Тотальна цифровізація: якими є підводні камені «закону про електронні паспорти»
Що не врахували законодавці та чи можна вважати реформу остаточною
Верховна Рада прийняла у другому читанні законопроєкт №4355, який у ЗМІ назвали «законом про електронні паспорти». Його офіційна назва «Проєкт Закону України про внесення змін до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Мінцифри вже звітувало, що цей законодавчий акт із 23 серпня 2021 року повністю прирівняє біометричний паспорт та ID-картку в застосунку «Дія» до паперового та пластикового паспортів, а Україна стає світовим новатором у сфері використання цифрових документів. Але чи дійсно наша країна вже досягла мети «оцифрувати» всі відомості, що посвідчують особу, які підводні камені – і зокрема, юридичні колізії – приховані в цьому процесі, спеціально для Mind розповів Сергій Головко, адвокат АО Credence.
Експеримент виведено на рівень закону
Нагадаємо: ще 15 квітня минулого року було прийнято постанову КМУ №278 з громіздкою назвою «Про реалізацію експериментального проєкту щодо застосування відображення в електронному вигляді інформації, що міститься у паспорті громадянина України у формі картки, та відображення в електронному вигляді інформації, що міститься у паспорті громадянина України для виїзду за кордон». І саме цією постановою в Україні було запроваджено експеримент із переведення «звичайних» паспортів у «цифру».
Звертає на себе увагу той факт, що інша постанова, №278, передбачає (а це чинний до цього часу нормативний акт), що експериментальний проєкт має продовжуватися принаймні протягом 2020–2021 років. Але, як бачимо, менше, ніж через рік проєкт вирішено позбавити статусу експериментального та виведено на рівень закону.
Отже, постановою Кабміну №278 ще торік було запущено механізм, за допомогою якого в деяких ситуаціях теоретично можливо використовувати інформацію, що відображається застосунком «Дія» в правовідносинах, де закон вимагав пред’явлення паспорту або іншого документу, що посвідчує особу. Проте цією ж постановою встановлено обмеження щодо такого використання. Адже навіть державні органи та органи місцевого самоврядування мають право приймати такі електронні паспорти лише за умови наявності відповідних технічних засобів. Що ж стосується фізичних та юридичних осіб приватного права, то вони взагалі самі можуть вирішувати, приймати ці документи чи ні.
Фактично така ситуація призвела до того, що експеримент із впровадження електронних паспортів просувався досить повільно. Навіть державні підприємства, наприклад та сама «Укрпошта» чи «Укрзалізниця», далеко не одразу та з деякими обмеженнями почали приймати інформацію з «Дії» без одночасного пред’явлення «нормального» паспорту. А що стосується приватних юросіб, то деякі великі ритейлери взагалі ухвалили внутрішні інструкції, які прямо забороняють співробітникам приймати інформацію із смартфону як документ та встановлюють обов’язок враховувати лише передбачені законом документи. Саме на подолання названих проблем і направлено ухвалений законопроєкт.
Що не так по суті?
У випадку підписання законотворчого акту президентом України вже з 23 серпня е-паспорти на рівні закону буде прирівняно в межах України до звичайних пластикових чи паперових паспортів. Зокрема, саме так зазначено в супровідному листі до законопроєкту, у прес-релізах депутатів та Мінцифри.
Але якщо вчитатися в зміст ухваленого законопроєкту, то виникають деякі питання до юридичної працездатності нового закону.
Перша проблема – це відсутність змін до ст. 13 Закону про ЄДДР. Але ж саме ця стаття передбачає вичерпний перелік документів, які на території України мають посвідчувати особу та підтверджувати громадянство чи спеціальний статус. Тобто фактично новий закон передбачив нові форми документів – е-паспорт та е-паспорт для виїзду за кордон, але при цьому не вніс ці документи до переліку таких, які можуть підтверджувати особу та її громадянство.
Можна припустити, що законодавець виходить з того, що обійшов цей момент внесенням до ст. 14 Закону про ЄДДР нової норми, згідно з якою е-паспорти є лише електронним відображенням звичайних паспортів. Але ж це призводить до фактичної підміни понять та юридичної плутанини, адже зміни щодо е-паспортів внесено до розділу закону, який називається «Документи, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру», тобто незрозуміло, е-паспорти – це все ж документи чи лише їхнє відображення. До останнього часу «відображення документа» та «оригінал документ» мали чітко окреслені відмінності та сферу використання, а в питаннях е-паспортів такого розуміння вже немає.
Також дуже важливі питання ставить відсутність у законі чітко визначеного переліку інформації, яка має міститися в е-паспортах. З одного боку, зі змісту пропонованого законопроєктом визначення витікає, що там має бути лише та інформація, що міститься в нині чинних паспортах.
З другого – у пропонованій до внесення ст. 14-1 міститься таке положення: «Для формування е-паспорта і е-паспорта для виїзду за кордон використовуються відомості, передані до Єдиного державного веб-порталу електронних послуг відповідно до вимог законодавства України (крім відцифрованих відбитків пальців рук особи) з Реєстру та автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателями (адміністраторами) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування». Як видно, на підставі вказаної норми до е-паспортів теоретично можна вносити необмежений перелік інформації.
Подібні питання викликають і відсутність в ухваленому законопроєкті обмежень щодо кількості та характеру інформації, яка може бути зчитана з е-паспорта конкретною особою, якій такий паспорт надається, зобов’язань щодо забезпечення можливості контролю з боку користувача за переліком конфіденційної інформації, яку він готовий або зобов’язаний надати в конкретному випадку.
Тобто фактично ухвалений законопроєкт у нинішньому вигляді надає можливість невизначеному колу осіб використовувати необмежений об’єм особистої інформації користувачів в нерегламентованих випадках.
Звісно, є підстави сподіватися, що наведені питання буде вирішено на рівні підзаконних актів, на розроблення яких Кабміну надано три місяці після опублікування закону. Але, враховуючи важливість суспільних інтересів, які стосуються питань використання особистої інформації, правильніше було б врегулювати їх на рівні закону, а не постанов Кабміну.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
