Волонтерство в довгу: що допомагає підтримувати себе та зберігати мотивацію
Про систематичне волонтерство, втому і збереження ресурсу
Мільйони українців з початку війни почали активно волонтерити, і протягом року Україна піднялася з десятої до другої сходинки у світовому рейтингу благодійності Charities Aid Foundation. Опитування свідчать, що майже половина українців продовжує волонтерити, з них 6% – на постійній основі.
Поєднувати тривале волонтерство з основою роботою може бути складно, однак із початком війни багато компаній створили для співробітників умови, щоб вони мали змогу долучатися до допомоги країні. Бела Рапопорт, функціональна координаторка SoftServe з перших днів великої війни активно допомагала корпоративному благодійному фонду «Відкриті очі», долучилася до його наймасштабнішого проєкту і систематично волонтерить вже майже два роки. Про те, як підтримувати себе, берегти ресурс і не втрачати мотивацію, вона розповіла Mind.
Читайте також: Збір відкрито: де волонтеру шукати донати
Уроки перших місяців війни
Наш благодійний фонд «Відкриті очі» працює ще з 2014 року. Проте в таких масштабах, які застали нас усіх після 24 лютого, – вперше. На початку війни критично не вистачало рук, і я разом з багатьма колегами долучилася до волонтерської діяльності фонду.
У перші місяці ми займалися переважно гуманітарною допомогою, яку купував фонд і збирали працівники, партнери, організації в Україні та за кордоном. На той момент я координувала міжнародну логістику. Роботи було дуже багато, і, поки команда налаштовувала воркфлоу, ми виконували різнопланові завдання: бувало, з колегами розвантажували фури у Львові, сортували речі на складі, комунікували з партнерами, організовували логістику, доставку тощо. З початку повномасштабної війни ми передали 700 тонн гуманітарки, 10 000 одиниць комп’ютерної техніки, понад 42 000 медичних пакунків, а також засоби індивідуального захисту для захисників і захисниць.
Перші місяці були дуже емоційні та складні, бо всі викладалися на 200%. Це було «не дозоване» волонтерство, коли всі працювали до останньої краплі, адже ніхто не міг інакше, потрібно було допомагати тут і зараз. На початку ще жевріла надія, що війна закінчиться швидко. Але ми дуже скоро усвідомили, що це не стометрівка, а марафон. Я розуміла, що мушу розраховувати свої сили на тривалий час, і в такому темпі працювати більше не можна.
Потрібно «дозувати» свої зусилля та не давати собі вибухнути й вигоріти повністю. Коли мене «накривало», я намагалася це усвідомити, прийняти та дати собі трохи перепочинку.
Крім того, з часом кількість волонтерів у фонді зросла – на піку ми мали до 500 людей. Така величезна команда мусила працювати більш систематично, продумано та сплановано. У кожного з’явилися певні обов’язки, напрацьовані схеми роботи. Мене дуже рятувало розуміння, що я маю власну зону відповідальності, куди я цілеспрямовано вкладала час і зусилля.
Моїм завданням було організувати доправку допомоги з точки А до точки Б. Іноді точкою А могло бути село в Іспанії, а точкою Б – населений пункт на Херсонщині. Але, які б виклики перед нами не поставали, це дало певне відчуття визначеності та контролю ситуації. Я змогла систематизувати свої зусилля і мати наочний результат.
Ще одна річ, яка підтримує мотивацію, – це зворотний зв’язок. Я переконана, що ми всі маємо свою частинку відповідальності, і маємо робити те, що від нас залежить. Коли бачиш, що твоя робота й вкладені зусилля справді допомогли комусь, це дуже надихає.
Читайте також: Оподаткування волонтерів: як користуватися новими перевагами і не «обпектися»
Зміна фокуса долає втому й відкриває друге дихання
Днями я з колегами повернулася з Польщі – ми забирали звідти дев’ять машин «швидкої допомоги». Зараз ці автівки проходять технічний огляд: їм міняють колеса та необхідні компоненти, укомплектовують обладнанням, щоб відправити на фронт.
Закуповувати «швидкі» для гарячих точок фонд почав торік влітку. Приблизно в той період я почала відчувати, що трохи видихаюся, втомлююся від рутини та втрачаю запал.
Чудовий спосіб зберегти мотивацію – це змінити фокус. У волонтерстві це працює точно так само, як і в роботі: коли твоя діяльність стає рутиною, зміна проєкту чи перехід в іншу команду відкриває друге дихання і дає енергію.
У проєкті «Drive for Life» з’явилися нові завдання та обов’язки. Ми купуємо карети «швидкої допомоги» за кордоном, і хтось має забирати їх до України та передавати медчастинам. Моє завдання – це пошук і координація водіїв-волонтерів, але інколи доводиться і сидіти за кермом. Це цікавий досвід, адже до цього я ніколи не кермувала машиною з великим габаритами. Проте досить швидко призвичаїлася, і переганяла навіть машини з правим кермом.
Зараз у нас в команді працює до 60 водіїв у Польщі й Україні, серед них є і кілька дівчат. Моя колега часто подорожує зі своєю собакою, яку ми жартівливо теж називаємо волонтеркою. Дехто навіть залучає свої родини до волонтерства. Тож, можна сказати, у SoftServe допомагають цілими сім’ями. Така діяльність не обмежується лише доставкою машин, ми ще й обслуговуємо їх – транспортуємо на СТО, знаходимо деталі, замінюємо акумулятори, доправляємо на фарбування і передаємо ближче до фронту.
Цей проєкт дав мені шанс бути опосередковано причетною до порятунку людей: коли медики нам озвучили цифру у більш ніж 7000 вивезених поранених людей, які потребували невідкладної медичної допомоги, лише нашими машинами, я усвідомила масштаби допомоги. І це надає сил працювати далі. За час роботои проєкту ми передали 150 «швидких» і медеваків із 500 одиницями медичного обладнання, у планах – ще 70 «швидких».
Читайте також: Разом ми сильні: як волонтери допомагають Україні
Відчувати себе та вчасно відновлюватись
Інколи буває дуже складно продовжувати, адже «дедлайну» не видно. Не відчуваю себе в праві говорити про якесь тотальне виснаження, коли я в теплі та відносній безпеці, маю змогу робити свої справи і трошки перепочити, адже в багатьох хлопців і дівчат на фронті такої змоги нема.
Так, втома була (і вже не раз). Вперше мене «наздогнало» десь восени минулого року, і я взяла перепочинок на кілька днів і поїхала в Карпати. Мене наповнює природа й гори, тож, як тільки я відчуваю виснаження, намагаюся взяти невеличку паузу й відновити ресурс.
Якщо інколи уповільнюватися та відновлювати ресурс, шансів бути ефективним і допомогти – значно більше.
Ще на початку війни я ухвалила рішення, що допомагатиму стільки, скільки потрібно, і намагатимусь довести справу до кінця. Умовним «кінцем», після якого я зможу зупинитися і переглянути свою мету, я для себе визначила нашу перемогу, хоч очевидно, що й після неї буде багато роботи та місця для наших зусиль і допомоги.
Для мене волонтерство – це не хобі, коли ти хочеш – робиш, хочеш – ні. На моїй карті світу це вже свого роду місія, яка будується на внутрішніх цінностях і моральних орієнтирах.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
