Як рішення ЄСПЛ про українські санкції вплине на вітчизняний бізнес-клімат?
Чи зробить держава системні висновки, щоб припинити сприйматися ризиковою зоною для капіталу
Європейський суд з прав людини нещодавно ухвалив перше рішення щодо українських санкцій. Йдеться про справу «ТОВ «М.С.Л.» проти України» (№ 18049/18). У ній ЄСПЛ прямо вказав на системні недоліки застосування санкцій у нашій державі: від непрозорості механізму до відсутності реального судового контролю.
Такий висновок не став несподіваним, проте був довгоочікуваним для вітчизняної правничої та бізнес спільнот, які вже близько 10 років публічно наголошують, що вітчизняний санкційний механізм є юридично вразливим.
Досі будь-який бізнес в Україні міг опинитися під санкціями без доказів, чітких підстав і можливості захиститися, що вкрай негативно позначалося, серед іншого, на інвестиційному кліматі в і без того скрутні для вітчизняної економіки часи. Як рішення ЄСПЛ вплине на законодавство та судову практику, щоб такі обмеження більше не ставали інструментом безкарного тиску на підприємців, Mind розповів Денис Шкаровський, адвокат, партнер VB Partners.
Суть справи: хто і чому подав до ЄСПЛ?
ТОВ «М.С.Л.» – один із найбільших операторів лотерей в Україні, відомий брендами «Лото-Забава», «Спортпрогноз» і «Мегалот». У 2015 компанія потрапила в перший український санкційний список строком на 1 рік. У 2016–2017 санкції продовжувалися – кожного разу ще на 1 рік.
Ні рішення РНБО, ні указ Президента не містили конкретної підстави для застосування санкцій.
Під час судового оскарження стало відомо, що підставами для санкцій називалися:
- ймовірний російський контроль;
- відмивання коштів та ухилення від сплати податків;
- використання незаконного обладнання.
Компанія пройшла всі національні судові інстанції, включно з Великою палатою Верховного Суду, але безрезультатно. Останній вказав:
- підстави для санкцій були «загальними», але достатніми;
- указ Президента не підлягає повному судовому перегляду;
- завдання суду – перевірити лише формальну процедуру застосування санкцій, а не обґрунтованість підстав.
Інакше кажучи, суд не став на бік бізнесу. Хоча саме він був єдиним органом, який мав повноваження на повний перегляд застосованих санкцій і відновлення прав компанії.
У результаті підприємство звернулася до Європейського суду з прав людини. І суд визнав порушення права на ефективний засіб захисту в національних судах і права власності.
Що сказав Європейський суд?
По-перше, ЄСПЛ визнав, що Закон України «Про санкції» є рамковим, тобто формулює лише загальні принципи, але не містить чітких механізмів або процедур.
Суд розуміє, що закон був прийнятий у 2014 році в умовах надзвичайної ситуації (агресії рф), тому деяка загальність може бути виправданою.
Однак навіть рамкові закони вимагають, щоб їхнє застосування в кожній конкретній справі було юридично обґрунтованим та індивідуалізованим.
Отже, Європейський суд не піддав критиці сам закон, але наголосив: він не може бути підставою для абстрактного чи шаблонного застосування санкцій без чітко визначених і обґрунтованих підстав.
По-друге, суд чітко вказав, що підстави для санкцій щодо конкретної особи мають бути чітко зазначені в рішенні РНБО.
Відсутність чітких та індивідуалізованих підстав позбавляє підсанкційну особу захисту та порушує принцип правової визначеності.
По-третє, ЄСПЛ прямо заявив, що указ президента про санкції – це адміністративний акт, який має підлягати повному судовому контролю, як і будь-яке інше державне рішення.
Національні суди не можуть обмежуватися формальною перевіркою дотримання процедури застосування санкцій. Вони мають оцінювати реальні підстави для обмежувальних заходів і перевіряти, чи були вони належно обґрунтовані.
Це не нова позиція Європейського суду з прав людини – її сформульовано ще в рішеннях 2012–2013 років проти Швейцарії, де суд наголосив: будь-яке державне втручання має підлягати повному й ефективному судовому контролю, а не зводитися до формальної перевірки дотримання процедури.
На які системні прогалини вказав ЄСПЛ?
Рішення Європейського суду з прав людини має стратегічне значення для України не лише тому, що встановлює порушення, а й тому, що демонструє системну вразливість вітчизняного правового середовища. А саме на міжнародному рівні визнає і підтверджує такі проблеми українського санкційного законодавства:
1. Непередбачуваність регуляторних ризиків. Поки механізм застосування санкцій залишається непрозорим, будь-який бізнес – від стартапу до агрохолдингу – може опинитися під санкціями через політичні, конкурентні чи бюрократичні мотиви. Це стримує інвестиції й ускладнює планування діяльності.
2. Відсутність ефективного судового контролю. ЄСПЛ підтверджує, що правова держава в цій площині фактично не функціонує. Якщо суди не перевіряють обґрунтованість підстав, бізнес втрачає будь-який інструмент захисту своїх прав.
3. Правова невизначеність. Рішення суду стає системним сигналом інвесторам – українська санкційна система не забезпечує достатнього рівня правової визначеності та захисту інтересів суб’єктів господарювання.
Для іноземних інвесторів це є показником інституційної слабкості держави, що своєю чергою впливає на рейтинги інвестиційної привабливості, доступ до міжнародного фінансування та загальний рівень довіри до українських інституцій.
Чи вплине рішення на бізнес-клімат в Україні?
ЄСПЛ не вказав нічого нового. Лише підтвердив те, про що публічно заявляє правнича та бізнес спільнота протягом десятиріччя – санкційний механізм в Україні юридично вразливий – без деталізації, прозорості та реального судового контролю.
Це перше рішення, що стосується українських санкцій, але точно не останнє. Поточна практика РНБО й досі не передбачає чітких підстав для застосування санкцій, а Верховний Суд у більшості випадків уникає їх оцінки.
Українські суди тривалий час ігнорували позицію ЄСПЛ у подібних справах проти інших держав, не беручи її до уваги. Тепер це стане неможливим: вітчизняне законодавство прямо зобов’язує наші національні інституції враховувати рішення, ухвалені у справах проти України. Зокрема, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказує, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Ця справа має стати поштовхом до змін – процедура застосування санкцій має стати прозорою, а підстави для них чітко визначатися в рішеннях РНБО. Верховний Суд зі свого боку має перевіряти не лише процедуру застосування обмежень, а й обґрунтованість таких підстав.
Інакше Європейський суд з прав людини не обмежиться лише встановленням порушень, а й зобов’яже Україну виплачувати справедливу сатисфакцію.
Ба більше, якщо таких скарг стане багато, ЄСПЛ ухвалить пілотне рішення та зобов’яже нашу державу змінити законодавство для усунення подальшого порушення прав.
Отже, рішення ЄСПЛ – це водночас і попередження, і шанс змінити систему, щоб Україна сприймалася як правова юрисдикція, а не ризикова зона для капіталу.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
