Застосовані президентом персональні санкції можна скасувати. Про що ще говорить рішення ВСУ?
Велика палата Верховного Суду України (ВС) місяць тому поставила крапку у справі 990/176/23 та залишила в силі рішення про скасування персональних санкцій щодо громадянина Франції – банкіра, колишнього топменеджера однієї з найбільших міжнародних фінансових груп світу.
Це перший випадок, коли судове рішення про скасування персональних санкцій, застосованих чинним президентом України, стало остаточним. Проте значення цієї справи виходить далеко за межі інтересів однієї людини. В Україні поступово формується новий стандарт судового контролю за санкціями – і шлях до цього зайняв понад десять років.
Докладно про прецедент та зміну вітчизняної судової практики щодо санкцій Mind розповів Денис Шкаровський, адвокат, партнер VB Partners.
Що відбувалося у справі 990/176/23
У лютому 2023 року указом президента до французького банкіра застосували санкції строком на 10 років. Підставою стала інформація про те, що він нібито входить до органу управління російського банку. Однак цю посаду він залишив ще в жовтні 2020 року – більш ніж за два роки до застосування санкцій.
Верховний Суд встановив, що держава не надала достатніх і достовірних доказів на підтвердження підстав для санкцій.
Після рішення суду першої інстанції президент сам скасував санкції щодо банкіра. А під час апеляційного розгляду його представники використали це як аргумент, щоб закрити провадження без розгляду справи по суті.
Якби суд погодився з таким підходом, санкції формально припинилися б, але питання, чи були вони законними з моменту застосування, лишилося б без остаточної судової оцінки. Велика палата в закритті провадження відмовила, розглянула справу по суті й оцінила правомірність санкцій від самого початку.
Що встановив суд
У рішенні ВСУ сформульовано кілька важливих для подальшої практики висновків.
По-перше, сама лише згадка прізвища особи чи назви компанії в публікаціях чи відкритих джерелах не є достатньою підставою для санкцій. Держава повинна перевірити таку інформацію та довести конкретні обставини, які закон визначає як підставу для застосування обмежень.
По-друге, така інформація має бути актуальною. Санкції мають превентивний характер, тому підстави для їх застосування повинні існувати на момент ухвалення рішення.
По-третє, судовий контроль не обмежується перевіркою процедури. Суд повинен досліджувати фактичну основу санкцій, перевіряти докази та їхню достатність.
По-четверте, тягар доказування лежить на державі: саме вона має довести, що санкції застосовано правомірно.
По-п'яте, значення має і спосіб судового захисту. Суд кваліфікував указ президента в частині застосування санкцій як індивідуальний адміністративний акт. Тому його скасовано з моменту прийняття, а не лише припинено дію на майбутнє.
Чому прецедент важливий для інших справ
Донедавна оскарження санкцій в Україні часто зводилося до перевірки формальної процедури та меж дискреції держави. Зараз підхід змінюється.
Важливу роль у цьому відіграла, зокрема, справа «ТОВ «М.С.Л.» проти України» (№ 18049/18), у якій ЄСПЛ сформулював вимоги до ефективного судового контролю та перевірки фактичних підстав санкцій. Згодом ці критерії почав застосовувати і Верховний Суд.
Для інших санкційних спорів це означає, що предметом доказування стають конкретні питання:
- які саме факти були підставою для санкцій;
- чи були вони актуальними на дату ухвалення рішення;
- якими доказами підтверджуються наведені факти;
- чи існував реальний зв'язок особи з діяльністю, яку держава вважає небезпечною;
- чи можна було на підставі цих фактів застосувати конкретні обмеження.
Рішення ВСУ суттєво змінює і підхід до підготовки позовів. Недостатньо просто заперечувати санкції: треба відтворити фактичну основу рішення держави і спростувати її документами, корпоративною історією, хронологією подій і доказами припинення відповідних зв'язків.
Що відбувається після скасування санкцій
Скасування санкцій з моменту їх застосування ставить такі практичні питання.
Йдеться про виключення особи з Державного реєстру санкцій та інших баз, оновлення інформації в банках і контрагентів, відновлення майнових та інших прав, а за наявності відповідних підстав – і про відшкодування збитків.
Тобто судове рішення перестає бути лише декларацією про незаконність санкцій і стає інструментом для усунення їхніх наслідків.
Чого очікувати в судовій практиці після рішення ВС
Інститут санкцій діє в Україні з 2014 року. За цей час судова практика пройшла шлях від дуже обмеженого контролю до перевірки фактичних підстав і доказів.
Справа 990/176/23 – перший завершений приклад, коли суд остаточно скасував персональні санкції, застосовані чинним президентом.
Це не означає, що будь-які санкції тепер можна скасувати. Але формується практика, яка дає реальний інструмент для оскарження рішень, прийнятих на підставі неактуальної, недостовірної або недостатньо підтвердженої інформації.
І саме це, на мою думку, є головною зміною: санкційні рішення поступово переходять із зони майже необмеженої дискреції до повноцінного судового контролю.
Сподіваюся, що ця практика створить умови і для виваженішої санкційної політики держави та допоможе зменшити зловживання.
Санкції не повинні перетворюватися на «чарівну пігулку» для розв'язання будь-яких проблем керівництва держави: юридичних, політичних, комерційних чи особистих. Це винятковий інструмент захисту національної безпеки, і саме тому його застосування має ґрунтуватися на чітких підставах, перевірених фактах і можливості повноцінного судового контролю.
