Чому в Україні треба відновлювати вже зараз не лише житло, а й спортивну інфраструктуру
І як до цього може долучитися бізнес та громада
Схід України був простором спортивного льоду. Історично склалося так, що саме в цій частині країни були великі сучасні льодові арени. Так було до війни. Але потім усе змінилося. Першим постраждав палац спорту «Дружба» у Донецьку. Навесні 2014-го спалахнула пожежа, і з того часу будівля стоїть розграбована й напівзруйнована. Уже під час повномасштабного вторгнення було зруйновано Mariupol Ice Center. Цю арену збудували 2020-го, на ній займалося 500 дітей, але обстріл – і сучасна арена стала «привидом». У Сєвєродонецьку Льодовий палац також знищено артобстрілом окупантів. Ракетою розбито льодову арену «Альтаїр» у Дружківці. Її фото друкували всі ЗМІ, і ці світлини стануть одним із доказів для майбутнього суду в Гаазі – адже майданчик працював як гуманітарний склад. Луганській арені більше «пощастило»: вона поки що ціла, але є інформація, що окупанти пристосували її під шпиталь у 600 ліжок.
Чому всі ці події – великий удар по спортивних перспективах України та як бізнес може долучитися до відновлення «льодової» інфраструктури вже зараз, спеціально для Mind розповіла Катерина Балінська, медичний психолог, засновниця ГО «Школа фігурного катання Bauer».
Чому «льодова» спортивна інфраструктура опинилася в критичному стані?
Дісталося не лише Донеччині та Луганщині. Було частково зруйновано харківський льодовий палац «Салтівський лід». Від рук російських загарбників постраждала херсонська «Фаворит-Арена». Страшні події пережила Ice Arena в Мелітополі – є інформація, що її використовували як морг для російських військових. Кращої ілюстрації того, як «рускій мір» перетворює на смерть дитячу радість, надії, мрії, усе найсвітліше, – годі й шукати.
Обстріли, ракетні удари були лише початком. Через перебої з електрикою почали закриватися ковзанки в багатьох ТРЦ навіть на відносно «захищених» від війни територіях.
Додайте до цього той факт, що теж саме відбувалося з льодовими майданчиками під час першої хвилі COVID-19. Коли через карантин були закриті торгові центри, утримувати порожні ковзанки було надто дорого – тож їх переробили на роллердроми. Не можна сказати, що вони стали популярними, але повертати ковзанки під час війни не поспішають.
Чому ця інфраструктура потребує якнайскорішого відновлення?
Зараз невеликі школи фігурного катання ведуть за кригу бій не на життя, а на смерть. Просте арифметичне завдання. У Львові на одній ковзанці займається 6–7 невеликих клубів, шкіл фігурного катання. Кожній потрібно 2–3 години на тренування. Скільки часу лишається для любителів? Для тих, хто хоче познайомити дитину з ковзанами? А це дуже важливо.
Масовість спорту – одна зі складових перемог на чемпіонатах та олімпіадах. Звідки беруться талановиті спортсмени? З масового спорту. Коли є вибір із тисячі, ти обереш найкращих. Коли обираєш з п'яти – обираєш кращого з п'яти, а не серед всіх обдарованих дітей.
У мільйонному Львові, куди переїхала маса юних спортсменів, немає жодної льодової арени. Коли закордонні колеги чують, що нам нема де кататися, вони не розуміють. І дають поради: «Чому б вам не звернутися до вашого мера?». Вони думають, що наш клуб не є популярним: «Якщо у вас буде займатися дітей 20, вам побудують лід». І важко пояснити, що дітей понад сто, але…
Закордоном на 100 кв. км є шіст-сім, а то і більше ковзанок. У нас на всю Західну Україну – дві ковзанки, які працюють у зимовий сезон. Важко стати профі, коли не маєш де тренуватись.
Що можна і треба зробити?
Львів міг би стати столицею міжнародних спортивних змагань. Очевидно, що місто має зручне розташування, близькість до Європи економить спортсменам час на дорогу, це зручно. У нас величезний вибір готелів, а велика кількість туристів може забезпечити повні трибуни. І мова не лише про змагання з фігурного катання та шоу.
Льодова арена – це ще й майданчик для хокею, для керлінгу. Останній не надто розвинутий в Україні, але наші спортсмени дуже високого рівня. Вони тренуються лише два-три місяці на рік, але торік завоювали «срібло» на чемпіонаті Європи.
Умови для тренування потрібні й нашим параолімпійцям, які теж показують дуже хороші результати. І це знов про масовість, яка дасть можливість розвиватися не лише спортсменам, а й тренерам.
Навіщо це потрібно і чому саме зараз?
Для наших юних фігуристів змагання за міжнародними правилами дадуть шанс виїжджати на турніри за кордон. Це можливість подивиться, як змагаються інші діти, відчути конкуренцію, коли змагається не два-три фігуристи, а 20–30. Ти бачиш, як катаються інші, бачиш свій рівень.
Я спостерігаю радість дітей, коли на змагання приїжджають мало учасників – медаль гарантована, можна заспокоїтися та просто кататись. Але втрачається адреналін змагань. Юні спортсмени кажуть, що набагато цікавіше потрапити в десятку, але в боротьбі на міжнародних змаганнях. Вони можуть бути і першими, але не може бути великих перемог, без «великого льоду» для тренувань.
Тих, хто тренується на малих ковзанках, моментально видно на змаганнях: вони катаються по центру. Треба переробляти програму, а це важко навіть фізично, може не вистачати дихання, це важко психологічно, дитина може с переляку забути, куди повертати. І все через що? Через одну льодову арену, побудова якої не є чимось фантастичним в Україні. Сучасну льодову арену побудували в Богуславі, де мешкає близько 15 000 людей. Це ж можна зробити й для Львова?
Так, багато хто й у нас, і за кордоном скаже, що спортивна інфраструктура не є зараз пріоритетом. Так, важко найти одного мецената, якій би вклав у такий проєкт $1,5–2 млн. Але й не потрібно шукати одного такого бізнесмена. Це може бути «народний проєкт», внесок у який зроблять півсотні або більше підприємців.
Світ не стоїть на місці, усе рухається вперед, особливо світ наших дітей. Їх сприйняття, швидкість уяви, бажання йти до мети та розширювати кордони мають надихати нас. Ми можемо чекати, коли спортивні майданчики побудує держава, а можемо знаходити, об'єднати тих, хто готові змінювати наші міста не після Перемоги, а вже зараз. Ми вже зустріли людей, які бачать цінність льодової арени Львові та готові долучитися до будівництва. Але, щоб ця ідея була життєздатною, таких людей має бути в десятки разів більше.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
