Захворіло у світі
176,747,563
Померло у світі
3,820,197
Вилікувалось у світі
160,801,403
Захворіло в Україні
2,223,978
Померло в Україні
51,692
Вилікувалось в Україні
2,130,665
Крихкість історії в камені: чому гинуть столітні будівлі в столиці

Крихкість історії в камені: чому гинуть столітні будівлі в столиці

І чому реновація по-київськи більше нагадує вандалізм

Этот материал также доступен на русском
Крихкість історії в камені: чому гинуть столітні будівлі в столиці
cronobook.com

Київ і надалі забудовуватимуть без генплану – таке рішення напередодні ухвалила міська рада. За задумом ініціаторів це полегшить забудовникам комерційне будівництво, але також допоможе легалізовувати вже побудовані на сумнівних підставах об'єкти. З огляду на це виникло ще більше підстав для тривоги за долю історичних споруд столиці, вже й без того, на жаль, малочисельних.

Лише за квітень у Києві сталися два резонансних знесення: столітнього будинку Уткіна та пивоварні Карла Шульца ХІХ століття. На черзі будинки на вул. Хорива та Святошинські дачі. Законність цих знесень – сумнівна. Але за останнє десятиліття напрацьовано загальний сценарій, що дозволяє знести столітню будівлю безкарно. Чому так відбувається та чим це загрожує загальному обличчю Києва, спеціально для Mind розповів незалежний агент з комерційної нерухомості Денис Дроздов.

Які споруди загинули?

Урбаністи налічують у Києві понад 3000 будинків, які могли б претендувати на статус історичних пам'яток архітектури. Але внесені до реєстру охоронюваних пам'яток менше тисячі. Був відсутній такий статус і в пивоварні Шульца. Будівлю було зведено 1881 року, й по сьогодні вона входила до зони охорони пам'яток історії «Завод «Червоний гумовик». Але навіть 140-річна історія не врятувала пивоварню від знесення.

Не отримала статусу пам'ятки водокачка на Либідській, побудована 1908 року для викачування артезіанських вод з підземної річки Либідь. На початку минулого століття вона служила орієнтиром закінчення житлового Києва. За прямим призначенням водокачка пропрацювала до 1990-х, а у квітні 2019 року її було знесено. Зараз це територія ЖК зі «свічками» до 24 поверхів.

Також не помітили чиновники «унікальності» в особняку на Михайлівській, 10. Його побудували наприкінці ХІХ ст. за проєктом відомого архітектора Казанського. Тут жив письменник Олександр Купрін, а на початку ХХ ст. розміщувалися редакції одних з перших київських газет «Нова громада» та «Громадська думка». Будівля знесена в листопаді 2016 року. Сьогодні на її місці чорніє присадкуватий бізнес-центр класу А.

Чому так відбувається?

Проблема не лише у визнанні чи невизнанні будівлі пам'яткою архітектури. Знесення найчастіше відбуваються без відповідних дозволів від Департаменту охорони культурної спадщини при КМДА і Міністерства культури. Тобто навіть без внесення до реєстру культурної спадщини дії зі знищення будівель незаконні. А тому й статус пам'ятки архітектури не дає гарантій від знесення.

Наприклад, внесений 2011 року до реєстру історичних будівель дім на Грушевського, 4 залишався там усього місяць. Потім власник через суд домігся скасування внесення. Судова тяганина тривала до 2015 року, доки остання інстанція не визнала будівлю такою, що не має історичної цінності.

Знести його так і не наважились, але в січні 2019 року тут відбулася масштабна пожежа, яку гасили 70 співробітників МНС понад три години. Власник земельної ділянки планує побудувати за цією адресою хмарочос у 50 поверхів.

А легендарний «Будинок з ромашками» на Златоустівській, 35, у під'їзді якого можна було загадати бажання знайти свою любов, пробув у статусі пам'ятника понад 5 років. Поки у вересні 2016-го власник ділянки не домігся його виключення з реєстру охоронюваних будівель. Через два тижні екскаватори за годину зрівняли «Будинок з ромашками» із землею.

Cui prodest?

У тому, що саме власники хочуть скасування визнання будівель пам'ятками культури, жодного парадоксу немає. Земля під будівлями в центрі Києва набагато дорожче їх самих. Якщо бути більш точним, реконструкція будівлі в близькому до первісного вигляді – це дуже дорогий процес, який в ідеалі не дозволяє збільшити корисні метри. Це витрати з сумнівною можливістю повернення. Набагато зручніше побудувати з нуля щось максимально комерційно привабливе. Але для цього потрібно вирішити проблему зі старим будинком. Нічого особистого, просто бізнес.

Тому власники зручних для будівництва ділянок продовжують вимагати через суд скасування статусу пам'яток. Так, у грудні 2019-го скасування статусу домігся власник Святошинської дачі на пр. Перемоги, 130. Інший забудовник з лютого 2020 хоче виключити будинок на вул. Хорива, 2 з реєстру пам'ятників архітектури, куди він потрапив 2014 року. Навряд чи ці витратні судові тяжби затівали з почуття історичної справедливості.

Але навіть без ковшів екскаваторів, багато пам'ятників історії в Києві практично приречені. Час на боці забудовників. Безгоспні будівлі руйнуються самі собою. До всього у багатьох географічно цінних столітніх будинках часто трапляються пожежі. Наприклад, занедбаний Будинок Вертипороха ХІХ століття на Подолі з 2007 року горів тричі. Також двічі горів цілком функціональний будинок на Саксаганського, 38: у березні 2015-го і в березні 2021-го. У 2015 році тут на пожежі загинули двоє рятувальників.

Причина таких частих пожеж і наступних знесень навіть не в розмірі штрафу. Він сягає 510 000 грн, а тому інвестиційна вигода для забудовника безперечна.

Пам'ятки архітектури горітимуть і падатимуть доти, поки не набудуть справжньої цінності для киян. Лише коли забудовник, що зруйнував пам’ятку історії, буде в остраху отримати «токсичне» тавро від потенційних покупців і орендарів, ми зможемо без сорому говорити про збереження архітектурної спадщини столиці. Потрібне розуміння, що наші нащадки не матимуть іншого прикладу поваги до пам'яті предків, окрім нас самих.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті