Світ на дієті: хто голодуватиме через війну в Україні
І чи лише через неї?
У світі понад 30 000 їстівних рослин. Це десята частина всіх видів, що ростуть на Землі. Таке різноманіття формує ілюзію, що в людства є варіативність при формуванні раціону і за відсутності однієї категорії вона може бути з легкістю замінена іншими 29 999-ма. Чому це не так, чим саме можна наситити світовий ринок продовольства, наскільки вагомою є роль України і хто більше за інших ризикує залишитися голодним у нинішніх умовах, спеціально для Mind розмірковує Анна Ковальчук, експерт аналітичного кластеру «Українська фабрика думки».
Чим харчується людство?
Насправді світ критично залежить лише від трьох сільськогосподарських рослин. Більше половини всіх споживаних калорій формують кукурудза, рис та пшениця. Дві з трьох цих життєтворчих культур виробляє Україна, будучи провідним їх постачальником на світовий ринок.
За підсумками 2021 року Україна входить до топ-3 глобальних експортерів кукурудзи з показником 25 млн тонн та топ-5 постачальників пшениці з показником 20+ млн тонн. Оціночно, ці обсяги продовольства присутні в раціоні 400 млн осіб. Загальний обсяг світових калорій, які генерує Причорноморський регіон, – 12%. Точніше, генерував.
Як вплинула війна?
Нинішнього сезону Україна драматично скорочує свою присутність на світовому ринку зерна. З подачі росії Чорне море поблизу Одеси недоступне для судноплавства, внаслідок чого майже 100 суден, що перевозять продовольство, не змогли досягти Середземномор'я. Альтернативні експортні шляхи, такі як автотранспорт та залізниця, сумарно покривають не більше 15% потенціалу, що забезпечували порти (600 000 тонн зерна vs 5 млн тонн зерна на місяць).
Сільськогосподарський підрозділ ООН, ФАО, який наполегливо продовжує називати війну в Україні «конфліктом», в оцінках її наслідків, однак, абсолютно коректний: у квітневому звіті прогноз експорту з України кукурудзи зменшено на 12,5 млн тонн, пшениці – на 5 млн тонн.
Просідання українського виробництва зерна порівняно із середньорічним рівнем, швидше за все, збережеться і наступного сезону, оскільки є сумніви, що навіть за нульової військової агресії осіння посівна під урожай 2023 року, враховуючи дефіцит ресурсів, пройде повноцінно. Виробництво пшениці в Україні може опуститися нижче від середніх значень за останні п'ять років: не менше 20% площ під озиминою прибрано не буде як внаслідок прямої шкоди, так і нестачі ресурсів для збирання врожаю.
При цьому зовнішня залежність від українського зерна справді надвисока. На високі місця України у рейтингу світових постачальників продовольства часто посилаються українські політики та публічні особи, справедливо вказуючи, що за таких умов якнайшвидше припинення війни – на користь усього світу, інакше є ризик побачити порожні тарілки на власному столі.
Правда трохи менш однозначна.
Чим годує (годувала) світ Україна?
Україна щорічно постачає на експорт понад 50 млн тонн зерна. На першу десятку країн – основних імпортерів за підсумками 2021 року припало 2/3 вартісного обсягу всього зернового експорту з нашої країни.
Проаналізуємо персональний склад цієї десятки: більше половини імпортерів – Єгипет, Індонезія, Іран, Пакистан, Лівія, Туніс. Це країни, для яких ключовий фактор – вартість зерна, і які є його одержувачами, зокрема за посередництва міжнародних гуманітарних місій. Безперечно, їхній миротворчий голос може бути почутий, але адресований він буде, швидше за все, не конкретно Україні, а на користь якнайшвидшого заміщення критично відсутніх обсягів продовольства з будь-якого доступного джерела.
Цю вимушену прагматичність уже продемонстрував Єгипет – до останнього часу найбільший покупець української пшениці, який цього сезону спішно переорієнтує свої закупівлі на Індію. Інші фігуранти з десятки імпортерів теж мають високі шанси обійтися без українського зерна.
Перше місце у переліку покупців української агропродукції з величезною часткою майже 20% посідає Китай. Тобто держава, яка: а) останніми роками формувала рекордні внутрішні запаси продовольства; і б) де політична та геополітична доцільність переважає над економічною і навіть гуманітарною.
Ще у топ-10 імпортерів залишаються суб'єктні Туреччина, Іспанія та Нідерланди, щодо яких не буде надто сміливим припустити, що вони відшукають можливість знайти та оплатити альтернативу українському товару.
Хто голодуватиме?
Отже, теза чиновників, які пророкують світові голод, якщо на ринок швидко не повернеться Україна, загалом слушна. Але вона потребує корекції: постраждають насамперед бідні країни, криза в яких сприймається світом як нормативна. Це несправедливо та аморально, але це треба враховувати, щоб не переоцінювати вплив продовольчого фактора на прогрес у припиненні війни.
За прогнозом Всесвітньої продовольчої програми, у 2022 році на межі голоду балансуватимуть 44 млн людей у 38 країнах. Важливо – цей прогноз був зроблений ще до початку війни в Україні та руйнівних наслідків для її сільськогосподарського сектору, завдяки якому Світова продовольча програма закуповувала 50% зерна у Причорноморському регіоні.
Оновлену оцінку поки що не визначено, але у WFP уже сказали, що з урахуванням актуальних цін (від початку року ціни на пшеницю зросли на 20%) програма зможе охопити на 4 млн осіб менше. Тобто вихід із ситуації – забрати їжу в дітей, що голодують, щоб віддати її дітям, що голодують.
Очікуваний ФАО обсяг світової торгівлі зерновими в сезоні 2021-2022 років знизився на 14,6 млн тонн, до 469 млн тонн, що на 2% нижче, ніж у минулому сезоні. Внаслідок рекордно високих цін та зниження пропозиції обсяг торгівлі кукурудзою у світі очікується на 6,6 % нижче за рівень 2020–2021 років.
Оскільки йдеться про одиниці відсотків, ці прогнози виглядають не надто апокаліптично. Але в масштабах світу одиниці відсотків еквівалентні мільйонам людей, які стикнуться з нестачею продовольства.
Так, вони розташовані нерівномірно і переживуть дефіцит українського продукту по-різному: поки німецький споживач нарікає на відсутність звичної гірчиці або замінює соняшникову олію з України оливковою з Греції, дитина в Алжирі отримає лише половину звичної хлібини, а її одноліток в Афганістані – жодної. І голос європейця при цьому буде чутно набагато голосніше, ніж стогін двох інших.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
