facebook.com
mind
Ракетні війни в Україні: чому не порозумілися «Південмаш» та КБ «Південне»

Ракетні війни в Україні: чому не порозумілися «Південмаш» та КБ «Південне»

Та як цей конфлікт стосується епізоду з «двигунами для КНДР»

Цей матеріал також доступний російською
Ракетні війни в Україні: чому не порозумілися «Південмаш» та КБ «Південне»
Фото Південмаш

Міністерство закордонних справ України готує документи для розгляду на Раді безпеки ООН питання про непричетність України до ракетної програми Північної Кореї (КНДР). Таке доручення МЗС отримав від президента Петра Порошенка після доповіді секретаря РНБО Олександра Турчинова 22 серпня.

Робоча група РНБО під головуванням Турчинова перевірила всі існуючі в Україні матеріали щодо ракетних технологій та процедури їхнього експорту і дійшла висновку, що «наявна система державного експортного контролю виключає можливість передачі товарів військового призначення в країни, щодо яких введенні санкції РБ ООН».

Нагадаємо, 14 серпня в газеті The New York Times (NYT, США) з’явилася стаття, де автори висунули припущення, що вдалі запуски міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), проведені напередодні КНДР, стали можливі завдяки витокам технічної документації з України або ж навіть постачанню самих ракетних двигунів – РД-250. 

Представляючи свою доповідь, Олександр Турчинов зазначив, що окрім окупації та ведення бойових дій на частині територій України, Росія використовує «ретельно сплановані інформаційні провокації для системної дискредитації України як надійного та прогнозованого партнера». А стаття в NYT з’явилася, щоб відволікти увагу світу від можливої участі Росії в ракетних програмах КНДР.

Головними фігурантами скандалу стали провідні космічні підприємства України: ДП «Південний машинобудівний завод ім. Макарова» («Південмаш») та КБ «Південне» ім. Янгеля (обидва – з м. Дніпро).

На жаль, подібний скандал просто не міг не з’явитися рано чи пізно. Вже багато років час від часу між підприємствами виникають конфліктні ситуації. Та особливо напруженими ці відносини стали в останні два роки. І незрозуміло, чому ані уряд, ані РНБО не змогли залагодити це протистояння, або – не захотіли.

Публікація, що живе власним життям. Стаття про можливу причетність України до ракетного скандалу була розміщена саме на сайті NYT, а не в друкованому виданні, як писали деякі українські ЗМІ.

Теоретично, вона могла б бути прибрана після того, як власні припущення авторів статті спростували – сам експерт Майкл Еллеман, на заявах якого вони базувалися; представники ДП «Південмаш» та КБ «Південне»; РНБО і уряд України; і, нарешті, Держдеп США, який заявив, що не підозрює Україну.

Та протягом 15–16 серпня стаття методично коригувалася у відповідності до реакції сторін і людей, що в ній згадувалися. Найцікавіше, що з оригіналу зник абзац, де припускалося, що двигун для МБР могли вкрасти охоронці «Південмашу», яким завод заборгував зарплатню через поганий економічний стан.

В українських ЗМІ з’явилася ціла низка фотографій подібних ракет на стапелях в ангарах «Південмашу» та людей поруч із ними. На фото видно, що довжина ракет сягає 60–70 метрів, а відсік двигуна – понад 10 метрів, тож говорити про таємний вивіз через «задні ворота» просто смішно.

Російський «гібридний» слід.  У розпал скандалу – 16 серпня – генеральний директор ДП «Південмаш» Сергій Войт почув дзвінок власного мобільника. І достеменно розповів людині на тому кінці «дроту», що він думає про скандал з двигунами: звідки могли вийти документи, хто й що міг передати північним корейцям; що колегам з конструкторського бюро «Південне» треба менше «базікати», коли вони перебувають у закордонних відрядженнях.

Войт не дуже добирав слова, адже людина, з якою він розмовляв, представилася секретарем Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України Олександром Турчиновим.

А вже за кілька годин Департамент маркетингових комунікацій «Південмашу» видав прес-реліз з поясненнями щодо цієї розмови. Виявляється, це був черговий розіграш російських пранкерів Лексуса та Вована, запис якого було в повному обсязі видано в ефір 16 серпня о 10:25 (за московським часом) на російському каналі «Вєсті.ру».

Нічого секретного Войт не сказав – навпаки, був абсолютно впевнений у невинуватості українських підприємств, тому спокійно переказував свої міркування. Хіба що порадив колегам «не базікати», але на то є свої причини.

Чи міг гендиректор стратегічного ракетного заводу не впізнати голос та специфіку розмови секретаря РНБО Олександра Турчинова? Зі свого боку, Турчинов через Facebook порадив Войту «при обговоренні державних питань завжди користуватися захищеними засобами національного зв’язку, до яких не мають доступу російські провокатори». Із цього випливає слушне питання: невже ці люди ніколи раніше не розмовляли між собою телефоном?

З чого складається космічний потенціал України. Після розпаду СРСР, у грудні 1991 року, на території України залишилася майже третина ракетно-космічного потенціалу Радянського Союзу. 29 лютого 1992 року було створене Національне космічне агентство України, з 2011 року – Державне космічне агентство України (ДКАУ), яке взяло на себе управління підприємствами, пов'язаними з космічною діяльністю; загалом таких налічується понад тридцяти.

Неофіційними лідерами вважалися ДП «Південмаш» і КБ «Південне» з Дніпра та ДНВП «Об’єднання Комунар» і ПАТ «Хартрон» з Харкова.

З 1992 по 2015 рік, із невеликими перервами, ДКАУ очолювали представники дніпровських підприємств: Володимир Горбулін, Олександр Негода, Юрій Алексєєв. Їх ненадовго «підміняли» вихідці з київських негалузевих шкіл – Олександр Зінченко та Олег Уруський.

Проте 19 серпня 2015 року на посаду голови було призначено Любомира Сабадоша, керівника харківського ДНВП «Об’єднання Комунар», що спеціалізується на випуску систем управління ракет-носіїв та космічних об’єктів тощо.

Як виникло протистояння дніпровського та харківського кластерів. Сабадош почав з того, що активував діяльність українсько-американської робочої групи з питань дослідження та використання космічного простору. Шукав та встановлював контакти зі всіма наявними космічними компаніями США в надії на подальшу співпрацю. Ініціював вирішення ситуації із «почилим» проектом спільного використання бразильського космодрому Алькантара (проект 2005 року).

Через географічне розташування та щільність населення, Україна не може мати космодром на власній території. А будь-якій космічній державі необхідно проводити промислові випробування. Проте Бразилія, не без порад Росії, як встановили посадовці ДКАУ, зупинила проект, посилаючись на фінансові проблеми «з обох сторін».  

Керівництво ДКАУ розпочало консультації з Європейським космічним агентством щодо можливої участі українських підприємств у вдосконаленні та налагодженні безпосереднього виробництва ракет легкого класу як для потреб всього ЄС, так і для окремих його країн. Легкі ракети, що здатні дешево та швидко виводити на орбіту супутники для вирішення багатьох сучасних питань, – на сьогодні найбільш затребуваний продукт космічної галузі у світі.

Передусім це перспектива для «Південмашу», бо він розбудовувався для серійного випуску бойових ракет різноманітного призначення. Була певна кооперація: конструкторське бюро «Південне» розробляло проекти ракет, а «Південмаш» їх виготовляв. За часів СРСР завод випускав побутові прилади для населення, власні трактори, але цей сегмент так і не став успішним.

Утім, фатальним кроком для Сабадоша стало намагання звільнити генерального директора – генконструктора КБ «Південне» Олександра Дегтярьова. Проти нього були висунені звинувачення у корупції та відкрито чотири кримінальні справи.

Стара «совєтська» школа в дії. Дегтярьов під натиском Сабадоша не здається, взимку 2015–2016 років відбуваються численні виступи та заяви трудового колективу КБ «Південне» на захист Дегтярьова, щоправда, обмежуються лише Дніпром. Сам Дегтярьов не дав жодного публічного коментаря, усі контакти з пресою відбуваються через прес-релізи та заступників.

Одні суди звільняють Дегтярьова, інші – відновлюють на посаді. Врешті-решт, 28 липня 2016 року уряд на засіданні звільняє Любомира Сабадоша без усіляких пояснень (їх немає й досі). Незважаючи на те що напередодні виходить відкритий лист колективів космічних підприємств Дніпра та Харкова, «Південмаш» та «Об’єднання Комунар», які просять прем’єра Володимира Гройсмана «підтримати прагнення голови космічного агентства Сабадоша зберегти та відновити галузь».

А також – підтримати його дії, «спрямовані на боротьбу з корупційними оборудками деяких представників галузі, розвиток підприємств космічної галузі і подолання негативних явищ попередніх періодів». Ці заклики уряд не чує.

Як не порозумілися «Південмаш» та КБ «Південне». Натомість наприкінці 2016 року на столи низки урядових чиновників потрапляє документ від КБ «Південне» (під головуванням Дегтярьова) щодо необхідності об’єднання КБ «Південне» та ДП «Південмаш» в один концерн.

Реакція виробничників ДП «Південмаш» на цю пропозицію була більш ніж емоційною. Mind має копію листа з відповіддю, який датується 24 січня 2017 року. Хоча на сайті самого заводу це посилання зараз чомусь порожнє. 

У листі містяться чіткі відповіді на проблемні питання, що роками накопичувалися між дніпровськими підприємствами і які державні органи  боялися публічно озвучити. Надаємо окремі абзаци листа в оригіналі.

«Инициированное ГП «КБ «Южное» им. М.К. Янгеля» присоединение к нему ГП «Производственное объединение Южный машиностроительный завод им. А.М. Макарова» (завода «Южмаш») путем создания государственного концерна, где полномочия управляющей компании будут возложены на КБ «Южное», программирует космическую отрасль на консервацию кризиса и грозит ей полной потерей конкурентоспособности на мировом рынке.

По мнению «Южмаша», причиной неизбежности коллапса космической отрасли при таком подходе являются как системный конфликт интересов двух предприятий, так и деградация компетенций нынешнего менеджмента КБ «Южное».

Конфликт интересов, в частности, проявляется в том, что КБ «Южное» в первую очередь заинтересовано заниматься разработкой конструкторской документации, не принимая во внимание потенциальную коммерческую перспективу разрабатываемых проектов. В то же время ключевым интересом завода «Южмаш» является серийное производство продукции.

«Южмаш», в силу исторически сложившейся зависимости производства от разработок, оказался заложником интересов КБ. Поскольку производственные мощности «Южмаша» задействуются в ограниченной мере, только для выпуска опытных и экспериментальных образцов техники, которая затем не внедряется в серийное производство в силу своей неконкурентоспособности.

Печальным результатом политики «разработки ради разработки» является отсутствие коммерческих перспектив на мировом рынке уже разработанных КБ «Южное» космических аппаратов Сич-1, Сич-1М, Сич-2, и Сич-2М – разработка которого сейчас идет.

Показательно, что разработка национального телекоммуникационного спутника «Лыбидь» Украина вынуждена была заказать у иностранного подрядчика из-за неспособности разработки надлежащего уровня силами КБ «Южное».

При этом предлагаемый «Южмашем» проект ракеты-носителя легкого класса, который имеет коммерческие перспективы и может обеспечить загрузку производственных мощностей завода, КБ «Южное» оставило без внимания.

Истинные мотивы этого могут заключаться в осознании руководителями КБ «Южное» собственной несостоятельности в сфере основной компетенции.

Пример проекта ракетоносителя «Циклон-4» свидетельствует, что «якобы завершенная в 2009 году» разработка продолжается до сих пор. Десятки тысяч изменений в конструкторской документации, полученные «Южмашем» от разработчиков, дают все основания утверждать, что текущая версия РН «Циклон-4» имеет мало общего с образцом 2009 года и ее разработка все еще не завершена.

Сфокусированность КБ «Южное» на удовлетворении краткосрочных финансовых интересов привела к тому, что за все 25 лет независимости Украины в космической отрасли не было внедрено в серийное производство ни одной новой разработки. Такое состояние дел привело к кризису всех предприятий отрасли и самого КБ «Южное».

Коли конфлікти відступають. Окрім вищенаведеного листа, ДП «Південмаш» та КБ «Південне» встигли обмінятися на своїх сайтах й іншими взаємними докорами: звинувачення прозвучали як від конструкторів, так і від промисловців.

Поза тим що обмін докорами проходив у публічній площині, 20 червня 2017 року Комісія з питань вищого корпусу держслужби оголосила переможцем урядового конкурсу на посаду глави Державного космічного агентства України (ДКАУ) Павла Дегтяренка, головного конструктора ДП «КБ «Південне».

Утім, уряд не зважився затвердити представника КБ «Південне» на посаді. В. о. голови ДКАУ залишився Юрій Радченко (він є в. о. з 14 вересня 2016 року), який понад 40 років пропрацював на харківському ДНВО «Комунар». Він продовжив курс на інтеграцію України до світових та європейських космічних спільнот. А менш ніж за два місяці з’явилася ганебна стаття в NYT.

Проте, 15 серпня обидва підприємства виклали на своїх сайтах однакові прес-релізи з поясненнями, що: двигуни РД-250 виготовлялися ще в 1960-х роках за часів СРСР; вся документація щодо них була розроблена на російському НВП «Енергомаш»; з «Південмашу» ці двигуни виходили тільки вмонтованими в ракети «Циклон», і жодного окремого екземпляра двигуна не було; з 1987 року всю документацію засекречено; а в 1990-х роках на «Південмаші» взагалі були розібрані виробничі лінії для бойових ракет. На захист честі й гідності України та її космічного потенціалу стали всі – від усіх щаблів вищої влади до обох конфліктуючих сторін.

Російські пранкери повідомили гендиректору «Південмашу», що завод хочуть передати керівнику і засновнику американської SpaceX Ілону Маску. Попри всю, здавалося б, абсурдність цього твердження, його можна сприймати як слушну пораду. Може, й дійсно, варто запросити команду Маска на підприємство – або як інвесторів, або ж консультантами з перспективних напрямків розвитку космічної техніки в Україні.