«Дружній» обмін: як США та РФ запозичують один в одного методи тиску на опонентів

Палата представників Конгресу США підтримала законопроект, який передбачає санкції проти Російської Федерації, наймасштабніші з моменту анексії Криму і початку збройного протистояння на Донбасі в 2014 році. Якщо документ підпише президент США Дональд Трамп, то він сам чи будь-який його наступник не зможуть самостійно скасовувати або послаблювати попередні санкції – для цього знадобиться згода Конгресу.

Як США посилюють економічний тиск? У антиросійської ініціативи США простежуються економічні мотиви, які здатні задовольнити зовнішньополітичні амбіції Вашингтона. Неординарні заходи спровоковані агресивною політикою Кремля щодо України. Але їх результатом може стати не відновлення територіальної цілісності країни, а витіснення «Газпрому» з європейського ринку, що забезпечує останньому найбільш стабільні і високі доходи. Місце ж російської корпорації займуть американські експортери енергоресурсів, які минулого місяця почали його завоювання з поставок скрапленого природного газу до Польщі й і зацікавлені розширити торгівлю з європейськими споживачами, у тому числі – з Україною.

«Якщо ці санкції будуть прийняті, то в найближчі 20 років Росія може втратити половину газового ринку Європи», – прогнозує політолог Костянтин Гаазе з Московського Центру Карнегі. Він характеризував цей захід як націлений точковий удар по найприбутковішому сектору російської економіки. «Дуже продуманий дизайн санкцій проти газового експорту. Руки розв'язані у Мінфіну США: вони можуть легітимно вводити точкові санкції за окремими угодами», – пояснив експерт. На його думку, є ймовірність, що Росія перетвориться на плебея, не допущеного до участі у світовій економіці. «Навіть китайці будуть побоюватися безпосередньо співпрацювати з Росією», – прогнозує політолог.

«Білий дім підтримує «жорсткі санкції» проти Росії», - уже заявила представник адміністрації США Сара Сандерс. Отже, ймовірність того, що Трамп відмовиться його підписати, мінімальна. Але навіть у такому випадку Конгрес зможе набрати достатню кількість голосів для подолання президентського вето.

Як повідомляв Mind, нові антиросійські санкції унеможливлять для «Газпрому» реалізацію енергопроектів, у яких зацікавлений Євросоюз і європейські енергокомпанії. Вони не мають наміру повністю відмовлятися від споживання російського газу, але прагнуть до диверсифікації поставок для зміцнення енергобезпеки, тому критикують плани США. Обмеження торкнуться, зокрема, проектів «Північний потік – 2» і «Сахалін-2», в яких партнерами «Газпрому» виступають такі великі корпорації, як Shell (Нідедрланди – Великобританія), Uniper та Wintershall (обидва Німеччина), ENGIE (Франція), OMV (Австрія).

Крім енергетики, законопроект також вводить нові економічні обмеження для російської гірничодобувної промисловості та металургії. Можлива і повна заборона інвестицій у російські суверенні боргові папери: євробонди і облігації федеральної позики.

Законопроект також передбачає, що Мінфін США, Держдепартамент і директор Національної розвідки мають регулярно готувати доповіді про високопоставлених російських політиків і олігархів. У своїх звітах вони повинні описати зв'язки цих людей з президентом Росії Володимиром Путіним, ознаки корупції, доходи та інвестиції бізнесменів з його оточення. Також доповідь повинна містити інформацію про іноземців, які входять до близького кола Путіна.

Наступного року в Росії заплановані чергові президентські вибори, в яких Путін має стати ключовим кандидатом. Ця обставина робить його особливо чутливим до тих даних, які зацікавлена відстежувати американська розвідка.

У кого навчилися? Економічний тиск, який США мають намір справляти на Росію для розширення свого зовнішньополітичного і геоекономічного впливу, – це не нова практика у світовій політиці. Володимир Путін сам зробив значний внесок у популяризацію подібних методів і підтвердив їхню ефективність з моменту першого обрання президентом в 2000 році. Він не приховував своїх амбіцій відновити вплив Росії на пострадянському просторі і посилити її присутність в країнах ЄС завдяки вмілим економічним маневрам, які здатні привести до серйозних геополітичних результатів. А основними інструментами для досягнення таких цілей обрав енергоресурси, торгові ембарго і фінансові важелі.

Газпром почав будувати газопроводи в обхід України для збереження монополії. Російський газовий монополіст успішно укладав довгострокові контракти для експорту російського газу в Євросоюз і Туреччину на умовах, які передбачали обов'язкову оплату заздалегідь обумовлених обсягів, навіть якщо потреба в ресурсі у покупця значно впаде. Успіх виконання цих домовленостей, а отже – і гарантоване отримання експортної виручки для «Газпрому» залежало від української газотранспортної системи. З цієї причини російська монополія прагнула отримати контроль над цим активом. Але це їй не вдалося. Тому Кремль затіяв будівництво газопроводів в обхід України, щоб залишити країну без транзитних доходів (близько $2 млрд щорічно). А щоб нашкодити її репутації як надійного партнера, здатного виконувати контрактні зобов'язання, «Газпром» почав влаштовувати «газові війни», скорочуючи до мінімуму постачання в період зимових холодів, коли попит на газ є найвищим.

Поширеною формою політичного тиску Росії стали продуктові заборони. Їхньою жертвою в нещодавньому минулому ставали грузинські вина і мінеральні води, українські цукерки і сири, польські та литовські молочні продукти, таджицькі горіхи. Ці заходи зміцнили становище Росії як регіонального лідера.

Таку тактику Москва застосувала і до України, щоб перешкодити підписанню Угоди про асоціацію з ЄС. Наприклад, у липні 2013 року РФ зупинила імпорт кондитерської продукції Roshen, нібито у зв'язку з виявленими канцерогенами, і посилила митний контроль українських товарів на кордоні. Це обернулося втратами для українського бюджету на рівні близько $500 млн.

Зіткнувшись з великою кількістю російських погроз, Київ у листопаді 2013 року відмовився підписати угоду з ЄС на саміті у Вільнюсі. Цю відмову Віктор Янукович тоді пояснив «інтересами національної безпеки України».

Кремль часто кредитує «залежні» економіки. У попередні роки при високій вартості нафти і газу, міжнародна торгівля якими успішно забезпечувала наповнення російського бюджету, Кремль часто виділяв кредити дружнім країнам ЄС – Кіпру, Греції, Угорщині. Але найбільш показовим прикладом є виділення Москвою кредиту в $3 млрд через покупку українських єврооблігацій для порятунку режиму Віктора Януковича наприкінці 2013 року, коли фінансові проблеми України, що накопичувалися протягом декількох років, значно посилилися на тлі глобальної фінансової кризи.

У 2014 році, після втечі Януковича в Росію і відмови нової української влади погашати борг, Кремль запропонував Києву розстрочити його виплату на 2016–2018 роки під гарантії нових зовнішньополітичних партнерів – Вашингтона і Брюсселя. Президент України Петро Порошенко тоді назвав російський кредит «хабарем за відмову від євроінтеграції». Але США відмовилися надавати свої гарантії, а Київ – вести переговори для позасудового врегулювання кредитного питання.

Щоб врегулювати спір і стягнути заборгованість, Мінфін РФ у лютому 2016 року подав позов проти України до Високого суду Лондона. Вчора стало відомо, що позов було задоволено, а загальний борг України c урахуванням штрафу за порушення зобов'язань досяг $3,47 млрд.

«Кожен день прострочення коштуватиме державному бюджету України (українським платникам податків) понад $673 000», – наполягають у Мінфіні РФ. При цьому український Мінфін підкреслює, що суд став на бік України і призупинив виконання рішення доти, поки не буде розглянуто апеляцію, яка «має реальні шанси на успіх».

Чи зможе Україна відстояти свої інтереси в цій суперечці з Росією, стане зрозуміло в 2018 році.

Але вже нинішнього року можна очікувати більшої визначеності у врегулюванні збройного конфлікту на Донбасі. Цьому сприятимуть не тільки нові антиросійські санкції США, якими незадоволені, до слова, і в Кремлі, і в Брюсселі. Тривають також зустрічі в рамках Мінської контактної групи по Україні. І хоча їхні результати не демонструють позитивних тенденцій, Москва і Київ продовжують політичні та економічні торги.

Півтора роки тому Борис Гризлов, призначений від Росії в Мінську контактну групу, прилітав до Києва на переговори з Петром Порошенком. За інформацією джерел Mind, як одну з основних умов наближення до мирного вирішення проблеми він тоді називав вимогу відставки Міхеїла Саакашвілі з поста губернатора Одеської області й взагалі його видалення з української політики.

Від губернаторського портфеля Саакашвілі відмовився в листопаді 2016 року, пояснивши це рішення втомою «від постійного обману і корупції». Після цього колишній президент Грузії заявив про плани створити власну партію в Україні. А вчора стало відомо, що Порошенко своїм указом позбавив його громадянства України.

У Державній міграційній службі пояснили, що причиною цього стали помилкові дані, зазначені Саакашвілі в анкеті. У них він написав, що не перебуває під слідством в Україні або за межами країни. Але в Грузії колишній президент вже був на той момент заочно арештований.

Інформація про це була оприлюднена публічно грузинськими правоохоронцями. Але це не завадило тоді українській владі її проігнорувати. Указом Петра Порошенка від 30 травня 2015 року Саакашвілі отримав громадянство України. Того ж дня його призначили губернатором Одеської області.

За два роки кар'єри в українській політиці Саакашвілі нажив собі серйозних опонентів, здатних негативно вплинути на його перспективи, використовуючи нюанси в законодавстві. Тепер же, втративши і українське, і грузинське громадянство, він має намір через суди відновити свої права, проживаючи в цей час за кордоном.