facebook.com
mind
Глава Avellana Gold в Україні: «Інвестор хоче вірити, що Україна в плані видобутку – це маленька Канада»

Глава Avellana Gold в Україні: «Інвестор хоче вірити, що Україна в плані видобутку – це маленька Канада»

За словами Андрія Смоліна, Карпати – це єдина область, в яку можна і слід залучати інвесторів на розвідку та буріння

Цей матеріал також доступний російською
Глава Avellana Gold в Україні: «Інвестор хоче вірити, що Україна в плані видобутку – це маленька Канада»
Андрій Смолін
Фото з особистого архіву

Видобуванням золота у світі переважно займаються приватні компанії. Кожний етап виробництва – починаючи від геологічної розвідки, добування та закінчуючи виливанням злитків – вимагає великих грошових витрат та пов’язаний з технологічними ризиками. Великі компанії (мейджори) зазвичай не займаються пошуком і розробкою проектів. Як правило, це роблять геологічні компанії (джуніор), що знаходять проект, виводять його на ринок, інвестують від $5 млн до $50 млн і запускають видобуток. І лише на цьому етапі проектом починають цікавитися великі компанії.

В Україні поки що жодного такого проекту не реалізовано, розвідданих щодо вітчизняних золотих родовищ небагато, тому ще потрібна величезна робота геологів.

Ледь не перший такий проект розвиває американська компанія Avellana Gold. У 2016 році Avellana придбала підприємства ПрАТ «Карпатська рудна компанія» та ТОВ «Західна геологорозвідувальна компанія», які володіють ліцензіями на видобування копалин в Мужієво. І проект стартував.

В Україні проектом займається колишній інвестиційний банкір Андрій Смолін, який до того декілька років консультував Держгеослужбу та представляв українські родовища на міжнародних роад-шоу. За цей період він став експертом добувної галузі, вивчив перспективи країни щодо залучення інвестицій під розвідку та видобування корисних копалин.

Тоді він і прийняв рішення реалізувати ризиковану ідею – масштабний проект з видобутку золота. До цього часу міжнародні інвестори обминали галузь видобування в Україні як таку. І справедливо, адже вона передбачає багато політичних ризиків, крім звичайних для галузі ризиків підтвердження наявності цінних копалин у родовищі.

Андрій Смолін у інтерв’ю Mind розповів про деталі проекту, як він наважився на ризикований проект, і про те, чому війна – вдалий період для залучення іноземного капіталу.

– Розкажіть про проект Avellana Gold.

– Проект Avellana не був спочатку проектом лише з видобутку золота. Перш за все народилася інвестиційна ідея. Інвестиційна ідея, яка народилася і у мене, і потім, як виявилося, у Брайана. (Брайан Саваж – інвестор проекту,  голова ради директорів Pioneer Management LLC, приватної компанії, яку він заснував в 2009 році для надання консультацій та інвестування в проекти і компанії зі сфери природних ресурсів). Її суть у тому, що якщо Україна змінюватиметься, то видобуток – це та сфера, що може зазнати найбільших змін і має велику перспективу. Вона перестане бути закритим клубом.

– Але зараз це закритий клуб, в якому нікого немає?

– За 20 років у нас не відбулося нічого. Всі знали, що країна в принципі багата на родовища.

– Крім видобутку газу, що розвивається?

– Видобутком газу займалися значно раніше. Але це була компанія тих самих людей – Ахметов, Пінчук та інші олігархи. Формулювання закритого клубу не змінювалося.

– Чому не виникло закритого клубу в поліметалах? Складніше технологія?

– Закритість була не тільки в плані того, що є щось хороше і до нього не пускають. Було незрозуміло, що взагалі є. Раніше на всі розвіддані було накладено тисячі грифів «секретно». До цього ти не міг просто поїхати на якусь конференцію і сказати: «Хлопці, в Україні є 25 000 тонн титану», наприклад. Бо не можна було про це говорити. Ця інформація була секретною. Хоча за $200 усе приходили і цю інформацію «купували». Але офіційно, для публічних інвесторів, цього зробити не можна було. Я навіть бачив приклади презентації, коли були нормальні дані, у тоннах і відсотках, тільки підписані в у. о., хтось перекрутив – говорили правду, але формально вони не порушували закон.

Закрита інформація, неясна, нечітка процедура і неформальне поняття, що не лізь туди, бо струмом вб'є. За аналогією така сама ситуація була в сонячній енергетиці. Я як інвестбанкір знаю, що у цих проектів усе життя була нормальна економіка.

– За рахунок зеленого тарифу?

– Так, але якщо в тебе виникне бажання піти і приєднатися, тобі скажуть: «Вибач, тут за пацанами забито». А далі 25 000 причин, через які тобі не дадуть запустити проект.

Ідея створити перший «правильний» проект культивувалася півроку, це був не тільки Брайан, ми провели сотні зустрічей і листувань, в яких я намагався розповісти про ідею. А перед цим було проаналізовано досить велику кількість інших проектів.

– Інших родовищ?

– Перед тим як зупинитися на цьому об'єкті ми аналізували й інші цікаві ідеї щодо інших металів. Я говорю ідеї, а не проекти, бо проект – це те, що тобі дає прибуток протягом 5–10 років, а ідея – це те, на що ти готовий витрачати гроші в довгостроковій перспективі. У золоті є ідея – тому ми назвали компанію Avellana Gold, хоча, виходячи з перспектив Мужієво/Берегово, виручка від золота в нас запланована в районі 30%. Але ми бачимо перспективи в регіоні. Та передусім нас цікавив не Український щит, а геологорозвідка в Карпатах.

Але геологія – це наука. Можливо, у когось інша думка й іншій команді інвестори довірять гроші під інші проекти. Головне, щоб був перший позитивний досвід. Поки на українському золоті інвестори тільки втрачали гроші. Якщо поїхати до Лондона або Торонто, вам не складе труднощів почути ці історії та конкретні прізвища.

– Хто такий Брайан Саваж і як ви познайомилися? Ви співпрацювали раніше в якихось проектах?

– Є чудова мережа контактів LinkedIn, мої і його контакти є в інвесттоваристві. Перші півтора року після 2014-го я витрачав на те, що шукав, збирав інформацію, спілкувався з українськими геологами щодо проектів. Згадав шкільні роки і реально ходив у бібліотеку, сумарно провів там декілька місяців (посміхається).

– Свого часу ви консультували Держгеослужбу щодо залучення інвесторів?

– Я прийшов і сказав: «Хлопці, мені цікаво залучити інвестиції». Мені сказали «ок». Я їздив по міжнародних конференціях і представляв Україну – регуляторну політику, родовища, перспективи. Моя презентація досі в публічному доступі на сайті Євросоюзу.

Я почав приводити інвесторів. Видобуток – це велика робота, потрібні люди з реальним обсягом інвестицій. Контакти, реально сотні людей, з якими я спілкувався. Спочатку це був просто з'їзд лондонських банкірів, я говорив: «Хлопці, дайте мені поспілкуватися з кимось, з інвестбанкірами, які займаються natural resource».

З'явилися люди, які знали про Україну, які знають геологів, які аналізували проекти в Україні. Це все півтора року набирало якусь критичну масу. Я відправляв на день по 20 листів «подивіться на мою презентацію», яку я робив на інвестфорумі типу Welcome to Ukraine: «Ось, Україна змінилася, ми хочемо інвестицій».

У результаті відгукнувся Брайан. Він сам знайшов цю мою презентацію на сайті Євросоюзу. Подивився, що я з ним в першому або другому коннекті на LinkedIn, ми з ним почали спілкуватися. Спілкувалися, як і з усіма іншими. Потім від нього був лист: «Мені надійшла пропозиція від конкретної компанії. Це не та компанія, яку ти згадував в презентації?» А я в презентації не робив відмінності між державними та приватними компаніями. Я просто намагався знайти проекти, в яких є економіка. Цього в Україні не розуміє ніхто. Як би наші геологи не старалися, економіку вони не розуміють.

– Не розуміють або не вміють рахувати?

– Насправді не розуміє ніхто, поки ти не налагодиш промисловий видобуток. Але, грубо кажучи, з якихось прикидок можна зробити ранжування і відокремити зовсім погані проекти. Наприклад, по золоту, коли ти говориш, що у тебе підземний спосіб видобутку, у тебе має бути 5 г золота на 1 тонну руди або еквівалент. Після цього може бути 25 чинників, які скажуть, що це родовище нерентабельне, але цей показник – як вступ до діалогу.

Тому коли говорять, що у нас 2 г та підземний спосіб видобутку, то про цей проект нічого говорити. Те ж саме стосується і всіх інших металів.

– Тобто у видобутку кожного металу є певний маркер, виконання якого робить проект цікавим?

– Так, є маркер. В Україні за весь час я реально зустрів одного геолога, який може адекватно мислити на рівні економіки. Чому ми говоримо, що нам треба ще півтора року? Тому що це звіт на 1000 сторінок, який враховує безліч факторів. В Україні цього раніше ніхто не робив.

– Який основний бізнес у Брайана?

– Це інвестор, підприємець. Він на даний момент є публічним директором однієї з компаній, що котирується на лондонській біржі, Amur Minerals Corporation. Вона займається розвідуванням і видобутком в родовищах на Далекому Сході. Він все життя займався подібними проектами.

Коли я презентую проект у Лондоні, наприклад, то всі питають: «Хто власник? А, цей лисий хлопець? Нормально, тоді давай спілкуватися». Вони розуміють, що це людина, у якої є досвід ведення бізнесу в неринкових економіках. Це є одним з визначальних чинників успіху. Причому це важливо не тільки для інвесторів, але й для геологів, і фахівців в тому числі. Ніхто не хоче працювати на проект, про який всі заздалегідь розуміють, що він буде збитковим або у нього просто заберуть ліцензію.

Тому геологи теж дивляться на того, хто їх наймає. Коли бачать людину, яка вміє заробляти гроші в таких країнах, як Україна, вони розуміють, що цей проект буде реалізований. У кожного геолога не так багато шансів у житті сформувати собі портфоліо. Тому що проекти дуже довгострокові. Ось Брайана сприймають як людину, що працювала і вміє працювати в країнах колишнього Радянського Союзу – у нього досвід проектів у Росії, Казахстані, Китаї та Конго. У Казахстані був нафтогазовий проект. У Конго – залізна руда.

Наскільки масштабне виробництво планує розгорнути на Закарпатті компанія Avellana Gold?

– Проект, розроблений компанією, дозволить створити підприємство, аналогів якому немає в Україні, і відпрацювати не тільки Мужіївське, а й Берегівське родовище на єдиних виробничих активах. Avellana Gold погодилися інвестувати в проект близько $100 млн та включити в розробку і золото, й золотополіметалічні руди. Крім того, ми взяли на себе дуже великі зобов’язання і перед місцевим населенням, яке бачить, що, незважаючи на великі труднощі, наші підприємства ведуть планову роботу та готують родовища до промислової експлуатації.

Цей проект – серйозний соціальний вклад у регіон. За попередніми оцінками, якщо вдасться все успішно реалізувати, виробництво забезпечить роботою до 500 місцевих жителів мінімум на 20 років.

– Чому саме це родовище, ви вважаєте його найперспективнішим в Україні?

– Це єдине родовище, яке можна протягнути за форматом brownfield, а не greenfield, тому що на ньому раніше вже було виробництво.

Глава Avellana Gold в Україні: «Інвестор хоче вірити, що Україна в плані видобутку – це маленька Канада»
Керівник українського представництва компанії Avellana Gold Андрій Смолін та генеральний директор Avellana Gold Брайан Саваж
Фото з особистого архіву

– У чому різниця?

– Greenfield називають будь-який проект, що не доведений до стадії промислового видобутку. Скільки б ти не зробив буріння, свердловин і шахт, ти все одно називаєшся «Грінфілд». Відверто кажучи, це трохи маркетинг. Але на Україну дивляться найгірше... Серйозно, реально немає країни, на яку б інвестори дивилися гірше. Я стикався зі смішними ситуаціями. На країни, в яких йде гаряча війна, або й Колумбія з її наркокартелями – на них дивляться краще, ніж на Україну. Тому, коли говориш Україна, тебе запитують: «Грінфілд?» І тобі потрібно або брехати, або відразу до тебе втрачають інтерес. Ми не брешемо, а говоримо «браунфілд», тому що якийсь видобуток вже вівся на родовищі.

– А зараз на якому етапі перебуває проект Avellana Gold? Коли компанія почне видобувати закарпатське золото?

– Для того щоб вести роботи, потрібно чітко розуміти, якими вони мають бути. Спочатку компанія повинна усунути екологічні проблеми поблизу Мужіївського родовища, які з’явилися тут від попереднього підприємства. Це досить серйозна робота, тому для вирішення екологічних питань і запуску проекту в цілому потрібно півтора року і мільйони доларів інвестицій. Крім того, в Україні дуже мало спеціалістів, які б надали аналіз екологічного стану об’єкта, що відповідав би європейським вимогам і нас задовольнив. Зараз ми шукаємо такі компанії, і шукаємо їх не лише в Україні, але й серед світових фахівців. І ми будемо дуже раді, якщо знайдеться достатньо кваліфікована українська компанія, яка запропонує нам якісний аудит.

Крім того, на сьогодні ми пройшли всі погоджувальні етапи, яких вимагає українське законодавство, але досі чекаємо документального погодження на продовження декількох ліцензій з боку органів влади. Затримка складає вже більш ніж три місяці. А без формального погодження ми не можемо розпочати і вести будь-які роботи, адже це буде кваліфікуватися як порушення законодавства.

Загалом, порівняно з минулим роком, є відчуття державницької волі в залученні інвестицій і того, що вести бізнес в Україні можна. Але в той же час бюрократичні проблеми стають для нас критичними. Тобто документи просто застрягли у державних кабінетах.

– Ви вивчали, що це був за проект до вас?

– 15 років тому на цьому місці був збитковий проект. Компанія, що цим займалася, планувалася не як поліметалічний проект. Вони хотіли добувати тільки золото. Це проект з бюджетом до $9 млн. 

– Тобто його почали розробляти, щось здобули, порахували економіку і закрили?

– Приблизно так. А хвости, які є зараз, – це результат тієї неефективної технології. Ми дізнавалися, там були неякісні старі дробарки, неякісне обладнання просто не могло уловлювати золото. Тому зараз є досить великий обсяг золота, до 2 г на тонну просто лежить в каменях.

– Вони не несуть екологічних ризиків?

– У технології переробки немає нічого нестандартного. Питання тільки в тому, щоб правильно провести аналіз сировини, правильно підібрати і налаштувати обладнання. Не йти шляхом використання «не зовсім того» і не зовсім нового обладнання. Якщо робити хвостосховище, то підійти до нього як до складного інженерного об'єкту, а не як до ями. Питання тільки в тому, що це все коштує грошей, і для того щоб ці гроші були витрачені, інвестор має бути зацікавленим у нормальних довгострокових відносинах з місцевим населенням. 10 років тому в державній компанії, як нам здається, більш нагально стояли завдання швидкості освоєння бюджетних грошей.

Цей об'єкт де-факто не є складним з точки зору екології, і якби об'єкт весь цей час функціонував, то і проблеми, швидше за все, не було б. Про тему екології було багато міркувань, але мало аналізу. Ми зараз вивчаємо проблематику і, можливо, прийдемо до дещо інших висновків. Проблема не в тому, що руда небезпечна, а в тому, що вона лежала на поверхні 10 років. І як не дивно, основну проблему, швидше за все, склали не золото, свинець і цинк, що мають товарну цінність, а залізо, яке окислюється в першу чергу. Але повторюся, ми ще не завершили всі дослідження.

Різниця в нашому підході не полягає в тому, щоб написати якийсь новий звіт і їм прикриватися. Ми розуміємо, що село має бути забезпечене питною водою, а чистота повітря і рівень шуму не повинні викликати нарікань. 

– Які характеристики має родовище?

– Родовище хоча і гарне, але дуже складне, тому що окремо вміст у руді золота, свинцю, цинку і срібла не є економічно рентабельними для видобутку. Треба придумати технологію, яка дозволить в один спосіб добувати кілька металів і отримувати товарну продукцію. В даних металах це можна зробити, тому що їх можливо обробити за однією технологією і розділити. Зате у родовища є розвідані запаси. Тут вже однозначно немає питання, що це якийсь фейк. Це не афера, воно тут є, воно впізнається, про нього знають на ринку. Питання в його економічності або неекономічності. В цьому якраз і є інвестиційний ризик.

Глава Avellana Gold в Україні: «Інвестор хоче вірити, що Україна в плані видобутку – це маленька Канада»
Андрій Смолін
Фото з особистого архіву

– Ви збираєтеся здобувати три концентрати?

– За існуючою технологією, планується видобувати три типи концентратів – цинковий, золотий і свинцевий.

Але тригером для нас став цинк. Склалася унікальна ситуація на ринку цинку. Його реально немає. Ми називаємо компанію Avellana Gold, тому що віримо в те, що є інші золоті родовища в Карпатах. Реальна економіка в цьому родовищі заснована приблизно в рівних частках за обсягом, але мінімум на 50% рентабельності це цинк. Це те, що ми хочемо.

Чому ми робимо дорогий проект, чому ліземо глибоко під землю? Тому що перш за все хочемо добувати цинк. Говорячи про концентрати, технологія, яка у нас зараз є, і та економіка, яка є – вона заснована на трьох концентратах. Розмовляли з інвесторами, які вже встигли у нас побувати. Вони кажуть: «Хлопці, з вашим типом родовища ми б вам рекомендували проводити два концентрати – виробляти чистий цинковий концентрат і все інше скидати в мікс – свинцево-золото-срібний». Тому говорити зараз про те, яка у нас буде продукція, ще рано.

– На світовому ринку існує дефіцит цинку?

– Є дефіцит, який ще не відображено у ціні, і ніхто не знає, як він відобразиться.

– Хто основний покупець цинку?

– Це індустріальний метал, він потрібен всім. А збіглося два фактори. Перший – закриття ряду шахт. І другий – Китай почав виробляти добрива з використанням цинку. Ось за рахунок цього гепа між попитом і пропозицією можна будувати реально сміливе припущення про те, якою буде ціна цинку. Така ситуація буде актуальною чотири роки. У нас в світі немає жодного металу, який є супердефіцитом. Просто починають виділятися гроші джуніорським компаніям на дослідження, на буріння, і за чотири роки завжди з'являється нове родовище.

Як правило, воно не гірше, ніж попередні. Україна і це родовище – не унікальні. Воно просто середнє, якісне, і воно випереджає за рахунок своєї «розбуреності» на два-три роки потенційно конкурентні проекти. Тому зараз ми можемо говорити: «Хлопці, або ви витрачаєте гроші і бурите пустелю, або йдете до нас, приймаєте ризики України, і ми запускаємо проект з хорошими ідеями». Через три роки вже не буде сенсу. Причому це гарантовано не буде сенсу. Такі дисбаланси виникають з циклом раз в 25-30 років. На наступні 30 років можна забути про прибутковість видобутку цинку.

– Тобто ви вірите в економічність, але поки не можете порахувати її точно?

– Ми віримо, що економічність є. Навіть скажу так, мало людей, які не вірять в те, що в ньому є економічність. Є питання в тому, що ця рентабельність недостатня для України. Грубо кажучи, було б воно в Канаді, ми б говорили про рентабельність 15-20% – було б чудово. Для України цього недостатньо. Та ідея, в яку ми віримо і яку ми хочемо продати – це те, що це одне з багатьох родовищ. Ми хочемо розкрити це родовище для того, щоб далі продовжувати розвідувальне буріння, та щоб вже було зрозуміло на основі розробленого родовища, що у нас може бути.

Ми хочемо продати ідею про те, що в українських Карпатах є недорозвідані запаси. І в тому числі Мужіївське родовище має продовження в Береговому. Ось ця ідея має продаватись. Ми продаємо ризик країни Україна. Компанії, які заходять, в цілому оцінюють довгострокове ведення бізнесу в Україні. Їм нецікаво просто відпрацювати 7-10 років на одному родовищі. Це втрачений час. Ми розуміли, що важко залучити гроші. Родовище не унікальне. Воно просто якісне. Але справа в тому, що в Україні інших хороших ідей немає.

– Ви говорите, що ідей немає, а потім, що хочете продати ідею.

– Ідей, крім золота Карпат. 

– Тобто, якщо це родовище стане успішним проектом, в Карпати може прийти великий інвестор?

– Так. Глобально Карпати можна бурити. У нас вважається, що Україна, взагалі всі радянські країни – вони практично повністю розкриті розвідувального буріння, тому що Радянський Союз вкладав у нього дуже великі ресурси. Але ось Карпати – це єдина область, в яку можна і потрібно залучати інвесторів на додаткове буріння.

– Яка різниця між джуніорськими компаніями і мейджорами?

– Мейджори – це, грубо кажучи, компанії, у яких є власне запущене виробництво товарної продукції. Як правило, на етапі, коли якийсь джуніор запустив свою товарну продукцію, його відразу викуповують або інші компанії, у яких є виробництво, або коммодіті-трейдер. Метал – це товар, який виробляється безперервним циклом, і для будь-якої (чи то це залізо, то чи цинк, то чи щось ще) компанії важливо мати постійне джерело сировини. Тому що вони не можуть зупинити виробництво. У цьому полягає бізнес коммодіті-трейдерів. Найчастіше довгострокові контракти відрізняються від спотового ринку на порядок. Тому що вони гарантують поставку.

Що таке компанія-джуніор? Це компанія, яка перш за все складається з професіоналів, як правило, геологів, які знають родовище, які в нього вірять, які знаходять гроші або приватно, або спочатку йдуть на фондовий ринок і просто під своє ім'я залучають початковий капітал для того, щоб довести проект до рівня промислового видобутку. Це в середньому коштує $5 млн.

– Тобто Avellana Gold – це класична джуніор-компанія?

– Ми себе позиціонуємо як Advanced-junior-компанія, тому що ми взяли родовище, яке вже розвідане, у нас є команда, ми вже вкладаємо гроші. І ми говоримо, що за 3-4 роки ми можемо довести до стадії промислового виробництва товарної продукції.

Де-факто в Україні джуніор-компанія виникнути не могла, тому що у нас немає жодного державного діяча, який вважає, що галузь видобутку повинна бути конкурентоздатною. Ми вважаємо, що нам потрібно брати участь в авіашоу і розповідати, що Україна повинна будувати літаки. А те, що в Україні можна добувати, розповідати вважається непотрібним. Це абсолютно не так. Крім цього, немає проекту, який в даній ситуації можна продати і можна прорахувати економіку. 

Чому вона ніколи не виникне? Тому що для всіх інвесторів нонсенс те, що держава не зацікавлена, щоб бурили її надра. У нас запитують інвестори: «Які в Україні є пільги?» Коли говоримо, що ніяких, що результати буріння, наприклад, не відносяться на витрати майбутніх років – це нонсенс. У нас абсолютно не адаптоване законодавство під залучення інвесторів.

– Як має діяти держава? Вона повинна залучати компанії, давати можливість вести розвідку?

– Так, в ідеалі давати чітку процедуру і гарантію, що якщо ви щось розвідаєте, то у вас це не заберуть.

– Які ризики в Україні найбільше відлякують іноземних інвесторів? Як переконати компанію-інвестора, що тут безпечно реалізувати справу?   

– Я намагався продати ідею про те, що Україна – це вже не кланова країна, і у місцевих олігархів голова болить передусім щодо захисту власних активів, ніж полювання на нові. Чесно кажучи, великі компанії слухали з цікавістю, але не більше. Першочергово ми обговорювали ідею створення фонду, який за принципом фондів прямих інвестицій повинен був шукати недооцінені активи. Однак більшість публічних компаній не могли дозволити собі репутаційних ризиків інвестування в країну на грані воєнного стану і з низкою корупційних скандалів. Питання було навіть не в ризику втратити кошти, а в ризику потрапити в якусь «неприємну історію».

Ідея з фондом не втілилася, натомість з’явилося розуміння того, чого хочуть інвестори. Вони кажуть: ми не хочемо портфель активів в Україні, але готові повірити в нішевий проект, якщо побачимо, що: цим проектом керує професійна команда і в цієї команди достатньо капіталу, аби розвинути проект до стадії передвиробництва; проект має достатню ресурсну базу, щоб представляти стратегічний, а не короткостроковий інтерес; проект юридично чистий і не має ознак залучення «політичного капіталу»; проект користується підтримкою місцевого населення; а також те, що держава зацікавлена в реалізації цього проекту. 

– Тобто вам вдалося задовольнити всі вимоги американського інвестора?

– Останній пункт для нас все ще залишається проблематичним. Адже в країні не існує авторитетного органу, наділеного достатніми повноваженнями і рівнем державницького мислення, для того щоб оцінити значимість реалізації приватного видобувного проекту для країни. Ми всі дуже не хочемо називати Україну країною з ресурсною економікою, але при цьому не можемо заперечувати факт наявності певного потенціалу у сфері видобутку копалин. Я кажу певного, тому що цей потенціал катастрофічно переоцінений. В країні нема ні державних інституцій, ні кластера професійний mining entrepreneurs, які могли б тверезо цей потенціал оцінити.

Я за 3,5 року побував на всіх міжнародних конференціях, де звучали слова «Україна» – «інвестиції» – «корисні копалини». І на 95% із таких дискусій йшлося про тисячу інвестиційних проектів. Реальність же така, що в Україні можна реалізувати 3-4 проекти, але для цього потрібно зробити ці проекти конкурентними із зарубіжними аналогами. Українські проекти борються за інвестора тільки за рахунок якості ресурсної бази, розкритої виключно завдяки розробкам часів СРСР, а також дешевої робочої сили.

Політична ситуація нестабільна, і ми не знаємо, хто буде сидіти в тому чи іншому кріслі через 5 чи 10 років. Але хочемо донести й утвердити розуміння того, що успішність реалізації нашого проекту вигідна всім, і це наша довгострокова ідея. На щастя, на локальному рівні нам це успішно вдається.        

– Які загалом інвестиційні ризики передбачають проекти з видобування корисних копалин в Україні?

– Насамперед це ризик підтвердження запасів копалин, який залежить від якості проведених геологорозвідувальних робіт, технологічного тестування. Це й умови надрокористування, які диктує держава. Також під час реалізації проекту в Україні немає гарантій стабільності ліцензійних умов та регуляторних правил у сфері надрокористування.

– Ви – не новачок на інвестиційному ринку. Вже багато часу займаєтеся інвестиційними проектами. Чому саме видобувна галузь?

– Моя кар’єра – це портфоліо проектів, кожен з яких займає свою роль у розвитку мене як особистості і як спеціаліста. В 2003 році я займався управлінським консалтингом і проектами у сфері управління ризиками, а згодом – і в банку групи «ТАС». В 2005-му почав працювати на інвестиційну компанію «АРТА» й очолив бізнес з управління активами. А через три роки заснував проект  – інвестиційний банк «Аструм». У 2010-2013 роках займався залученням інвестицій в аграрні проекти і проблемні банківські активи спільно з Vertex invest group, Investohills та іншими компаніями. А з початком змін у країні у 2014-му у мене з’явилася амбіційна ідея – використати напрацьовані контакти в інвестбізнесі і реалізувати джуніорський проект з видобування корисних копалин.  До цього часу видобуток копалин в Україні був закритим клубом для обраних, і за 20 років жоден проект у цій сфері не пройшов усіх етапів – від геологічної розвідки до запуску виробництва.

– Ви працювали з багатьма крупними українськими бізнесменами – Тігіпко, Юрушевим, Кауфманом – не пропонували їм інвестувати у видобування? Чому важливо було залучити саме іноземного інвестора?

– Всі мої попередні проекти завершувалися в рамках ділової і дружньої атмосфери, тому, природно, я підтримую контакти з багатьма колишніми колегами. Як для будь-якого бізнес-проекту, нам можуть зробити пропозицію, від якої немає сенсу відмовитися. Але в разі Avellana є кілька серйозних «але».

По-перше, у проекту ще до придбання першого активу був сформований пул потенційних інвесторів, які володіють «правом першої ночі». Оскільки проект технологічно непростий, нам будуть потрібні місяці, якщо не роки, щоб привести його у стан, зрозумілий для міжнародного інвестора, і відповідно, отримати від нього зобов'язуючу (binding offer) пропозицію.

Майнінг – це дуже нішевий бізнес, і до того моменту, поки компанія оцінюється на основі 2000 сторінок звіту, а не EBITDA мультиплікатора, складно знайти спільну мову з неспеціалізованим інвестором. Принаймні на перших етапах. Хоча питання про локального фінансового партнера нам іноді задають.

Позиція нашого акціонера така, що краще прийняти більш жорсткі умови по міжнародному партнеру, ніж працювати з джерелом політичного капіталу, а як правило, більшість середнього і великого бізнесу в Україні підпадають під критерії politically exposed capital. І це стосується не тільки капіталу з України.

Зараз ми – на етапі створення вартості бізнесу, а не монетизації, тому для нас кращі партнери з досвідом, адже майнінг – це майже наука. Навіть більше, наші завдання – це не побудувати шахту в Мужієво, а отримати підтвердження економічної доцільності даного типу родовища і залучити капітал для подальших масштабних пошукових робіт. Це основа стратегії діяльності Avellana, і саме це приваблює інвесторів. Просто обіцянки отримати певну рентабельність – недостатній аргумент для залучення грошей в Україну. Інвестор хоче вірити, що Україна – це маленька (в сенсі бізнесу з видобутку) Канада.