Чого чекають від PR власники компаній, чому навчають молодих спеціалістів PR у вишах та як це поєднати? Таким питанням задалися викладачі кафедри зв'язків із громадськістю НаУКМА та комунікаційна агенція GOLUBi GROUP – і вирішили опитати власників українських компаній та студентів вишів, щоб вивчити запит ринку та можливості молодих фахівців цей запит задовольнити.
Про те, чому це актуально і як зараз виглядає підхід до роботи випускників вишу, Mind розповіла Марина Голуб – засновниця комунікаційної агенції GOLUBi GROUP та бюро комунікаційних smart-рішень BeakBureau.
Останні десятиліття величезну популярність у світі здобула концепція «роботи мрії». Відповідно до неї, справжній шлях до професійної реалізації – займатися тим, що подобається та приносить радість, без зусиль та жертв. Одним із ідеалів «роботи мрії» вважається професія PR-менеджера, яку представляють творчою, наповненою цікавим спілкуванням, зустрічами зі знаменитостями, яскравими вечірками та гідною винагородою.
Як
свідчить US News&World Report, фахівці зі зв'язків із громадськістю посідають 3-е місце у рейтингу найкращих творчих та медійних вакансій 2020 року. Турбулентність ринку праці не жаліє рутинні професії, але обіцяє нові можливості креативним індустріям та фахівцям з комунікацій. Бюро статистики праці США
прогнозує, що до 2030 року рівень зайнятості фахівців зі зв'язків із громадськістю зросте на 11%, що вище за середній рівень за професіями. Щороку протягом цього періоду в США необхідно буде заповнити 29 200 вакансій для фахівців зі зв'язків із громадськістю.
В Україні тренд «роботи мрії» та професії PR-менеджера як її втілення проявляється високим попитом на профільну освіту у цій сфері та широкою пропозицією факультетів в університетах, де молоді люди отримують дипломи з PR, реклами та соціальних комунікацій.
Я працюю у сфері комунікацій з минулого тисячоліття і понад 17 років є роботодавцем у цій галузі. Всі ці роки я ставила питання: коли ж настане той момент, коли ринок нарешті насититься якісними молодими фахівцями з профільною освітою, і це зніме біль роботодавців, які мріють отримати професійного співробітника, готового з першого дня поринути в роботу і виконувати її якісно. Але незважаючи на те, що в Україні щороку випускаються тисячі дипломованих фахівців за спеціальністю PR, мої колеги-роботодавці підтвердять: знайти професіонала, як і раніше, велика проблема. І це навіть не пов'язане із країною випуску фахівця.
Що не так з профільною освітою?
Нещодавно до мене звернулася приятелька із проханням проконсультувати її дочку, яка закінчує навчання у європейському виші за спеціальністю public relations. Дівчина мала відповідальне завдання: організувати прес-конференцію. Обговорюючи з нею деталі підготовки, я виявила дивовижний факт: поняття «прес-анонс», «медіа-кіт», «бриф спікера» та «пост-реліз» майбутня випускниця чує вперше у житті. При цьому у дівчини все гаразд із комунікативними навичками, кмітливістю та уважністю.
Але ці якості втрачають сенс, якщо немає професійних знань, як показав приклад іншого молодого фахівця, який деякий час пропрацював у моєму агентстві. Та дівчина теж була кмітливою, швидко вчилася, уважно спостерігала, як ми готували заходи і одного разу вирішила, що вона тепер так зможе. Перший же її захід зазнав фіаско. Дівчина пам'ятала, як виглядає кінцевий результат, але не знала і не врахувала безліч нюансів, які приводять до нього.
Представників різних професій відрізняють один від одного hard skills – професійні технічні навички. Кондитер повинен знати технології приготування десертів, хірург – уміти зробити операцію, юрист – орієнтуватися у правовому полі та тонкощах судочинства. Спілкуючись із колегами з креативних індустрій, констатую тенденцію: наявність hard skills у вчорашніх випускників (як, наприклад, вміння запускати рекламу в Google Ads для digital-маркетологів) – це, швидше, приємний виняток, ніж правило.
Проблематична ситуація з soft skills – особистісними навичками, які допомагають фахівцю вирішувати життєві завдання, долати труднощі та працювати з іншими людьми. На ринок праці виходять покоління Y та Z, які дуже креативні, швидко обробляють інформацію, але, на відміну від попередників, не готові до роботи в довгу та налаштовані на негайний результат. Їхнє бачення кар'єри сформувалося під впливом концепції «роботи мрії», а це означає, що вони апріорі гідні щастя і повинні отримувати від роботи лише задоволення!
Як підняти кваліфікацію спеціалістів?
Мортімер Адлер у праці «Як читати книги» висловив гіпотезу, що якби існував університет, де історію Греції читають Геродот і Фукідід, курс метафізики ведуть Платон і Хома Аквінський, проблеми моралі обговорюють Арістотель і Кант, курс математики веде Декарт, фізики – Галілей та Ейнштейн, хімії – Бойль та Пастер, історії науки – Пуанкаре, а мистецтва – Леонардо да Вінчі, у такому університеті хотіли б навчатися всі без винятку.
Я впевнена, що, найімовірніше, навпаки – там був би жахливий недобір!
Вчитися завжди важко, а ще важче – в Учителя, який змушує думати. Тому з вузів зникають предмети «важкі» для засвоєння, зникають і Вчителі, які мають такі знання, і майже не залишилося навчальних закладів, де вчать думати, шукати, вивчати. Саме тому ми отримуємо молодих фахівців з «якимись знаннями», але без навичок, або ж ще гірший варіант – з «якимись знаннями» і впевненістю у власній винятковості.
Ще в 1999 році Комісія з освіти у сфері PR у США
констатувала, що галузь чекає криза, яка пов'язана з нездатністю класичної університетської освіти задовольнити зростаючий попит на професіоналів у сфері комунікацій. Комісія зазначила: якщо освіта у сфері юриспруденції та медицини має довгострокові працюючі методи, що дають можливість задовольнити попит на своїх професіоналів, то для сфери public relations університет перестає бути головним «вхідним порталом» у професію.
Як практик і роботодавець, я поділяю підхід, що в освіті у сфері PR необхідно впровадити ті самі методи, що й у медичних спеціальностях, де передбачені і вища освіта, і подальша професійна підготовка – ординатура. Відповідно допуск до професії відбувається не за фактом отримання диплома університету, а після проходження ординатури та складання кваліфікаційного іспиту.
Як і де навчитися Public Relations?
Піарник – це професія, яку потрібно освоювати послідовно та цілеспрямовано все життя. Як влучно зазначив Марк Менсон у книжці «Тонке мистецтво пофігізму»: правильне питання, яке необхідно собі поставити, не «Про що я мрію і що люблю робити?», а «Що я готовий терпіти заради мрії та мети?».
Основа будь-якого успіху – не мрія, а дія. Помилковий шлях – чекати на позитивні емоції. Неминучими будуть провали, страждання та біль, які спонукатимуть до дій. Але саме дія дасть енергію, емоцію, результат.
Дослідження професора Єльського університету Еммі Вржеснєвскі виявило, що найщасливіші люди, які палко люблять свою роботу – не ті, що знайшли «роботу мрії», а ті, що пропрацювали на своїй роботі досить довго, щоб навчитися робити її добре. Це підтверджують слова практиків public relations. Тарунджит Ротанг, керуючий партнер Nucleus PR (Індія), розпочинала свій шлях у професії 20 років тому із завищених очікувань від «роботи мрії», а зараз заснувала PRPOI – громадський рух щодо підвищення кваліфікації в індустрії PR.
«Я влаштувалася на свою першу роботу в PR, представляючи себе на вечірках, із блискучою нагородою на знак визнання моїх геніальних досягнень. На той момент я не усвідомлювала, що робочий світ – це не кіно, і що це не звичайна робота з 9 до 5. Потрібна ДУЖЕ важка праця та стійкість. Щоб вижити і, що ще важливіше, досягти успіху в цій галузі, я поділюся порадою, яку отримала від одного з моїх наставників: ви повинні просто поринути в роботу і вчитися на ходу», –
радить Тарунджит Ротанг у статті для Harvard Business Review.
Романтизація професії, яка знайшла втілення в яскравих образах кіноіндустрії, неминуча. Завдання освіти у сфері public relations – вбудувати цей романтизм у реалії життя, щоб не погасити запал, а показати масштаб і можливості в професії та допомогти людині визначити для себе ті перешкоди та виклики, подолання яких даватиме радість, енергію і результат.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
