Дрони «навчилися» воювати швидше, ніж армії готувати людей: як прибрати цей розрив?
Як організувати підготовку операторів і піхотних підрозділів протидії, щоб наздогнати темпи змін на полі бою
Сучасна війна дедалі менше схожа на змагання техніки. На полі бою перемагає не той, у кого більше дронів, а той, хто швидше навчає людей ними користуватися та швидко адаптує підготовку до нових загроз.
За останні два роки безпілотники пройшли шлях від допоміжного інструмента до ключового елементу тактики. FPV-дрони, розвідники, баражувальні боєприпаси та далекобійні БпЛА змінюють логіку бою швидше, ніж традиційні системи підготовки встигають на це реагувати. У 2024–2025 роках стало очевидно: кваліфікація оператора часто важливіша за модель дрона, яким він керує.
Як подолати системний розрив між темпом розвитку технологій і змін на полі бою та темпом підготовки людей (що коштує часу, техніки й інколи життя), Mind розповіла Юлія Сімонова, Product Manager і розробниця тренажерних систем у SKIFTECH.
У чому саме проблема підготовки?
Аналітичні звіти RUSI та ISW свідчать: значна частина втрат FPV-дронів на ранніх етапах пов’язана не з діями противника, а з типовими помилками новачків – втратою контролю, неправильним підльотом, запізнілою реакцією або панікою.
Це не проблема мотивації чи здібностей. Це проблема організації навчання.
Класичні полігонні формати не масштабуються під сучасну війну, тож виникають такі проблеми:
- реальних FPV-дронів для навчання бракує;
- інструкторів менше, ніж потрібно для масової підготовки;
- тактики змінюються швидше, ніж оновлюються навчальні програми;
- піхота й оператори часто тренуються окремо, хоча на полі бою діють в одній системі.
Тому бойові підрозділи змушені «вчитися в бою», оплачуючи цей процес втратою техніки та часу, а інколи й життя.
Чому тренажери – це не просто корисно, а й необхідно
Сучасна підготовка не може спиратися лише на полігонні заняття та реальні бойові засоби. Темп змін на полі бою, обмежені ресурси та висока ціна помилки змушують змінювати саму логіку навчання.
Тренажери стали ключовим елементом цієї трансформації не тому, що вони замінюють реальність, а тому, що дозволяють системно відпрацьовувати критичні навички в умовах, наближених до бойових. Йдеться про тренування в реальному просторі – з урахуванням відстаней, укриттів, траєкторій руху дронів і дій військових під стресом.
Для операторів БпЛА це можливість багаторазово відпрацьовувати підліт до цілі та маневрування без ризику втратити техніку. Для піхоти – формувати навички виявлення й ураження дронів у динаміці, яку неможливо відтворити класичними мішенями.
Ключова перевага тренажерів – масштабованість і регулярність. Вони переводять підготовку з разового курсу в постійний процес, який встигає за війною.
Як скоротити розрив між змінами на полі бою та навичками бійців?
З огляду на мій практичний досвід рішення полягає не в одному інструменті, а в зміні підходу до підготовки.
1. Навчання має бути безперервним процесом, а не разовим курсом.
Ефективна модель має вигляд циклу: базова симуляція → тренажер → бойове застосування → аналіз → оновлення сценаріїв. На першому етапі формується керування і моторика, далі – робота на фізичному тренажері, який дає відчуття реального навантаження, аеродинаміки та дій у просторі. Це дозволяє набути необхідний досвід без постійного використання дорогих бойових ресурсів.
2. Підготовку операторів БпЛА й піхоти потрібно інтегрувати.
Протидія FPV – це командна навичка. Вона не формується, коли кожен навчається окремо. Саме спільні тактичні тренування дозволяють відпрацювати взаємодію, реакцію та розподіл ролей у реальних сценаріях. Практика показує, що злагодженість у групі напряму впливає на стійкість підрозділу та здатність діяти під стресом.
3. Держава має працювати зі стандартами, а не з одиничними рішеннями.
Йдеться не про централізацію, а про базові вимоги до рівнів підготовки, сценаріїв і навичок з можливістю швидко їх оновлювати. Без цього кожен підрозділ змушений винаходити власну систему навчання, що унеможливлює масштабування й обмін досвідом.
4. Бізнес і розробники мають бути партнерами навчального процесу.
Найефективніші тренувальні рішення з’являються там, де є постійний обмін досвідом між військовими, інструкторами та інженерами: під час спільних занять, тестувань, змагань і навчальних заходів. Саме такий зворотний зв’язок дозволяє швидко адаптувати тренажери та сценарії під реальні загрози, а не під уявлення «з кабінету».
Найбільший ризик – не в технологіях
Ключова загроза сьогодні полягає не в дефіциті дронів і не в перевазі противника в РЕБ. Вона – у відставанні підготовки від темпів змін на полі бою.
Якщо навчання не встигає за тактикою, армія втрачає ініціативу. Якщо оператори й піхота не тренуються разом, дрони стають загрозою не лише для противника, а й для власних підрозділів.
Сучасна війна – це війна швидкості адаптації. Техніка задає можливості, але результат визначає те, як швидко люди навчаються з цими можливостями працювати.
Дрони змінюють війну, а симулятори змінюють те, як армія готується до цієї війни.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
