Чому кібербезпека неможлива без ментальної стійкості?

Війна в Україні – це не лише про окопи, дрони та ракети. Вона точиться у смартфонах, месенджерах, соцмережах. І ще глибше – у психіці кожної людини, яка прокидається з новинами про чергову атаку. Ми живемо в умовах багаторівневої війни: фізичної, цифрової, психологічної. Щодня відбуваються сотні атак – не лише на енергетичну інфраструктуру чи державні системи, а й на людей. Вони приходять у вигляді фейків, маніпуляцій, погроз, публічних принижень, зливів даних чи анонімних повідомлень, що вибивають із рівноваги. Водночас мільйони українців уже четвертий рік живуть у стані сильної тривоги, емоційного виснаження та надмірного стресу.

У таких умовах кібербезпека та ментальне здоров’я – не абстрактні поняття, а фундаментальні складові національної стійкості. Без психологічної стійкості ми вразливі в онлайні. Без цифрової безпеки – вразливі психічно. Це дві сторони однієї медалі, і від кожної з них залежить не лише добробут людини, а й здатність суспільства вистояти. Про те, як кіберзагрози впливають на ментальний стан, чому ментальна стійкість – перша лінія цифрової оборони і як жінки формують її в Україні, Mind розповіли Ніна Левчук, співзасновниця Impact Force, EMA Sales Lead & Cyber Advisory в Google, та Ольга Дьякова, співзасновниця й візіонерка громадської організації Impact Force та Фонду Девіда Лінча у Східній Європі.

Як кіберзагрози впливають на ментальний стан?

Коли ми чуємо слово «кібератака» – зазвичай уявляємо злам державного реєстру, банку чи підприємства. Але реальність набагато ближча та болючіша. Кібератаки все частіше спрямовані не на інституції, а на людей.

За даними CERT-UA, у 2022–2023 роках кількість атак на громадян зросла в рази. Три з чотирьох жінок в Україні стикалися з проявами цифрового насильства: кібербулінг, онлайн-переслідування, шантаж, злам акаунтів, поширення інтимних фото без згоди. З дослідження UN Women випливає: 76,8% українок віком 18+ переживали хоча б один випадок цифрового насильства. У багатьох випадках це супроводжувалось депресією, панічними атаками, відчуттям сорому та вразливості.

Але мова не лише про жінок. Ми бачимо хвилі інформаційно-психологічних операцій (ІпСО), спрямованих на підлітків, пенсіонерів, ветеранів, переселенців, цілі громади. Усі батьки із жахом згадують «Синього кита» або ПВК «Редан». Російські спецслужби також активно вербують через інтернет підлітків для виконання диверсій. Для цього задіюють і погрози, і шантаж, і онлайн-маніпуляції.

Цифровий тиск – це постійне фонове навантаження. Людина, яка пережила атаку на свої дані або приватність, нерідко опиняється у стані тривожності, безсоння, страху, параної. А це – пряма дорога до емоційного вигоряння й відчуження. Та найгірше – ми не завжди усвідомлюємо, що це теж зброя.

Якщо фізичні обстріли вбивають тіло, то інформаційно-цифрові – калічать довіру, самооцінку, волю до дії. І саме тому ми маємо говорити про кібербезпеку не лише в технічних, а й в людських вимірах.

Чому ментальна стійкість – перша лінія цифрової оборони?

Ми звикли уявляти кіберзахист як щось технічне: паролі, двофакторна авторизація, антивіруси. Але насправді перша й найважливіша лінія оборони – це ми самі. Людина, яка втомлена, тривожна, дезорієнтована – натисне на фейкове посилання, віддасть дані, не побачить маніпуляції. Не тому, що вона неосвічена, а тому, що у стані стресу знижується критичне мислення.

Ментальна стійкість – це цифрова гігієна свідомості. Особа, яка розуміє свої емоції, вміє заземлитися під час паніки, усвідомлює вплив стресу на поведінку – менш уразлива до фішингу, ІпСО, психологічних атак та «інформаційної втоми».

Ментальна стійкість також допомагає:

• не «вестися» на провокації в чатах, форумах, соцмережах;
• не ділитися інформацією в імпульсі страху чи співчуття;
• вчасно вийти з токсичного цифрового середовища;
• зберігати гідність у ситуаціях онлайн-пресингу.

Захищена психіка – це броня, якої не видно, але яку відчуваєш у кожному рішенні. І саме тому будь-яка стратегія кіберзахисту має починатися не з техніки, а з людини.

Як жінки формують кіберстійкість?

В Україні жінки сьогодні – не лише берегині тилу. Вони – командирки підрозділів, розробниці рішень для військових, волонтерки, психологині, підприємниці. І дедалі частіше – захисниці цифрового простору.

Жінки мають унікальні риси, які особливо цінні в кіберсфері. Це і уважність до деталей, і висока етичність, і вміння мислити системно та водночас емпатично, а також схильність до довгострокової відповідальності.

Це не лише «м’які навички» – це компетенції майбутнього в цифровому світі, де атаки відбуваються не кодом, а контекстом. Люди із цими навичками можуть працювати у сфері кібербезпеки, навчати інших і консультувати громади щодо цифрового захисту.

Цілком очевидно, що підтримка ментального здоров’я жінок – це не соціальний «бонус». Це стратегічна інвестиція в безпеку країни. Тому що жінка, яка володіє собою і своїм цифровим простором, уже не жертва. Вона – творчиня кіберстійкості.

Що потрібно робити далі?

Ментальне здоров’я і кібербезпека – це вже не вузькопрофільні теми. Це основа національної стійкості, яка вимагає не точкових рішень, а спільної системної дії. Сьогодні відповідальність за нову культуру безпеки розподілена між усіма: державою, бізнесом, громадянським суспільством, міжнародними партнерами й самими громадянами.

Держава має інтегрувати ментальне здоров’я в політику цифрової грамотності, а цифрову безпеку – у програми підтримки вразливих груп. Бізнесу варто розглядати інвестиції в емоційну стійкість команд як частину захисту даних і процесів. Громадським організаціям необхідно масштабувати програми, які не лише навчають, а й відновлюють відчуття контролю та впевненості. Міжнародні партнери можуть підтримувати ці процеси ресурсами, експертизою й видимістю.

Уже сьогодні є проєкти, які дають відчутний ефект. Наприклад, програма Women in Cyber ознайомлює учасниць із базовими поняттями кібербезпеки, допомагає зрозуміти ключові напрями – від операційної безпеки до управління ризиками, відповідності та реагування на інциденти. Таких програм має бути більше, адже вони не тільки формують базову кіберграмотність, а й розширюють доступ жінок до ІТ-сфери, створюють нові кар’єрні можливості та сприяють гендерному балансу в стратегічно важливій галузі. Масштабування таких ініціатив дозволить Україні швидше сформувати критичну масу фахівців, здатних зміцнити кіберстійкість на різних рівнях – від локальних громад до національної інфраструктури.

З іншого боку, є ціла низка програм, спрямованих на підтримку й відновлення ментального здоров’я: від загальнонаціональної «Ти як?» під партонатом Олени Зеленської, до нішевих DoLadu або «ReStart свідомості». Розроблені гайди відновлення ментального здоров’я та підвищення стресостійкості є дієвими техніками самодопомоги. Інформації більш ніж достатньо, але користуються цим не всі: хтось через стигму навколо теми психічного здоров’я, хтось просто не знає про наявні можливості. Треба не боятися про це говорити, проводити інформаційні кампанії, залучати зірок.

Але найважливіше – це створення спільного простору відповідальності, де кожен усвідомлює свою роль у безпеці іншого. Психологічна грамотність і цифрова обізнаність мають іти поруч. Це вже не просто навички – це інфраструктура свідомого життя. Та, якщо ми хочемо мати сильну країну, ми маємо навчитися дбати про розум і тіло людини так само системно, як про енергетику чи оборону.

Яке майбутнє ми маємо творити?

Україна має шанс створити унікальну модель відновлення – не лише через інфраструктурні проєкти, а й через те, як ми будуємо людську безпеку. У цій моделі безпека – це не лише про захищені кордони чи стабільну економіку. Це про захищену свідомість. Про людину, яка вміє залишатися собою в найтемніші часи, бачити крізь маніпуляції, діяти, коли страшно, і підтримувати інших – у родині, у команді, у громаді.

Ментальна стійкість і цифрова компетентність – це дві навички, які мають стати новою нормою, особливо для покоління, яке зростає на тлі війни. Бо саме вони – не зброя, а щит. Щит проти дезінформації, страху, емоційного вигоряння, цинізму. І водночас – платформа для нових лідерів, які зможуть будувати країну не через контроль, а через усвідомлену відповідальність.

Суспільство, яке дбає про емоційну грамотність, не стає слабшим. Навпаки – воно стійкіше до зовнішніх атак і внутрішніх руйнацій. Ми віримо, що цифрова епоха не приречена бути епохою зламу, зради та розпаду. Вона може бути часом гідності, чесності й сили, якщо ми навчимося бачити людину за екранами, підтримувати одне одного та розуміти: наша психіка, як і наші дані, заслуговує на захист. Майбутнє ми творимо щодня – кожним вибором і кожною підтриманою людиною.