Намети і руїни: чому може навчити Україну негативний досвід відбудови Афганістану

Війна в Україні та Афганістані на перший погляд дуже відрізняються одна від одної, але їх можна порівняти зі статистичного боку. Це дозволить побачити набагато більше спільного у відновленні та витратах, ніж здається спочатку. Які спільності можна знайти між відбудовою України та Афганістану та що Україна може взяти за приклад, розповіла Mind комунікаційна менеджерка Інституту аналітики та адвокації Марія Мигаль. 

У відповідь на терористичні атаки 11 вересня 2001 року США ввели війська до Афганістану з метою притягнути терористів до відповідальності, зокрема Усама Бен Ладена, який отримав прихисток у руху «Талібан». Внаслідок війни 55% домогосподарств Афганістану потребували ремонту або відновлення, а близько 11 млн людей – допомоги з житлом.

Так, після повалення режиму «Талібану» у 2001 році міжнародні партнери розпочали масштабну програму повернення біженців і внутрішньо переміщених осіб. Більш ніж пів мільйона переселенців із Пакистану, Ірану та країн Центральної Азії, а також понад 150 000 ВПО змогли повернутися до своїх сіл.

Станом на середину 2002 року Управління верховного комісара ООН з питань біженців виділило $23,5 млн на закупівлю матеріалів для відновлення будинків біженців і ВПО. Така підтримка дозволила афганцям, що поверталися, отримати пластикові намети. 

Також Агентство ООН у справах біженців надавало будівельні матеріали для афганських переселенців, які були зареєстровані в програмі забезпечення житлом, проте відбудову будинків вони мали здійснювати самостійно.

Станом на жовтень 2002 року понад 1,7 млн біженців і понад 200 000 ВПО зуміли повернутися додому завдяки програмі УВКБ ООН та урядові Афганістану. Водночас близько 60% афганців тривалий час продовжували жити в наметах, тимчасових притулках чи занедбаних будинках.

Читайте також: Хто відбудовуватиме Україну: ключові рекомендації Німецького фонду Маршалла

Політики відновлення житла

Оскільки національна влада не мала можливості самостійно здійснити процес відбудови, це питання здебільшого вирішували міжнародні партнери.

Певних кроків для розв’язання проблеми дефіциту житла вжив і уряд Афганістану, це, зокрема:

• надання нових земельних ділянок;
• посилення захисту прав власності на землю шляхом їх документального оформлення;
• підтримка житлового будівництва та поліпшення житлових умов;
• сприяння фінансуванню доступного житла;
• запровадження програми житлових субсидій для домогосподарств із низьким і середнім рівнем доходів.

Політика уряду щодо ВПО забезпечувала підґрунтя для запобігання переміщенню та досягнення місцевої інтеграції і сталих рішень для переселенців. Також були затверджені державні житлові програми:

• Національна житлова програма – передбачала будівництво 150 000 одиниць житла в різних частинах країни;
• Урядова / муніципальна житлова програма – роздано близько 450 000 ділянок за умови, що бенефіціари збудують на них власне житло. На жаль, будинки були збудовані лише на 15% ділянок, а решта були або продані, або так і не були використані.

Також під керівництвом уряду в Кабулі в період з 2001 до 2012 року реалізували 13 житлових проєктів, у межах яких донори планували побудувати 19 747 квартир, але лише 4117 із них були завершені.

Попри запуск вищезазначених програм, уряд, як констатували експерти, не зміг задовольнити попит на житло, а також не мав фінансової спроможності надавати субсидоване житло малозабезпеченим верствам населення в широких масштабах.

Читайте також: Від кризи до розвитку: Індонезія як приклад відновлення для України

Афганістан стикнувся з низкою проблем у відбудові житлового фонду

Загалом експерти виділяють такі ключові недоліки житлової політики розбудови Афганістану:

• Корупція. Оцінка, проведена Незалежним об’єднаним антикорупційним комітетом з моніторингу та оцінки у 2013 році, виявила, що процес розподілу землі Міністерством у справах біженців та репатріації блокувався інституційною корупцією – хабарництвом, підробкою документів, «кумівством», розкраданням, що перешкоджало реалізації програми.
• Відсутність ефективної нормативно-правової бази. Експерти також зазначали, що ключовим фактором, що сприяв зростанню дефіциту житла в Афганістані, була відсутність дієвого законодавства. Про це свідчить той факт, що в країні не було обов’язкових до виконання будівельних норм і правил, а також нормативних документів, які б інтегрували принципи сталої архітектури. Будівництво будівель, доріг, автомагістралей і мостів, як правило, здійснювалося відповідно до іноземних норм і стандартів.
• Поточний рівень пропозиції державного та приватного житла є дуже низьким порівняно з потребами та платоспроможним попитом.

Результати відбудови

На реконструкцію Афганістану Сполучені Штати витратили приблизно $145 млрд з 2002 до 2021 року. Ще приблизно $12,6 млрд було внесено до трастового фонду міжнародними партнерами-донорами.

Загалом житлові умови в Афганістані дуже погані, що не дивно, враховуючи десятліття війни та внутрішніх конфліктів, які пережила країна. Станом на кінець 2022 року близько 2 млн ВПО продовжують жити в понад 1000 великих розлогих неформальних поселень у майже 30 провінціях Афганістану, зазвичай у жахливих умовах і часто залежать від гуманітарної допомоги, яка доповнює їхні мізерні заробітки.

Читайте також: У Рейк'явіку презентували міжнародний Реєстр збитків від російсько-української війни. Як українцям ним скористатися?

Про спільність із відбудовою в Україні

Так, досвід Афганістану не є релевантним для України. Відбудовою  Афганістану здебільшого керували міжнародні партнери, а не внутрішня влада. Однак одним із найбільших викликів відбудови в Україні може стати корупція, як і трапилося в Афганістані.

Для ефективного впровадження антикорупційної політики необхідно завершити реформи у правоохоронній та судовій системах. До того ж з урахуванням нових ризиків, пов’язаних із  процесами відновлення, необхідно переглянути стратегічні документи, які стосуються антикорупційної політики як загалом, так і на місцевому рівні.

Крім того, важливо не лише залучати фінансові ресурси на відбудову зруйнованих об’єктів, а й започатковувати нові проєкти, будувати нові споруди, вкладати кошти в майбутнє, впроваджуючи принцип «відбудувати краще, ніж було».

Звісно, міжнародні партнери, які фінансуватимуть відбудову, здійснюватимуть власний нагляд за використанням коштів і вимагатимуть прозорості та підзвітності від української сторони. Тому Україна має забезпечити належний рівень контролю та моніторингу витрат донорського фінансування, адже без зовнішньої підтримки країна не зможе самостійно профінансувати потреби відновлення.