По той бік екрану: як рік у локдауні «перевиховав» освітян
Чи вдалося педагогам адаптуватися до змін і що робити далі
Ось вже понад рік сфера освіти перебуває у безперервному «стрес-тесті». Стрімка зміна формату з офлайну на онлайн, що подекуди спровокувала поглиблення цифрового розриву, змушує освітню систему самоорганізуватися по-новому. Про головні підсумки навчального року в режимі локдауну ми писали раніше. Тепер Ірина Стефанська, очільниця школи ThinkGlobal, спеціально для Mind розповіла, як змінилися українські вчителі.
Із чим довелося зіткнутися?
Раптове та безпрецедентне закриття шкільних закладів нашої країни через пандемію COVID-19 змусило педагогів зіткнутися, можливо, з найсуворішою та найстрімкішою зміною професії в історії. В один момент вчителям було запропоновано залишити свої класи на невизначений термін і відтворити навчальне середовище на 100% у віртуальному просторі.
Деякі негайні заходи передбачали перенесення процесу навчання в онлайн-режим, проведення онлайн-оцінювання на основі проб і помилок, створення контенту, придатного для дистанційного навчання, зокрема з використанням незнаних досі (для багатьох педагогів) технологій та інструментів.
Цей стрімкий перехід підняв на поверхню значну частку проблем, які доти були приховані під шаром звичної рутини. Зокрема, стали очевидними такі проблеми, як обмежений доступ до інтернету в деяких містечках та селах; перебої з електропостачанням, а отже – відсутність надійного джерела живлення; неготовність багатьох інтернет-провайдерів масштабуватися під збільшений попит і забезпечувати стабільний зв’язок; слабка технічна оснащеність вчителів та інші перешкоди для відтворення відносин між учителем та учнями в онлайн-світі.
Крім цього, далася взнаки відсутність надійного методу моніторингу, фрагментарний онлайн-досвід викладацького складу, збільшення екранного часу й недоступність інструментів для створення контенту.
Як це змінило викладацьку практику?
Вчителі стали видимими. Дистанційне навчання спочатку не дуже змінило підхід вчителів до навчання. Якщо вчитель проводив урок у Zoom – то так само, як і в класі, ставив питання, а учні так само піднімали руку, щоб відповісти. Але з’явилася нова обставина: батьки тепер могли бути присутніми на уроку, а отже – безпосередньо спостерігати, як вчитель спілкується з дітьми. І спочатку це багатьох стримувало, призводило до скованості та невпевненості.
У батьків також відкрилися очі на систему навчання. Вона стала прозорішою, з'явилася змога більше контролювати вчителя. За відгуками сімей, деякі відкриття стали несподіваними. Наприклад, довелося розпрощатися з легендою про ідеальну дисциплінованість власних дітлахів. Адже можна було побачити, хто як поводиться в атмосфері колективної роботи, і звернути увагу на певні мінуси. І навпаки – про деяких вчителів дізналися, як чудово вони проводять уроки, вміють зацікавлювати дітей.
Учителів почали цінувати. Після подолання першого «шоку» авторитет учителя суттєво зміцнився. Побачивши, як відбувається урок, яке навантаження лягає на педагога хоча б у справі концентрації дитячої уваги та підтримання дисципліни, а особливо – відчувши на собі ці виклики, батьки стали усвідомлено вдячними вчителям за їхню працю.
До цього додався новий виклик: за допомогою гаджетів діти люблять та звикли розважатися; а тепер необхідно було перелаштувати всю методику навчання на під такий «ігровий» формат. Для цього довелося використовувати багато різних програм та застосунків, щоб дітям було цікавіше навчатись.
Чого навчилися вчителі?
Усім школам та вчителям довелося щоденно вибудовувати власну систему навчання. І тестувати, що саме краще підходить для учнів. Десь не працювала навчальна платформа, десь дитина не могла зняти на відео чи сфотографувати своє завдання – і треба було оперативно змінювати інструменти.
Це був постійний перегляд стандартних механізмів. Тому було вкрай важливо бути гнучкими, швидко адаптуватися. При цьому в державній системі освіти вчитель залишався сам на сам зі своїм класом на дистанційному навчанні. Він мав розбиратися зі всіма викликами самостійно. Все залежало від особистих якостей учителя та його вміння знайти необхідну інформацію.
Аби якось пом’якшити колективний стрес від стрімкого переходу на новий формат, деякі педагоги придумували різні челенджі, що стосувалися не лише навчання, а й узагалі життя. Наприклад, добірку з 30 щоденних завдань, які необхідно було виконати протягом місяця – від «випити літр води на день» до «зробити ранкову руханку» чи «сортувати сміття вдома». Дітей заряджали ці моменти, які створювали відчуття спільної активності поза академічною частиною.
Підсумовуючи досвід, отриманий протягом «карантинного» року, можна зазначити таке. Система освіти, що була актуальною протягом останніх 30 років, налаштована на виховання людей з типом мислення «виконавець». Тобто таких, що діють відповідно до конкретного, заздалегідь відомого алгоритму. А зараз стрімко сформувалася потреба в освіті геть іншого ґатунку – навчанні в умовах невизначеності та швидкої зміни обставин.
Але для такої трансформації необхідний комплексний підхід, зокрема й у кадровій площині. Водночас, якщо у великих містах є можливість вибирати вчителя на вакантне місце в школі, то в маленьких містечках почасти кадровий голод, тож беруть на роботу просто тих, хто є. Тому для усвідомлених змін потрібен «колективний» запит – і від держави, і від батьків, і від дітей, і від самих учителів.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
