Айварас Абромавічус: «Земельна реформа потрібна не МВФ, а самій Україні»

В Україні стартувала системна підготовка до проведення земельної реформи. У планах уряду – почати напрацювання законодавчої бази для запуску ринку землі вже цього року. Про перспективи реформи, її можливості та ризики ми поговорили з колишнім міністром економічного розвитку і торгівлі України, головою наглядової ради нещодавно створеної Української академії корпоративного управління Айварасом Абромавічусом.

– В Україні вперше за довгі роки всерйоз заговорили про скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Як ви оцінюєте наміри Кабінету міністрів нарешті врегулювати земельні відносини в Україні?

– В Україні вже давно назріла земельна реформа. Зараз для її проведення дійсно унікальний момент. Вперше в історії України вона обговорюється дуже бурхливо, про що свідчить така яскрава негативна реакція популістів, які пропонують раз і назавжди закрити цю тему. Це свідчення того, що ми рухаємося в правильному напрямку.

Наразі дуже слушний момент для рішучих дій у цьому напрямку. На неї є попит, є розуміння того, що ця реформа може стати серйозним поштовхом для розвитку країни, який впливатиме не лише на аграрний сектор, а й на всю економіку в цілому. Якщо упустити цей шанс зараз, то наступна можливість для проведення земельної реформи з'явиться тільки через рік після парламентських і президентських виборів. Тому дуже важливо запустити цей процес з початку наступного року.

– Якою мірою скасування мораторію на продаж землі пов'язане з вимогами МВФ? Під час вашого перебування на посаді міністра економіки питання отримання кредитної допомоги пов'язувалося з введенням ринку землі?

– Українські реформи не потрібні ані МВФ, ані Світовому банку, ані нашим західним партнерам. Реформи, включаючи земельну і пенсійну, а також боротьбу з корупцією, створення нових судів і нових правоохоронних органів, потрібні самій Україні.

За роки так склалося, що в силу в тому числі тендітної коаліції в парламенті та відсутності політичної волі, без зовнішнього поштовху і навіть певного пресингу багато реформ не просуваються вперед. Я, як колишній член уряду, вважаю, що без зовнішнього тиску і тиску громадянського суспільства нам нічого не вдалося б вирішити. Тому я підтримую наших західних партнерів, які розуміють важливість цих реформ і висувають дійсно жорсткі вимоги в обмін на фінансову і політичну підтримку України. Я вважаю, що це справедливо.

– Який економічний потенціал запуску в Україні ринку землі? Чи можна спиратися на якісь конкретні економічні прорахунки перспектив і ризиків? З вашої точки зору, наблизиться Україна до скасування мораторію цього року?

– Коли я був в уряді, ця тема не обговорювалася так серйозно. Не було заяв глави уряду, як це є зараз, про реальний намір провести земельну реформу. Сьогодні я роблю розрахунки швидше як інвестор, підприємець і громадський діяч, який розуміє українські реалії. Навіть якщо ми спочатку оцінимо землю в $1500 за 1 га, і швидше за все така ціна і буде на початковому етапі, то ми вийдемо на ціну всього земельного фонду України на рівні близько $ 48 млрд (32 млн га землі).

Ціна в $1500, безумовно, нижче, ніж в Центральній і Східній Європі, але в Болгарії, Румунії та країнах Балтії теж не відразу вийшли на високі ціни. Крім того, об'єктивно кажучи, й інші активи в цих країнах коштують дорожче, ніж в Україні. Перш за все, економічний ефект полягатиме в тому, що маючи право власності, конституційне право розпоряджатися своєю землею, люди зможуть отримати кредит в банку на розвиток власного бізнесу, що пожвавить всю економіку.

Є суттєва різниця між орендою землі та правом власності. Це принципово різна мотивація для інвестора. Тому $48 млрд можуть стати високоякісною заставою, яка стабілізує всю банківську систему. І це запустить програми кредитування за привабливою ставкою не тільки для сільськогосподарського сектора, а й для інших галузей української економіки, включаючи кредитування фізичних осіб. Це створить ефект, якого не було з моменту здобуття незалежності.

– Ще більш дискусійне питання, ніж сам факт продажу землі, це надання нерезидентам України нарівні з громадянами можливості отримувати на неї право власності. Наскільки ймовірно, що в рамках земельної реформи вона з’явиться у іноземців?

– Ідея дати таку можливість іноземцям в Україні дійсно дуже непопулярна. Але однією з головних цілей земельної реформи має стати максимізація ціни на землю для тих, хто володіє нею зараз. Тому чим більше ми введемо обмежень, тим нижчою буде ціна для нинішніх власників, і це суперечитиме основній ідеї цієї реформи.

Я в принципі за те, щоб обмежень було якомога менше. Але виходячи з досвіду інших країн, де майже всюди вводилися обмеження на покупку землі для іноземців, я б погодився на тимчасові заходи на початковому етапі. Я б схилився до того, щоб розбити реформу на декілька періодів. На першому слід було б надати право купувати землю лише українським фізичним і юридичним особам, в яких українські бенефіціари мають 51% акцій. Це дало б можливість іноземцям володіти міноритарним пакетом акцій таких компаній, що змушувало б їх шукати партнерів в Україні. І лише через 10 років можна було б вийти на другий етап реформи, який би зняв будь-які обмеження для іноземних компаній. Але це моє бачення, і воно зараз не дуже популярне в Україні.

Набагато популярніша позиція полягає в тому, щоб на першому етапі дозволити купувати землю лише фізичним особам. Права юридичних осіб при цьому поки залишаються під питанням. Тому дискусія на цю тему має бути ще досить гострою. Було б правильно провести масштабну роз'яснювальну кампанію, яка б показала всі переваги залучення іноземних інвестицій.

– Як би ви оцінили перспективи китайських інвесторів в Україні при можливому запуску ринку землі? Чи виказували китайські агрохолдинги інтерес до цієї теми, коли ви були міністром економіки України?

– Особисто я чув багато про інтерес китайських інвесторів до українського АПК і знаю, що у них був негативний досвід роботи з ДПЗКУ (Державна продовольчо-зернова корпорація України) за часів президентства Віктора Януковича, але особисто я не стикався з ними під час своєї роботи в уряді. Можливо, якісь переговори йшли по лінії Олексія Павленка, що на той момент був міністром АПК.

Але я впевнений, що якщо зробити ліберальну реформу земельних відносин в Україні, то тут з'являться і китайські, і арабські, і західні інвестори, бо українська земля якісна, її можна купити у великих обсягах, тут сприятливі рельєф і умови для обробки. Але мені б хотілося бачити розвиток подій так, щоб китайці працювали разом з українцями в спільних підприємствах та інвестували не лише у виробництво сировини, а й у переробку. Це дозволило б експортувати продукцію з високою доданою вартістю. При виході на український ринок китайським інвесторам потрібно мати це на увазі. У перспективі 10–20 років виробники повинні зосередитися саме на глибокій переробці. Це буде головний тренд розвитку аграрного сектора.

– Ви продовжуєте спілкуватися з керівництвом України, представниками Кабміну, з міністром АПК Тарасом Кутовим. З вашої точки зору, чи вистачить у влади політичної волі довести земельну реформу до кінця і запустити ринок землі вже на початку 2018 року?

– Я вважаю, що двигун цієї реформи – особисто прем'єр-міністр України, і це дає більше шансів на успіх. Якщо раніше ймовірність проведення реформи була нижче 50%, то наразі шанси набагато вищі за цей показник.

Єдине, я не зовсім згоден з тією частиною урядової реформи, яка стосується прав вітчизняних виробників. Україна вже йде шляхом фермерства індустріального напрямку. Тисячі компаній обробляють тисячі гектарів землі щорічно. В Україні є декілька десятків дуже сильних, всесвітньовідомих і прогресивних компаній у сфері АПК.

Розмови про те, що місцеві виробники лобіюють збереження мораторію, – міф. Я регулярно спілкуюся з великими агрокомпаніями. Вони виступають проти реформи, за якої вони опиняться в програші. Вони просто хочуть, щоб для них були створені однакові умови з усіма іншими гравцями. Адже не варто забувати, що сьогодні на цих людях тримається левова частка всієї соціальної інфраструктури на селі. І мені б хотілося, щоб замість того, аби ризикувати їхнім бізнесом, уряд проводив реформу зокрема й в інтересах цих виробників.