Секція для дитини: як заохотити до фізичної активності нащадка

Секція для дитини: як заохотити до фізичної активності нащадка

І як перейти від «поштучних» спортивних успіхів до масового захоплення спортом

Секція для дитини: як заохотити до фізичної активності нащадка
Фото: depositphotos.com

Нещодавні дебати навколо виборів нового глави НОК України підняли на поверхню давні проблеми українського спорту й актуалізували питання: яку роль має відігравати спорт у житті країни, чи відповідає чинна модель функціонування сфери спорту сучасним критеріям та підходам. Свою думку щодо цього Mind висловив автор розробленої 2014 року концепції реформування системи спорту Олександр Ларін, засновник платформи «Ідеаліст Медіа», Генеральний секретар Федерації баскетболу України (2011-2015), заступник міністра спорту України (2010 рік).

Батьки українських школярів, які зараз навчаються в країнах ЄС, уже звернули увагу на одну з відмінностей європейської середньої освіти – постійну присутність спорту в шкільному житті дітей.

Який підхід до спорту пропагують у Європі? 

Звичайний день у європейських школах обов'язково передбачає рухову активність та участь дитини в спортивних іграх, як-от баскетбол, волейбол чи футбол. Ця особливість європейського шкільного навчання базується на наукових дослідженнях, що діти, особливо молодшого шкільного віку, сповнені надлишкової енергії і тому потребують більшої фізичної активності під час навчання.

Адже ця активність допомагає дитині бути більш зосередженою на уроках, а також мати гарне фізичне та ментальне здоров'я. Згодом ця активність структурується у створенні шкільних спортивних команд, участі в масштабних змаганнях. А звичка займатися спортом залишається на все життя.

Уподобання наших дітей не відрізняються від європейських однолітків: 53% вихованців дитячо-юнацьких спортивних шкіл України приходять туди, щоб займатися саме ігровими видами спорту. Дитина насамперед хоче грати з однолітками, ця форма участі в спорті викликає найбільший інтерес.

За якими принципами розвиває спорт Україна? 

Однак на рівні державного фінансування спорту кореляція між інтересами дітей та пріоритетами чинної в Україні системи спорту – відсутня. 

На ігрові види спорту припадає лише 11% обсягів фінансування спорту найвищих досягнень, а відповідно 89% – спрямовано на неігрові види спорту.

Ця пріоритетність сформувалася ще 1950-х роках. Напередодні першої участі СРСР в Олімпійських Іграх 1952 року спеціально для Сталіна був підготовлений план, у який спосіб Радянський Союз може здобувати якнайбільше медалей.

У цьому документі докладно пояснювалося, що державі доцільно робити ставку на такі види спорту (наприклад, гімнастика, плавання), де один спортсмен може дати країні більше медалей, ніж команда. На цьому й заснована абсолютно продумана радянська система, у які види спорту задля показухи доцільно вкладатися державі.

Що потрібно змінити в заняттях спортом в Україні? 

На превеликий жаль, Україна досі живе за канонами радянської системи, що склалася за часів Сталіна. Її наріжним каменем є абсолютний формалізм. І якщо ми почнемо докладно розбирати всі складові системи спорту (навчально-тренувальний і педагогічний процеси, матеріальну базу, умови фінансування, методичний супровід), то побачимо: усі управлінські команди у сфері спорту продовжували та продовжують діяти за моделлю радянського запиту, радянської реалізації, радянської звітності, радянської якості постановки завдань й аналізу та радянського забезпечення виконання завдань.

У жодному разі не хочу образити тих педагогів, які шукають новаторські підходи та працюють із душею. 

Але у 99% випадків – це абсолютно формальне ставлення до проведення й наповнення уроків фізичної культури та повне нерозуміння того, що насправді захоплює дітей у спорті, дає їм емоційний заряд і бажання цим займатися.

Це абсолютно формальна історія з медичним контролем. І формальне ставлення до якості інвентарю та якості спортивних об'єктів.

Небайдужі до розвитку спорту функціонери, активісти часто просять: озвучте три-чотири кроки, як змінити ситуацію. Я наголошую: без виконання першого кроку, «дерадянізації» системи спорту, всі наступні кроки зведуться до формального заповнення на папері графи «Загалом».

Як ось ми бачимо зараз: що ми «спортивна нація» і ставимо завдання увійти до двадцятки з медального заліку на Олімпійських іграх.

Коли ми розпочинали реформу системи спорту 2014 року, зустріли шквал звинувачень у прагненні зруйнувати «видатну радянську спадщину». При цьому в аргументах критиків не було навіть натяку на аналіз, а що ж являє собою ця спадщина?

Ніхто не ставив за мету проаналізувати фактори становлення видатних спортсменів і поставити запитання: чи міг він (або вона) відбутися як зірка за інших умов та обставин?

Головною визначальною умовою є зустріч таланту дитини з талантом, завзятістю та новаторством тренера. І, як правило, в індивідуальних видах спорту цього достатньо.

Складніше стає в тих видах спорту, які вимагають чи складних спортивних об'єктів, чи систем організації. Це ігрові види спорту. І ми бачимо, що загалом, попри окремі проблиски, тут Україна має не дуже високі результати. І зазвичай ці окремі проблиски пов'язані з участю або іноземних тренерів, або тих наших тренерів, які працювали за кордоном, і спортсменів, які тренуються і грають за кордоном.

Тобто винятки підтверджують факт: українська (радянська) система не корелює з інтересами дітей та спрямована на індивідуальний продукт. І окремими результатами цього «поштучного» продукту виправдовується неефективність усієї системи.

Навіщо розвивати спорт в Україні? 

Повертаючись до прикладів системного залучення дітей до спорту, які батьки евакуйованих школярів мають можливість спостерігати в європейських школах. Нинішня українська система спорту апріорі не спроможна забезпечити такого результату. Насамперед має прийти ясне розуміння: що є метою, а що є інструментом досягнення мети.

Якщо ми підштовхнемо тих, від кого залежить, куди рухатися державі, поставити запитання – навіщо потрібен спорт, у нас виникає відповідь: для двох цілей.

Перша – престиж та єднання нації навколо результатів та участі своїх спортсменів, почуття гордості за країну та причетності.

А друга мета – це здоров'я нації через розвиток фізичної активності не лише дітей, а людей різного віку. Тепер необхідно, як у виробничих процесах, оцінити якість та номенклатуру інструментів, кваліфікацію персоналу у всіх ланках процесу, ну і, звичайно, провести оцінку «автомобіля», що збирається. Має бути масове залучення дітей до занять спортом з раннього віку.

Ефективно це можна зробити, лише створивши умови та стимули для занять для дітей і батьків прямо за місцем проживання, за місцем навчання. 

Спортивні заняття та змагання мають бути цікаві дітям, доцільні для батьків, вигідні для всіх рівнів і викликати зацікавленість навіть у бюрократії.

Здоров'я нації, завдяки масовості та регулярності занять спортом – мета, а матеріальна база, методики, системи організації занять і змагань – це інструменти.

Щойно «відповідальні особи» перестануть плутати мету з інструментами, бюрократична звітність перестане бути самоціллю, а відсотки набудуть якогось сенсу, з'являться перші ознаки здорового розвитку сфери спорту й рух стане осмисленим та привабливим  для всіх українців. А не лише українських спортивних бюрократів, які заповнюють чергову графу «Загалом».

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua та стрічці Google NEWS
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло