«Страшна невідомість»: що передбачає законопроєкт №4142 про громадське здоров'я

«Страшна невідомість»: що передбачає законопроєкт №4142 про громадське здоров'я

Про міфи, маніпуляції та реальні перспективи після ухвалення

«Страшна невідомість»: що передбачає законопроєкт №4142 про громадське здоров'я
Фото: depositphotos

Законопроєкт №4142 про систему громадського здоров'я після його ухвалення в першому читанні ще в лютому 2021 року встиг перетворився на символ репресій для українських антивакцинаторів. Останні вважають, що цей документ передбачає значний тиск на громадянське суспільство й запроваджує обмеження певних прав і свобод. Так, у мережі вже кілька місяців триває кампанія проти цього документу – користувачів лякають можливим запровадженням примусової вакцинації, експропріацією особистого майна, тиском на бізнес тощо. Ольга Боженко, юристка практики охорони здоров'я та фармацевтики Arzinger, спеціально для Mind проаналізувала законопроєкт і розповіла, що з цих побоювань є правдою, а що – міфом.

Проєкт закону «Про систему громадського здоров'я» №4142 – один із тих законопроєктів, що в ідеалі мав би бути ухвалений в Україні ще задовго до пандемії COVID-19. У такому разі пандемія не вдарила би так сильно по населенню, адже система могла би більш ефективно протидіяти викликам – звісно, не ідеально, але, принаймні, так, як це зараз відбувається в європейських країнах.

Натомість Україна зустріла пандемію підходами до епідеміологічного нагляду та контролю, які суттєво не змінилися з 1990-х років. Законопроєкт №4142 – це фактично перша за роки незалежності спроба комплексного перегляду системи національної епідеміологічної служби та, власне, не лише її перегляду, а й створення.

Документ був зареєстрований у парламенті ще 22 вересня 2020 року. Однак депутати зможуть проголосувати за нього в другому читанні не раніше, ніж у січні 2022-го – після повернення з «зимових канікул». Отже, законопроєкт має всі шанси бути ухваленим аж за півтора року після потрапляння до Верховної Ради – здебільшого через міфи та маніпуляції, які його супроводжують.

Міф 1. Законопроєкт відновлює СЕС

Мабуть, багато хто ще пам'ятає «страшилки», пов'язані з діяльністю Державної санітарно-епідеміологічної служби (у народі – СЕС), яка діяла геть не прозорими методами, і корупційний відбиток якої не стерла навіть реформа 2017 року, коли службу було ліквідовано.

Після оприлюднення тексту законопроєкту №4142 в соціальних мережах почали активно поширюватися дописи про те, що він повертає СЕС до системи громадського здоров'я – а отже, знову корупція, перевірки, каральні методи. Побоювання такого характеру цілком зрозумілі, однак абсолютно необґрунтовані.

Насправді, законопроєкт не передбачає створення жодного органу з контролюючими функціями в системі громадського здоров'я. Ба більше – жодного нового органу не буде створено. Нагляд за дотриманням санітарно-епідеміологічних вимог продовжить здійснювати ціла низка держаних органів, кожен у свої сфері: наприклад, Держпраці контролюватиме дотримання вимог на робочому місці,

Держпродспоживслужба стежитиме за безпекою та якістю продукції тощо. Так відбувається і зараз. Ані МОЗ України, ані Центр громадського здоров'я МОЗ України (ЦГЗ), ані державний санітарний лікар не узурпують владу, щоб лякати бізнес і державні органи.

Міф 2. Законопроєкт вводить примусову вакцинацію

Другий міф, тінь якого українці готові вишукувати у будь-якому документі, що стосується медицини, – примусова вакцинація. Через те, що обурення з приводу ніби-то примусу до щеплень докотилося до стін парламенту – і із соціальних мереж, і безпосередньо з-під будівлі від мітингувальників – довелося навіть відкладати розгляд законопроєкту в першому читанні – так побоювалися, що голосів забракне.

Втім, зрештою, проголосували. І що ж, як виявилося, законопроєкт каже про вакцинацію? На жаль, майже нічого нового.

За винятком кількох технічних поправок, текст просто дублює норми чинного законодавства, які, серед іншого, забороняють нещепленим дітям відвідувати заклади освіти, а також вимагають усунення від роботи осіб, які ухиляються від обов'язкових профілактичних щеплень.

А «на жаль» – тому що Україні, яка вперто пасе в Європі задніх за темпами вакцинації від коронавірусу, зараз як ніколи потрібен перегляд державної політики щодо вакцинації та більш жорсткий підхід, вже давно запроваджений у країнах ЄС.

Міф 3. Законопроєт обмежує бізнес

Окрім двох згаданих вище міфів, до поштових скриньок депутатів долетіло також і чимало листів з обуренням бізнесу про ніби-то драконівські норми законопроєкту, які заблокують їхню діяльність.

Насправді ж ідеться про заборону використання азбесту й азбестовмісних виробів і матеріалів у виробництві. Передбачено, що держава визначить заходи безпеки та захисту населення від їхнього шкідливого впливу. Ця норма повністю відповідає європейським підходам і регулюванню й отримала широку підтримку асоціацій європейських виробників.

Тож окремі кейси лобізму, спрямованого на те, щоб продовжувати використовувати шкідливий азбест, не повинні блокувати прийняття законопроєкту. Незважаючи на тиск окремих компаній, відповідна норма збереглася в тексті, який буде винесено на голосування в другому читанні.

Що ж насправді передбачає законопроєкт № 4142?

Законопроєкт прагне трансформувати систему громадського здоров'я та передбачає для цього низку нововведень.

  1. Створюється мережа територіальних центрів контролю та профілактики хвороб (у світі їх називають відомим терміном CDC, centers for disease control and prevention), підпорядкованих МОЗ України.

    Це дозволить інтегрувати наявні регіональні потужності системи (а саме лабораторні центри, обласні центри громадського здоров’я, підрозділи зі статистики, моніторингу й оцінки), які зараз «розкидані» між різними органами та власниками, у єдину скоординовану мережу. Новостворені центри відповідатимуть за епідеміологічну ситуацію в конкретному регіоні – від моніторингу показників до виявлення надзвичайних ситуацій і реагування на них.

    Також зазначені центри посилюватимуть заходи щодо профілактики хвороб, інформування населення, промоції здорового способу життя на локальному рівні. МОЗ України спрямовуватиме та координуватиме діяльність центрів, керуючись офіційними приписами ВООЗ.
  2. Уточнюються та чітко закріплюються функції ЦГЗ МОЗ України як головної експертної установи в галузі громадського здоров'я.

    ЦГЗ забезпечуватиме інформаційно-аналітичний, методичний і науково-дослідний супровід системи, включно з питаннями протидії інфекційним і неінфекційним захворюванням, епідеміології, впливу довкілля та середовища на здоров'я населення.

    Завдяки виконанню цих функцій ЦГЗ зможе проводити аналіз ефективності системи й готувати звіти для МОЗ України. ЦГЗ також координуватиме виконання центрами контролю та профілактики захворювань оперативних функцій громадського здоров'я.
  3. Чітко закріплюються роль, місце та повноваження головного державного санітарного лікаря в системі громадського здоров'я. Таку посаду обійматиме один із заступників міністра охорони здоров'я України за призначенням Кабінету Міністрів. Насправді, функції головного державного санітарного лікаря досить обмежені – він не узурпує владу одноосібно і навіть не має можливостей примусу.

    Передбачається, що державний санітарний лікар лише надаватиме органам влади доручення щодо усунення ризиків, а також щодо проведення заходів контролю. Окрім цього, він ініціюватиме встановлення карантину перед Кабінетом Міністрів від імені МОЗ.

  4. Роль інших органів державної влади полягає в здійсненні заходів контролю (планових і позапланових) у межах їхніх повноважень та сфери діяльності.

    Порядок проведення таких заходів не належить до сфери регулювання цього закону та регулюється профільним законодавством про державний нагляд (контроль) – усі ці повноваження відповідні органи мають і сьогодні, тож фактично не варто очікувати значних змін.

    Органи влади також будуть зобов'язані повідомляти ЦГЗ і МОЗ України про виявлені ними ризики для здоров'я та благополуччя населення.
  5. Передбачається створення інформаційного фонду, що акумулюватиме дані епідеміологічного нагляду.

    Йдеться про спостереження за ключовими детермінантами здоров'я, показниками захворюваності та смертності населення України. Такі дані збиратимуться за допомогою систем збору медичної статистики, а також моніторингу довкілля, безпечності та якості харчових продуктів, ефективності заходів щодо зміцнення здоров'я тощо.

    ЦГЗ МОЗ адмініструватиме такий фонд і публікуватиме ключову інформацію про стан здоров'я населення країни на своєму вебсайті.
  6. Окреме місце законопроєкт відводить засадам щодо захисту, збереження здоров'я населення, а також щодо сприяння здоровому способу життя – у контексті, зокрема, і неінфекційних хвороб.

    Серед пріоритетних питань – попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і алкогольних напоїв, споживання шкідливих харчових продуктів, а також боротьба з антимікробною резистентністю. Окрім цього, пропонується регламентувати виробництво й використання шкідливих речовин, встановлювати нормативи щодо їхньої допустимої кількості в тих чи інших галузях.

    Серед іншого, на рівні закону буде закріплено вимогу про реєстрацію біологічних і хімічних небезпечних факторів, а також дезінфекційних засобів.

Оновлена система громадського здоров'я запрацює через рік після ухвалення законопроєкту, але вже протягом перших трьох місяців Кабінет Міністрів працюватиме над створенням відповідної підзаконної бази.

Про реальні перспективи після ухвалення

Утім, чи так все ідеально, як передбачає законопроєкт, і чи призведе він до реальних трансформацій у системі? Відверто кажучи, реальні зміни можуть виявитися набагато «скромнішими» за очікування від проєкту.

Законопроєкт, хоча й ставить перед собою амбітну мету, все ж містить цілу низку неточностей і неузгодженостей, що може зашкодити його ефективній реалізації. Насамперед, функції всіх суб'єктів системи громадського здоров'я недостатньо розмежовані – є велика ймовірність, що система так і залишиться фрагментованою і не працюватиме злагоджено.

Під питанням залишається й ефективність механізму контролю та реагування на надзвичайні ситуації, який пропонується запровадити. Крім цього, як зазначалося, положення про вакцинацію могли би бути набагато більш сучасними та такими, що забезпечили б Україні реальну протидію інфекційним захворюванням.

І зрештою, варто розуміти, що здоров'я і благополуччя населення не обмежується захистом від інфекцій, тому законопроєкт мав би приділяти значно більше уваги профілактиці та попередженню неінфекційних захворювань (зокрема, серцево-судинних захворювань, онкології), які залишаються одними з основних причин смертності населення. На жаль, цей аспект лише формально висвітлений у законопроєкті, тож не варто сподіватися на якийсь помітний прогрес у цьому напрямку.

Отже, не варто очікувати радикальних змін, як і не варто вдаватися до маніпуляцій. Об'єктивно законопроєкт дає перспективи підвищити ефективність системи громадського здоров'я в Україні, і від цих перспектив не варто відмовлятися – навіть, якщо реальність не на 100% відповідатиме очікуванням. Головне – рухатися вперед, до кращих практик.

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло