«Дрова є? А якщо знайдемо?»: як поводитися при обшуку. Узагальнена практика Верховного Суду

10 жовтня парламент України ухвалив Закон «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за правопорушення у сфері захисту рослинного світу, лісокористування та протидії незаконному обігу деревини», раніше відомий як законопроєкт №9665.

Цим документом КУпАП доповнюється новою ст. 65-2, яка передбачає адміністративну відповідальність за «незаконне перевезення, зберігання, збут дерев, чагарників або деревини, без документів, які підтверджують законність походження дерев, чагарників або деревини, або з такими документами, які підроблено, одержано незаконним шляхом або які містять завідомо неправдиві відомості». Коли закон набуде чинності, подібні порушення каратимуться штрафом у 510–15 300 грн для громадян і 3400–15 300 грн – для чиновників.

Також закон доповнює ККУ новою ст. 246-1, яка передбачає кримінальну відповідальність за аналогічні правопорушення, але «вчинені у значному розмірі», вони каратимуться штрафом у 34 000–51 000 грн або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на такий самий строк.

Якщо ж ці дії вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, тоді винним загрожуватиме штраф від 170 000 до 425 000 грн або позбавлення волі від п’яти до семи років.

Станом на 5 листопада закон очікує на підпис президента України. А набере чинності наступного дня після опублікування.

Цей документ уже породив великий суспільний резонанс, проявом якого став не лише шквал мемів про те, як «силовики пішли по дрова», а й реальні роздуми про те, що робити, якщо на подвір’я завітають люди в погонах – з обшуком та іншими санкціями за неналежне зберігання дров. Декілька місяців тому Верховний Суд узагальнив судову практику щодо проведення обшуків. Спеціально для Mind  партнер Адвокатського об'єднання «Овчаров і Партнери» Денис Овчаров зробив аналіз цього документа.

Сучасна судова практика щодо проведення обшуків та оглядів постійно змінюється, що сприяє вдосконаленню норм Кримінального процесуального кодексу України й підвищенню рівня правозастосування.

Водночас виникають правові аспекти, що суперечать основним нормам КПК, ускладнюють дотримання процедур і знижують правовий захист громадян. Ця стаття розглядає основні нововведення в судовій практиці Касаційного кримінального суду (ККС) у складі Верховного Суду України, аналізує наявні суперечності з КПК та визначає ключові порушення, що призводять до визнання доказів недопустимими.

1. Основні нововведення в судовій практиці щодо обшуків та оглядів

У останньому огляді судової практики ККС щодо обшуків та оглядів виділено й закріплено низку нововведень, що покликані удосконалити процес доказування та захисту прав сторін у кримінальному провадженні.

1.1. Обов'язкова відеофіксація обшуків

Відповідно до огляду судової практики, обшуки та огляди повинні фіксуватися за допомогою відеозапису. Це нововведення стало обов'язковим, що зумовлює надання учасникам процесу можливості перегляду відеоматеріалів для перевірки законності слідчих дій. Запровадження обов’язкової відеофіксації дозволяє суду зменшити суб’єктивність у доказовій базі, знижує ризик маніпуляцій під час обшуків і підвищує об'єктивність судового контролю.

Однак, на думку ККС, якщо обшук проведений до набрання чинності Закону України №2213-VIII від 16.11.2017, який набув чинності 07.12.2017, то відсутність відеофіксації обшуку, про який стверджує захист, жодним чином не впливає на допустимість доказів, отриманих у його результаті.

Щодо обов’язковості відеофіксації огляду місця події, то в ККС стосовно цього дещо інша позиція. На відміну імперативності відеофіксації обшуку, що аудіо- та відеофіксація проведення огляду місця події є правом слідчого / прокурора, а не обов'язком, тому може бути не безперервною.

1.2. Розширення вимог до протоколу обшуку та огляду

Згідно з новою судовою практикою, протоколи обшуків та оглядів мають містити детальні відомості про вилучені предмети. Такий підхід забезпечує кращу ідентифікацію доказів й унеможливлює втрату доказів або їх підміну, а речі вилучені під час обшуку, повинні бути описані з максимальною деталізацією.

Окрім того, огляд судової практики визначає й інші уточнення до процесуальних документів, зокрема, крім повного переліку вилучених об'єктів, має бути наявний опис обставин виявлення. Протокол повинен містити:

• деталі про місце й умови, у яких були знайдені докази, щоб підтвердити їх зв’язок із подією;
• інформацію щодо залучення понятих: має бути детально описано участь понятих, з якими узгоджено перелік вилучених об'єктів;
• підписи учасників: усі учасники обшуку, включно з понятими, слідчими й власником приміщення (за наявності), повинні підписати протокол для підтвердження відповідності його змісту реальному перебігу обшуку.

1.3. Добровільність доступу до майна

Документ містить нововведення щодо обшуку без дозволу суду, якщо отримано добровільну згоду власника майна.

Ці нововведення включають такі положення: 

Добровільність згоди: власник майна повинен надати згоду добровільно, без тиску чи примусу. Судова практика акцентує на необхідності перевірки добровільності згоди, щоб уникнути маніпуляцій.

Фіксація згоди: згоду власника слід зафіксувати документально або у відеозапису, що підтверджує її автентичність. Це може бути оформлено у протоколі або як письмова заява, підписана власником.

Права та обізнаність власника: слідчий зобов'язаний роз'яснити власнику його права та наслідки надання згоди. Власник повинен бути обізнаний про можливість відмовитися від обшуку без судового рішення.

1.4. Нові підходи до обшуків особистого майна та приватних володінь

Нові підходи до обшуків особистого майна та приватних володінь, викладені в останньому огляді судової практики, встановлюють низку оновлених норм і правил, спрямованих на поліпшення захисту прав власників, уникнення можливих зловживань із боку правоохоронців та забезпечення належної фіксації всіх процесуальних дій.

Окрім зазначених вище добровільної згоди й обов’язковості роз’яснення процесуальних прав та обов’язків, огляд судової практики вказує на те, що обшук, спрямований на проникнення до приватного житла або володінь, повинен проводитися лише за наявності конкретних підстав, що виправдовують такий ступінь втручання. Важливою умовою є чітке обґрунтування необхідності обшуку в певному місці, коли правоохоронні органи мають підстави вважати, що саме тут можуть зберігатися докази або речі, пов'язані зі злочином. Під час обшуку слідчий зобов'язаний враховувати право власника на особисту таємницю, і будь-яке вилучення або обмеження доступу до особистих речей має бути суворо обґрунтованим у протоколі.

У разі коли обшук проводиться без судового дозволу, нові норми судової практики обмежують право слідчих на вилучення речей, не пов’язаних безпосередньо із кримінальним провадженням. Це запобігає надмірному вилученню особистих речей та захищає приватне життя власника. Кожен вилучений предмет повинен бути чітко ідентифікований у протоколі з обґрунтуванням його зв'язку з розслідуваною справою.

2. Суперечності судової практики з нормами КПК України

У новій судовій практиці були виявлені деякі суперечності, які можуть викликати труднощі при правозастосуванні та під час судового розгляду.

2.1. Проблеми з оскарженням ухвал слідчих суддів щодо обшуку

Відповідно до ст. 309 КПК України, ухвали про надання дозволу на обшук не підлягають оскарженню. В огляді судової практики зазначено, що захисники не можуть оскаржити такі ухвали в апеляційному порядку, що обмежує права на захист, особливо якщо рішення судді було ухвалено з порушеннями. Це становить значну загрозу правам підозрюваних і може призводити до недотримання принципу змагальності.

2.2. Тлумачення вимог до відеофіксації слідчих дій

Хоча відеофіксація стала обов'язковою, у КПК немає чіткої вимоги щодо безперервності відеозапису. На практиці це створює ситуації, коли відеозапис може мати перерви або не включати ключові моменти, наприклад вилучення речей. Це призводить до оскаржень у суді та визнання доказів недопустимими, оскільки не гарантується об'єктивність процесу.

2.3. Розбіжності щодо добровільності доступу до житла чи іншого володіння

КПК визначає, що доступ до житла з обшуком можливий лише за згодою власника або на підставі судової ухвали. У практиці ж фіксуються випадки, коли слідчі обходяться без ухвали, посилаючись на отримання добровільної згоди. Проте КПК вимагає конкретних гарантій для забезпечення добровільності згоди, яких не завжди дотримуються в судовій практиці.

3. Основні положення щодо визнання доказів недопустимими

Визнання доказів недопустимими є одним із критично важливих аспектів у кримінальному провадженні, адже від цього залежить об'єктивність і справедливість вироку. У новому огляді судової практики виділено кілька ключових причин, які можуть стати підставою для визнання доказів недопустимими.

3.1. Недотримання процедури залучення понятих

У судовій практиці наголошено, що відсутність понятих або їх залучення після початку слідчої дії порушує процедуру обшуку. Протокол, складений без понятих або з порушенням їх залучення, може бути визнаний недопустимим доказом, адже така дія обмежує прозорість процедури й може свідчити про недобросовісність правоохоронців.

3.2. Переривання або відсутність відеозапису слідчих дій

У випадках, коли відеофіксація переривалася, а важливі елементи слідчої дії не були зафіксовані, такі докази можуть вважатися сумнівними. Відсутність відеозапису під час вилучення доказів унеможливлює об’єктивну оцінку процесу, що може вплинути на допустимість доказів у суді.

3.3. Відсутність детального опису вилучених речей у протоколі

Недостатня деталізація в описі речей, вилучених під час обшуку, призводить до того, що такі докази можуть бути легко підмінені або визнані неналежними. Відповідно до судової практики кожна річ, вилучена в підозрюваного, повинна мати чіткий опис, щоб унеможливити сумніви щодо автентичності доказів.

3.4. Порушення права на правову допомогу

Неприпустимість доказів також може бути визнана, якщо особі під час обшуку не надали право на захисника. Недопуск адвоката може вплинути на прозорість процедури та порушити права обвинуваченого на правову допомогу, що є підставою для визнання доказів недопустимими.

3.5. Ігнорування особливостей щодо неповнолітніх

Згідно з КПК, якщо обшук проводиться у присутності неповнолітніх, обов'язковою є участь законного представника, педагога або психолога. Якщо ці вимоги порушені, доказ вважається отриманим із порушенням прав дитини, що також впливає на його допустимість.

• обшук може проводиться або по ухвалі тільки по резолютивній частині або взагалі без такої ухвали;
• особистий обшук – це не окрема слідча дія, а тому не потребує складання протоколу. Але ж ні, в іншому висновку окрема слідча дія одна, до якої не передбачено складання протоколу;
• в ухвалі можна не вказувати осіб, які мають проводити обшук;
• в ухвалі можна не вказувати номер КП;
• в ухвалі можна робити помилки у прізвищах осіб, у яких буде проведено обшук;
• огляд місця події можна не фіксувати за допомогою засобів аудіовідеофіксації;
• відеофіксацію обшуку можна здійснювати не безперервно;
• на місці проведення обшуку можуть перебувати будь-які особи, і такі особи можуть не вказуватись у протоколі ;
• у протоколі може не вказуватись інформація про технічний носій та носій інформації;
• у протоколі може не вказуватись особа, яка здійснювала відеофіксацію;
• у протоколі може не вказуватися факт опечатування спецпакетів;
• протокол обшуку в принципі може не містити підпису особи, яка його проводила;
• у протоколі огляду місця події можна не вказувати серії та номери вилучених грошових купюр;
• протокол огляду місця події (напевне, за такою логікою, як і будь-який інший протокол) можна підписати вже після проведення такої слідчої дії;
• назва слідчої дії у протоколі не має значення, оскільки суд на власний розсуд визначає таку слідчу дії з огляду на описані в такому протоколі обставини;
• можна провести огляд місця події до внесення в ЄРДР, а потім звернутися до слідчого судді щодо легалізації невідкладного обшуку;
• функціонал захисника під час обшуку обмежено до роз'яснення підзахисному ст. 63 Конституції, 18 КПК України;
• доручення в розумінні ст. 41 КПК України для залучення оперативних співробітників не потрібно.