Чорно-золоті гойдалки: чого чекати від ринку нафти

Уперше більш ніж за два роки нафтові котирування опинилися в центрі уваги ринку через несподівано стрімку динаміку зростання – наприкінці жовтня вони подолали бар'єр у $60 за барель нафти марки Brent і до останнього моменту продовжували зростати. Але на відміну від докризових років, тепер очевидно, що подібний поворот істотно не вплине на вартість газу в країнах ЄС і Україні: лібералізація ринку зруйнувала традиційний взаємозв'язок нафтових котирувань і цін на газ у регіоні.

Минулої п'ятниці, 3 листопада, біржові котирування нафти Brent зросли більш ніж на 2% і зупинилися вище позначки $62 за барель. Увечері  7 листопада вони сягнули майже $64 за барель. Але в середньостроковій перспективі їх зростання зупиниться, і коливатиметься в діапазоні $55-65 за барель. Такий прогноз представлений в доповіді Європейського банку реконструкції та розвитку «Регіональні економічні перспективи», який був учора опублікований.

Його автори обґрунтовують свої розрахунки перспективою збільшення виробництва сланцевої нафти в США. Також вони зазначають, що нафтові котирування у вересні досягли найвищих рівнів з літа 2015 року – в основному завдяки ослабленню долара і зростаючого світового попиту на «чорне золото». «Середня вартість нафти в період із січня по жовтень поточного року була на 19% вищою, ніж за аналогічний період 2016 року», – йдеться в доповіді.

Чому нафта дорожчає? В якості головної причини зростання нафтових цін більшість інвестаналітиків виділяють високу ймовірність продовження угоди ОПЕК+ про скорочення видобутку, мета якого – зниження рівня світових запасів нафти до середнього п'ятирічного рівня. Ця домовленість почала діяти з січня 2017 року, а закінчитись мала у березні 2018-го. Але 24 жовтня агентство Bloomberg повідомило, що всередині картелю стартували переговори щодо пролонгації угоди. Минулого тижня саудівський принц Мухаммед бін Салман сказав, що підтримує таку ідею.

Угода провідних нафтовиробників про скорочення видобутку передбачає зниження країнами ОПЕК видобутку нафти на 1,2 млн барелів на добу, а країнами, що не входять до картелю, – на 558 000 барелів на добу в порівнянні з рівнем жовтня 2016 року.

Як регулювали ринок? На ринку поступово формується розуміння, що повернення до надлишку пропозиції нафти, наявного в 2014-2016 роках, вже не буде. Якщо в IV кварталі 2016 року мав місце надлишок пропозиції в розмірі 500 000 барелів на добу, то вже в II кварталі 2017-го було зафіксовано дефіцит на рівні 700 000 барелів на добу.

Процес зниження запасів у розвинених країнах почався тільки в червні 2017 року. За дев'ять місяців дії угоди ОПЕК+ комерційні запаси нафти в країнах ОЕСР скоротилися всього на 64 млн барелів. При цьому до досягнення середнього рівня 2012-2016 років запаси повинні скоротитися ще на 221 млн барелів. Незважаючи на це, стійкий тренд на скорочення надає гравцям впевненості в тому, що угода ОПЕК+ реально впливає на ринок.

Підтримку ринку надало несподіване зниження кількості діючих бурових установок у США, яке відбувається з середини серпня 2017-го. Скорочення незначне – всього на 31 одиницю, але відсутність зростання числа бурових може уповільнити і темпи зростання видобутку. Інвестори сланцевого бізнесу все частіше вимагають більш стійкої динаміки прибутку. Тому збільшення пропозиції сланцевої нафти може бути відкладено у часі. Отже, навіть в умовах порівняно високих нафтових котирувань позитивний ефект для сланцевої галузі буде обмежений.

Як позначається на ринку нафти «Саудівський фактор»? Крім ринкових тенденцій, на нафтових котируваннях відбивається також невизначена політична ситуація в Саудівській Аравії, де 81-річний король Салман і його 32-річний син Мухаммед у результаті палацових інтриг не тільки прибрали претендентів на трон, а й узяли під контроль два силових відомства – МВС і Національну гвардію. Останній крок закріплює контроль наслідного принца Мухаммеда над інститутами безпеки королівства, які довгий час очолювалися окремими могутніми гілками правлячої сім'ї.

Офіційна версія щодо причини таких дій – боротьба з корупцією, але найбільш вірогідна – це контроль за грошовими потоками. Всі учасники конфлікту виступають за якнайшвидшу приватизацію нафтової корпорації Saudi Aramco. Після цього Saudi Aramco офіційно стане найдорожчою компанією світу. Тому, залишивши поза дужками яскраві деталі з падінням вертольотів і викраденням опонентів з елітних закордонних готелів, все, що відбувається, цілком можна вважати корпоративним конфліктом.

Боротьба за престол не нова для історії Саудівської Аравії. Однак раніше гравці воліли діяти більш тонко – укладати союзи і формувати коаліції між членами королівської сім'ї, а не диктувати ультиматуми один одному і проводили різку політику, що потенційно дестабілізує регіон. І до продажу акцій Saudi Aramco вони навряд чи здійснюватимуть кроки, здатні вплинути на коливання курсу нафти.

Але сьогодні Ер-Ріяд знаходиться на роздоріжжі. Саудівська Аравія може бути або модернізована, або дестабілізується. У першому випадку королівство не тільки зміниться економічно, а й стане вільнішою країною з диверсифікованими політичними зв'язками, в яких можуть бути сусідами інвестори з різних країн. Однак занадто різкі кроки принца Мухаммеда бін Салмана можуть викликати неприйняття і сильний опір всередині королівської сім'ї, що також позначиться на регіоні.

А що буде з цінами на газ? Резонансні тенденції нафтового ринку кілька років тому провокували також великий інтерес до прогнозів цін на російський газ в країнах ЄС і в Україні. Це було викликано тим, що в довгострокових експортних контрактах, які традиційно укладав «Газпром» зі споживачами, використовувалася формула ціноутворення з прив'язкою до нафтових котирувань. Таким чином, наприклад, підвищення цін на нафту могло спричинити збільшення вартості законтрактованого газу через шість або дев'ять місяців.

Але лібералізація газового ринку, а також розвиток відновлюваної енергетики зруйнували такий взаємозв'язок. В умовах кризи 2008-2009 рр. неадекватно високі ціни «Газпрому» на умовах «take-or-pay» змусили європейських покупців розвивати спотову торгівлю на газових хабах і загострили боротьбу з нафто продуктовою прив'язкою, якої дотримувався «Газпром» при укладанні довгострокових контрактів. Руйнуванню такої торгової традиції посприяло збільшення кількості продавців на європейському газовому ринку, розширення географії поставок, поява альтернативи у вигляді зрідженого природного газу. Таким чином, споживачі отримали можливість обирати постачальників і кращі умови.

Хоча «Газпром» не був розробником довгострокової моделі контрактних відносин зі споживачами, але саме він виявився її найбільш послідовним прихильником. На російський холдинг, за даними консалтингової компанії CERA, припадає 51% довгострокових діючих контрактів на постачання газу до ЄС. Решта – на Норвегію (29%, причому переважно за спотовою формулою), Алжир (17%) і Лівію (3%). 73% усіх діючих довгострокових контрактів на покупку газу сконцентровано всього в п'яти країнах: Німеччині (27%), Італії (24%), Франції (8%), Великобританії (8%) та Іспанії (6%).