Божевільні

Я називаю його божевільним. Лише сміється з цього, бо ми обоє знаємо – йдеться не про образу, а про захоплення вчинком.

Адже мало знайдеш таких людей: емігрував з України до Португалії 2006-го, закінчив там курси реабілітолога, приймав людей і заробляв цілком пристойні гроші.

Та не сиділося «Португалу» – йому у ЗСУ логічно дали такий позивний – ще тоді, коли в Києві вирували пристрасті Революції Гідності. Просто тоді зірватися з місця і приїхати на Майдан не мав фінансової можливості – оплачував навчання. Але коли тероросія поперла на Україну всіма засобами, не витримав. Батькам збрехав, що їде до Іспанії, а сам гайнув до Львова. Навесні 2022-го ТЦК відмовив йому у мобілізації – вистачало охочих. Він стенув плечима і повернувся, аби знову стати до цивільної роботи і значну частину коштів перераховувати на ЗСУ. Тільки вважав, що цього замало. Тож 2024-го рідні знову не знали, що «Португал» у Львові. Зрозуміло, на той час уже кожна людина була на вагу золота і «емігранта» зустріли з розпростертими обіймами.

Це зараз він уже працює за «цивільною» спеціальністю у медичній роті 59-ї бригади, працюючи 24 на 7 і приймаючи від 12 до 14 пацієнтів щодня. Але спочатку потрапив у групу саперів – тримав позиції, контузія, певна дезорієнтація і панічні атаки, коли опиняється у великому місті.

Це все він мені розповідає за кавою. Я тільки зачудовано хитаю головою і називаю його ви уже знаєте яким словом.

Як і доньку моєї доармійської директриси. Чотири роки жила собі дівчина у Швейцарії. У 25 поставила маму перед фактом: їду до Києва, там проходжу курси і стаю до війська як оператор БПЛА. Мама хвилюється і пишається водночас, приймає компліменти, бо пишуть, що тільки вона могла виховати таку дитину.

Я не те, щоб заперечую, але розставляю акценти. Це рішення особистості. Батьки на її формування вплив мають. Тільки він опосередкований.

Цікаво тільки, хто мав прямий вплив на тих людей, які «повалили» машину військових на львівському Сихові 8 липня? Бо справжні божевільні були саме там.