Для життя: три книги до Дня книги

23 квітня святкують Всесвітній день книги та авторського права. Як його святкують і чому варто продовжувати читати, а також чому Україну можуть навчити попередні війни, розповіла Mind за трьома книжками, які вона рекомендує до читання, очільниця Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій, докторка юридичних наук, професорка кафедри Інтелектуальної власності та інформаційного права КНУ імені Тараса Шевченка Олена Орлюк.

Коли це свято започатковували, у 20-ті роки минулого сторіччя в Іспанії у поєднанні з ім’ям Мігеля Сервантеса, у Барселоні влаштували величезний книжковий ярмарок, який книготорговці влаштовували на честь заступника Каталонії Святого Георгія. По всьому світу історично цей день відзначають пишними ярмарками та іншими урочистими заходами. Ми, як нація завжди книжна, нація, що читає, – не мали б стати винятком. Але стали.

Ми можемо любити різні види чи жанри літератури – художню, бізнес, нон-фікшн, історичну, фантастичну, науково-популярну чи романи, легенди, епоси, лірику... В умовах війни у багатьох взагалі змінилося сприйняття книжок, і як захисна реакція включилася зміна смаку на раніше улюблені жанри.

Книжок, що треба прочитати, більше, ніж у людини часу. Всі не перерахуєш. Тому сьогодні я звернуся до конкретної теми: історії, і раджу вам зробити те саме.

Бо, поки не подивишся у минуле, ніколи не зрозумієш, що коїться навколо. 

Сергій Плохій «Походження слов'янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі»

*Важко писати назву правильно, бо останній рік не використовую великі літери для загарбників. 

Сергій Плохій – особистість фундаментальна: історик зі світовим ім’ям, професор Гарвардського університету, лауреат премії імені Тараса Шевченка… людина, про яку теж потім будуть написані книжки. Плохій – сучасний класик історичної науки, і тут могла би бути будь-яка з його праць, але я обрала саме цю.

Бо вона порушує дуже важливе зараз питання: що то таке – нація?

Ми звикли говорити про націю як про щось безумовно наявне. Щось, що виникає само собою й існує теж – само собою. Хоча насправді нації – усі – явища досить молоді. Скажимо, у середньовіччя їх просто не існувало.
Ця книжка вчить дивитися на націю не як на щось, подароване природою, а як на щось, великою ціною взяте.

Нація – це результат інтелектуальної праці і військової доблесті, це збережена пам’ять і свідомі відповіді на неоднозначні питання. Це створена потом і кров’ю домівка, яка потребує уваги й догляду. В деякому сенсі нація – теж інтелектуальна власність, але належить не людині чи компанії, а цілому народу. 

Тімоті Снайдер «Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття»

Ця книжка – посібник для сучасної людини. Написана дуже відомим американським професором, який є спеціалістом із тоталітаризму.

Ми всі живемо в час прогресу. Ми перебуваємо на вищій точці технологічного й соціального розвитку – вищого за всю історію людства. Німці 1933 року думали так само. Наша перевага в тому, що ми вже маємо їхній досвід. Але це не привід розслаблятись.

Кожне масове суспільство може народити чудовисько – тиранію. І найстрашніше, що це не буде помітно відразу. Тиранія зазвичай не вибиває двері: вона крадеться, заспокоює, вона усипляє.

Таке траплялося не раз (Снайдер наводить достатньо прикладів) і завжди може трапитися знову. Будь-де. Він нагадує, що не можна здаватися, не можна попускати тягу до авторитаризму й насильства, не можна спокійно сидіти, коли на очах зникають суспільні інститути.

«Ціна свободи – вічна пильність» – так можна резюмувати всі двадцять уроків XX століття. Пильність до держави, пильність до довкілля і до самого себе, бо тиранію живить не тільки спільна слабкість, а й слабкість кожного окремо.  

Тоні Джадт «Після війни: історія Європи від 1945 року»

Ще один всесвітньо відомий історик – цього разу з Британії.

Книжка про Європу, як вона є – «навіть не континент, а всього-на-всього субконтинентальний апендикс Азії», який вміщує у собі занадто багато. Людей, їхніх поглядів, тяжких спогадів й облитих кров’ю місць.

Від Відня до Югославії, від Лондона до Мадрида – Джадт пильно досліджує кожний закуток. Навряд чи можна розповісти про Європу, нічого не упустивши, але він створює певну картину, докладну й різнобічну.

Він написав цю книжку, бо відчував потребу в «новій історії». То був 1989 рік, коли падали соціалістичні режими, і Схід Європи знов тягнувся до Заходу, а отже, історія тільки зліва чи тільки справа більш не могла працювати. Потрібне було щось, що врахує досвід всіх; а ще врахує документи, які нещодавно були розсекречені, і просто корективи часу, що завжди примушують поглянути на минуле інакше.

Купуйте і читайте книги українських авторів і видавництв.

Читати зараз – це передусім про підтримку. Тих, хто створює, і тих, хто видає. Це про майбутнє нашої держави, про наш культурний код.

Купуйте книжки, якби фінансово складно не було. Бо це – про виживання наших видавництв, невеликий відсоток яких залишився працювати чи намагається відновити свою роботу на відвойованих територіях. І вартість книжок – то не про видавців, а про папір, який у країні не виробляється для друку книжок. Тому ми зацікавлені в інтелектуальних здобутках – наприклад, як це було у Валентина Фречки, що здобув 2018 року в Нью-Йорку золоту медаль за технологію вироблення паперу з опалого листя – технологію, яка вже запроваджувалася на початку 2022 року в Житомирі.

Як показав останній рік, любити книжки – це й про благодійність. Інакше не був би запроваджений торік проєкт онлайн-магазину вживаних книжок «Книжкові сили України», де благодійниками є і ті, хто купує книжки, і ті, хто їх продає. Проєкт, який допомагає перетворити свої книжки на донат для ЗСУ, завдяки якому вже зібрано півмільйона гривень.

Книжки – це про життя. Читайте. Зі святом!