Як позначиться революція у Вірменії на глобальному газовому ринку

Мирна революція у Вірменії несподівано швидко перемогла. 23 квітня прем'єр Серж Саргсян подав у відставку, визнавши невдалою спробу зберегти владу в країні після двох президентських термінів. Він пробув при владі на посаді президента Вірменії 10 років. Але потім ініціював конституційну реформу, яка передавала основні повноваження з управління державою прем'єру. Саргсян обіцяв, що не піде на цей пост. Але у квітні 2018 року був призначений прем'єром правлячою партією. Це призвело до вуличних протестів. У вчорашньому зверненні до громадян країни він відкрито визнав: «Я помилився».

Лідер вірменських протестувальників Нікол Пашинян назвав протести «оксамитовою революцією». В їх обговоренні також часто звучить популярний синонім «кольорова революція». Але ці кліше за своєю суттю мають дуже опосередковане відношення до подій. «Кольорові революції» відбуваються в результаті розколу еліт, як, наприклад, це сталося в Україні чи Грузії. А революція у Вірменії мала народний характер, була підтримана парламентом і силовиками. Тому система державної влади не виявилася паралізованою. Вірменська еліта під тиском протестувальників подолала розкол.

Як революція позначиться на зовнішній політиці Вірменії? Територія країни затиснута кордонами декількох держав, які не відрізняються стійкою прозахідною позицією і на міжнародній арені ведуть неоднозначні дипломатичні ігри – це Туреччина, Азербайджан, Іран та Грузія.

Особливості географії та порівняна бідність національної економіки перетворили Вірменію на союзника Кремля. На газовому ринку країни домінує російський «Газпром»: він є монополією в експорті газу і контролює його внутрішній розподіл.

Учорашні події також підтвердили особливий статус «Газпрому»: тимчасовим в. о. прем'єра став Карен Карапетян – колишній топ-менеджер російської монополії і заступник Саргсяна. Тепер опозиція, що перемогла, прагне дострокових парламентських виборів. Усе йде до того, щоб вони відбулися.

Лідер протестів Нікол Пашинян був противником вступу Вірменії до Євразійського економічного союзу – організації, створеної з ініціативи Кремля для посилення впливу на пострадянському просторі. Він вважав це вимушеним рішенням для Єревана. Але навіть тепер, у результаті трансформації влади, навряд чи варто очікувати змін у зовнішньополітичних пріоритетах Вірменії. Вони, як і раніше, будуть орієнтовані на позицію Москви.

Як може змінитися політика Росії на Кавказі? Її ключовий елемент – вірмено-азербайджанський конфлікт у Нагірному Карабаху, який триває понад 25 років. Він має етнічний характер. Але, як і переважна більшість «гарячих» точок у світі, його географія перетинається з важливими маршрутами транспортування енергоресурсів. У даному випадку йдеться про каспійський газ із родовищ Азербайджану.

Брюссель давно шукає можливості для організації його поставок на європейський ринок, щоб зменшити залежність від «Газпрому». Але досягнення цієї мети пов'язане з вирішенням конфлікту в Нагірному Карабасі, в якому Вірменію підтримує Кремль.

Після анексії Криму Росією і початку збройного протистояння на Донбасі Азербайджан зажадав від ЄС таких самих санкцій для Вірменії, як і проти Росії. Скориставшись зростанням недовіри до політичного і економічного співробітництва з Москвою, Баку почав активніше лобіювати створення інфраструктурного проекту «Південний газовий коридор» (ПГК) для експорту каспійського газу в обхід Росії. Викликав довіру до такої політики і зрослий інтерес Євросоюзу до диверсифікації імпорту енергоресурсів для посилення енергобезпеки регіону.

Маршрут проходження газопроводу «Південний газовий коридор»

Але успіх ПГК залежить також від позиції інших країн Каспію. А з усіх проектів цього маршруту найбільш близький до реалізації Трансадріатичний газопровід (ТАР), який, як очікується, до 2020 року дозволить імпортувати каспійський газ країнам Південно-Східної Європи через територію Італії, Греції та Албанії.

Маршрут проходження Трансадріатичного газопроводу

За такого розкладу знижується залежність ЄС не лише від «Газпрому», а й від українського транзиту російського газу. Для Брюсселя це вигідно, бо пріоритетом його енергетичної політики є не відмова від співпраці з «Газпромом», а диверсифікація джерел і маршрутів поставок нафти і газу.

Як реагує Росія на мінливі газотранспортні розклади? У Москві усвідомлюють мотиви Євросоюзу. Тому просувають також будівництво газопроводів в обхід України для поставок російського газу до Європи. Хоча Брюссель прагне зберегти український транзит, Київ зіткнувся з жорсткою конкуренцією на енергоринку в своєму прагненні підтримати важливість українських газопроводів для Європи. А без російського газу їхня соціальна значимість впаде. Тому НАК «Нафтогаз України» не виключає обмеження співпраці з «Газпромом», і розробив план оптимізації газотранспортної системи під внутрішні поставки.

Як може змінитися енергетична карта Європи? Майбутня розстановка сил на європейському енергоринку поки незрозуміла. Але ще зовсім недавно здавалася неймовірною і ситуація з результатом мирного протесту у Вірменії, де влада Сержа Саргсяна, яка трималася за рахунок субсидій Кремля і дешевого російського газу, несподівано швидко капітулювала.

Також незрозумілим залишається питання, чи відбудеться у Вірменії трансформація зовнішньополітичного курсу, або все обмежиться лише його тимчасовим коригуванням. Передумови для такої невизначеності – у ланцюжку послідовних подій у міжнародній політиці, які супроводжували події в Єревані.

Неоднозначний геополітичний бекграунд. Коли стало очевидно, що Кремль не має наміру активно втручатися у вірменські протести, прозвучала заява Вашингтона про можливість пом'якшення санкцій проти компанії UC Rusal російського олігарха Олега Дерипаски, введених 6 квітня. Ці санкції обрушили котирування компанії та стали ударом по її бізнесу, в якому задіяні тисячі людей. Ввести відповідні заходи проти США російська влада не наважилася, тому що вони мали б і зворотний ефект – одночасно завдавали б нової шкоди російській економіці.

Останні, найжорсткіші американські санкції за весь час нинішнього протистояння Москви і Вашингтона, змусили Росію відкласти збройну підтримку режиму Башара Асада в Сирії. Агентство Bloomberg повідомило про рішення російської влади також відмовитися від активної антиамериканської пропаганди.

На тлі цих подій і відбулася мирна революція в проросійській Вірменії. Вона спровокувала нові очікування в повороті подій, покликаних врегулювати ситуацію у світовому суперництві Росії та США, де одна з важливих ролей відведена також Україні.

Чого чекати Україні в контексті останніх подій? Якщо виходити з популярної концепції «чорних лебедів» (несподіваних подій, що мають значні наслідки), то таких «лебедів» у випадку з розвитком політичної ситуації в Україні та перспективами української ГТС, як її приватним проявом, вже цілі зграї. Це підвищує ризики для співпраці з Україною західних партнерів, але і приховує багато можливостей. Україні ж вчергове доведеться обирати подальший шлях економічного розвитку і пріоритетів у міжнародному партнерстві.