Перекваліфікація кадрів – інвестиція, а не «соціальна програма

Чому нестача кадрів стала одним із ключових обмежень економічного відновлення України – і як швидка перекваліфікація змінює логіку роботи з людським капіталом. На прикладі KSE ProfTech про перехід від соціальних програм до інвестиційних рішень у сфері навичок в колонці розповідає Антон Ващук, директор з інновацій та підприємництва, Ukraine-Moldova American Enterprise Fund.

Ми звикли говорити про ринок праці як про соціальну тему. Але в умовах війни дефіцит кадрів – це вже не HR-проблема і не статистика вакансій. Це фактор, який напряму визначає, чи здатна економіка зростати, а бізнес – масштабуватися.

З інвестиційної точки зору все виглядає доволі просто. Компанія може мати попит, обладнання, технології й навіть доступ до капіталу. Але якщо немає людей, які можуть працювати на виробництві та підтримувати операційні процеси, зростання не відбувається. Дефіцит кваліфікованих кадрів стає прихованим обмеженням: він затягує запуск проєктів, знижує передбачуваність і стримує інвестиції.

За оцінками Міністерства економіки України, загальний дефіцит робітничих кадрів у 2025 році становить близько 550 тисяч осіб, майже половина з яких припадає на промисловість і будівництво. У середньостроковій перспективі ситуація лише загострюється: до 2027 року нестача робочої сили може зрости до приблизно 670 тисяч осіб.

Парадокс українського ринку праці полягає в тому, що цей дефіцит формується не на тлі браку людей як таких. Близько 2 мільйонів економічно активних громадян фактично випали з ринку праці. Саме цю групу держава планує поступово повертати до економічної активності до 2030 року в межах нової Стратегії зайнятості, розробленої Міністерством економіки України. Ще близько 1,5 мільйона людей зайняті на низькокваліфікованих позиціях, які не відповідають потребам економіки.

У результаті проблема набуває структурного характеру. Країна недоотримує ВВП, експорт і податкові надходження, а темпи відновлення сповільнюються не через нестачу ресурсів чи фінансування, а через дефіцит навичок – ключового фактору сучасної економіки. Саме в цій точці ринок праці перестає бути соціальною політикою й стає питанням економічної стійкості та інвестиційної спроможності держави.

Перекваліфікація як інвестиція в економічну спроможність

Саме в цій точці змінюється логіка зовнішньої підтримки. Для інвесторів, які мислять у категоріях довгострокового розвитку, перекваліфікація – це не допоміжна соціальна функція і не «м’яка» політика. Це елемент економічної інфраструктури, без якого не працюють ані капітал, ані відновлення.

У Ukraine-Moldova American Enterprise Fund, який уже понад 30 років працює з розвитком економік України та Молдови, ми виходимо з простого принципу: капітал не працює без людей, а економічне зростання не масштабується без навичок. Саме тому фонд інвестує не лише в компанії та стартапи, а й у середовище, яке дозволяє цим компаніям зростати, – у підприємництво, інновації та людський капітал, підтримує інституційні рішення, що скорочують розрив між потребами бізнесу та доступністю навичок, зокрема моделі швидкої перекваліфікації, інтегровані безпосередньо в економіку загалом.

З інвестиційної точки зору дефіцит кваліфікованих кадрів збільшує строки запуску виробництв, знижує передбачуваність бізнесу, ускладнює виконання контрактів і стримує прихід капіталу. Інвестор може врахувати безпекові ризики або складну логістику. Але він не готовий працювати в економіці, де просто немає людей, здатних підтримувати операційні процеси й масштабувати виробництво.

За нашими спільними орієнтовними оцінками з KSE Institute, одна незаповнена вакансія означає для України близько $10–30 тис. недоотриманого ВВП на рік – залежно від продуктивності відповідної галузі. Відповідно, задекларований Міністерством економіки України дефіцит робочої сили може еквівалентно становити близько 3–5% потенційно втраченого ВВП.

Проаналізувавши ці оцінки, стає очевидно, що проблема полягає не лише в обсязі доступної робочої сили, а у швидкості її включення в економіку. Саме часовий розрив між потребою бізнесу та появою готових до роботи фахівців трансформується у прямі макроекономічні втрати – простої виробництв, відкладені інвестиції та недоотримане зростання.

KSE ProfTech як приклад інвестиційної моделі

Саме в цій рамці – як відповіді на структурний дефіцит кадрів – на початку 2025 року Kyiv School of Economics запустила KSE ProfTech. Це формат швидкого перенавчання дорослих (18+), побудований не навколо академічних циклів, а навколо економічної доцільності: як у максимально стислий термін перетворити наявний людський капітал на продуктивний фактор виробництва.

Ключовою особливістю моделі стала інтенсивність. Програми реалізуються у форматі коротких, насичених курсів тривалістю від 1 до 6 тижнів із фокусом на практичні навички та швидкий вихід у роботу, що дозволяє оперативно закривати потреби підприємств у кваліфікованих технічних фахівцях.

За рік центр з нуля вибудував сучасну інфраструктуру підготовки кадрів для високопродуктивних галузей – виробничі майстерні та систему, здатну навчати до 1000 слухачів на рік. Уже в перші місяці програми пройшли близько 300 осіб, і переважна більшість випускників не лише завершили навчання, а й працевлаштувалися на підприємствах-партнерах KSE ProfTech.

Важливо, що 73% цих підприємств належать до малого та середнього бізнесу – сегменту, який відіграє ключову роль у відновленні економіки, але має обмежені ресурси для створення й утримання власних навчальних центрів. У цій логіці зовнішні моделі підготовки кадрів, подібні до ProfTech, стають критично важливим інструментом підтримки та зростання МСБ.

Водночас такі моделі дозволяють розширити пропозицію робочої сили за рахунок людей, чия участь у ринку праці була обмежена об’єктивними обставинами – зокрема жінок, дорослих людей без технічного бекграунду та ветеранів. Для бізнесу це означає ширший і більш стійкий кадровий резерв, для економіки – повернення людей у продуктивну зайнятість. У цій логіці перекваліфікація працює не як соціальний пакет, а як інструмент реальної економічної інтеграції через роботу. Для ветеранів саме працевлаштування є найбільш ефективним способом інтеграції в цивільну економіку, а короткі практичні курси – засобом швидко отримати затребувану професію.

За даними внутрішнього дослідження KSE ProfTech, після працевлаштування середній дохід випускників зріс на 43%. І саме це робить перекваліфікацію одним із ключових інструментів економічної стійкості в умовах війни.

У підсумку йдеться не про окрему освітню ініціативу, а про зміну підходу до людського капіталу. Швидка перекваліфікація знижує втрати ВВП від простою виробництв, розширює податкову базу, підвищує інвестиційну привабливість і створює запас міцності для економіки, яка працює під постійними ризиками.

Коли навички стають фактором економічної політики, інвестиції в перекваліфікацію перестають бути соціальними витратами. Вони стають одним із найефективніших інструментів відновлення та довгострокового зростання – особливо для країни, яка воює і водночас будує майбутню економіку.

Для інституційних інвесторів, які працюють із відновленням України, перекваліфікація стає не витратою, а інструментом зниження макроризиків і прискорення зростання.