mind
Книга місяця: традиційні цінності проти свободи особистості у романі Філіпа Еріа «Зіпсовані діти»

Книга місяця: традиційні цінності проти свободи особистості у романі Філіпа Еріа «Зіпсовані діти»

Лауреат Гонкурівської премії ‒ про складні взаємини у світі заможних і успішних

Сюжет. «Буває так, що правда ані на одному боці, ані на іншому», ‒ з цих слів починає розповідь про своє життя Агнес Буссардель, представниця заможної родини бізнесменів і землевласників. Вона втекла від задухи правил, шаблонів, лицемірства й інтриг своєї рідні у США, де знайшла геть інше життя. Агнес відчула, що означає бути собою, дізналася, що таке справжня щира дружба, пристрасть, і головне ‒ свобода. Коли настав час повертатися, молода жінка розуміла, що на неї чекає на одній з найбільш заможних вулиць Парижа.

Це хвилювало її, але й давало наснагу боротися з тіткою чи власною матір’ю, які ніколи б і не подумали, що Агнес могла змінитися. Решта Буссарделів влаштували демонстративний бойкот своїй онуці, дочці та сестрі. Вони не хотіли пробачити їй перебування у США, яке несподівано затягнулося на навчання. Зіпсовані діти, родичі продовжували грати свої дивні ролі, не думаючи, що інтриги й підкилимні ігри можуть призвести до великого нещастя… У Парижі Агнес зустріла колишнього американського бойфренда та завагітніла від нього. Про свій відчай вона могла розповісти лише одній людині ‒ кузену Ксав’є. Його допомога стане вирішальною у долі Агнес і всієї родини Буссарделів, на яку чекатиме чимало випробувань.   

Видавництво: «Фабула»
Наклад: 1000 примірників

Бекґраунд: Філіп Еріа ‒ французький письменник, сценарист і актор кіно. Його золотий час припав на 1920-1940 роки. Саме тоді романи Еріа здобували найпрестижніші премії, наприклад, Гонкурівську («Зіпсовані діти» у 1939 році), а стрічки, де вдавалося отримати роль, ставали шедеврами. У творчому доробку автора – 14 прозових творів. Його книжки проходили суворе фільтрування відомого видавництва «Галлімар», приваблюючи поєднанням психологізму та соціальної гостроти. Роман «Зіпсовані діти» читається як самостійний твір, хоча є частиною трилогії про заможну родину Буссардель і всі можливі бурі всередині неї, спричинені плином часу та неконтрольованими обставинами.

Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте сімейні саги та історії, в яких особистість протистоїть усталеним традиціям, бореться з лицемірством, породженим багатством; не відмовитесь прочитати текст, в якому достатньо романтики і кохання, хоча й трагічного.

Вам не сподобається, якщо: ви далекі від думки, що колись жінка була додатком до родин чи об’єктом бізнес-оборудок; ви вважаєте, що книжка повинна мати однозначний, зрозумілий фінал; вам не хочеться читати літературу, де більше емоцій, ніж дій.  

Головна причина прочитати: «Зіпсовані діти» ‒ це красиво. Роман Філіпа Еріа є зразком тієї літератури, від якої ми, на жаль, відвикли ‒ чуттєвої, такої, що не ставить за мету змінити світ, а прагне говорити до кожного конкретного читача, проводячи підривну роботу серед відкритих душ. Еріа часто порівнювали зі Скоттом Фіцджеральдом. Якщо вам подобається другий, то неодмінно вразить і перший.

Нижче – ще кілька новинок червня.


Ілларіон Павлюк, «Білий попіл»

Видавництво Старого Лева

Книжка-сюрприз, що подарує чимало задоволення тим, кому до вподоби твори, які трансформуються й грають з читачем, змушуючи сперечатися, сумніватися й вибудовувати свої асоціативні ряди. Якщо більш докладно, то зачинається «Білий попіл» як детектив, пригодницький міський роман, оповідачем якого є Тарас Білий, відомий у певних колах сищик. Його мучить дивне видіння з минулого, якого чоловік не пам’ятає. Після виконання одного небезпечного завдання Білий помічає, що за ним стежать. Врешті ланцюжок подій приводить його на зустріч із сотником Назаром Засухою. Той пропонує Тарасу «три гамани червінців» за розслідування вбивства його доньки. Втім, детектив не поспішає погоджуватися.

Якби не чергова бійка й звинувачення у тяжкому злочині, Білий накивав би п’ятами, але лише гроші сотника могли його врятувати. Тому дуже скоро Тарас опиняється на хуторі, де, окрім характерного білого пилу, у повітрі ширяє безліч таємниць. І ось він ‒ обіцяний сюрприз. Перед читачем постане інтерпретація Гоголівського «Вія», в якій Тарас Білий шукатиме Хому Брута, а в результаті знайде самого себе. Динамічна, чудово перекладена книжка, яка не зазіхає на славу першоджерела, а лише актуалізує його для сучасного читача.  


Міхал Гворецький, «Троль»

Видавництво «Знання»

Текст, схожий на крик відчаю, на намагання ткнути носом у те, що вже неможливо не помічати. Словацький письменник Міхал Гворецький подав власну рефлексію на суспільно-політичні події, які відбуваються зараз, без віри у те, що вони можуть призвести до чогось доброго.

«Троль» ‒ антиутопія, емоційна, на надриві ‒ історія про те, як старий світ не витримав гібридної війни, як Імперія, добре нам з вами відома, розширила свої межі, а Європа перетворилася на фортецю за міцним муром. Концентрована ненависть шириться інтернетом, навчені тролі створюють собі подібних і нищать тих, хто відрізняється від загальної маси. Буття стало податливим, наче губка, бо вже ніхто не міг відрізнити правду від маніпуляції. Як казала оповідачу твору його подруга Йоганна, «маємо віртуальну реальність, летючі машини, нанотехнології й клонованих тварин. Реальність перевершила sciencefiction. Наука фантастичніша, ніж мистецтво. Література скінчилася. Зараз мусимо створити дійсність». Вдвох вони й наважаться зупинити фейки, знищити фабрику тролів, щоб понести людям світло критичного мислення. Чи вдасться? На все воля автора.


Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ганда, «Я завжди писатиму у відповідь»

Видавництво # книголав

Навіть у ХХІ столітті, після усіх можливих культурних революцій, є певна читацька аудиторія, яка вважає, що література, як і будь-який інший вид мистецтва, має постачати споживачеві виключно добро, красу й високоморальні цінності. Звісно, на колір і смак товариш не всяк. Крім того, суспільство явно потребує нової щирості як ліків після вивертів постмодернізму. Цим усім можна пояснити популярність книжок на кшталт «Я завжди писатиму у відповідь» Кейтлін Аліфіренка та Мартіна Ганди. Заснована на реальних подіях, вона розповідає історію підлітків із США та Зімбабве, які стали друзями за листуванням. Розумний хлопчик із багатодітної родини, що потерпає від економічної кризи, несподівано для себе знаходить дівчину-янгола, яка береться допомогти Мартіну у здобутті освіти.

Наївна й мила з першого погляду, адже тут і кохання, і дорослішання, і співчуття. З погляду другого книжка справляє враження вдало замаскованої пропагандиської агітки США ‒ країни, де справджуються мрії, куди може приїхати людина з Третього світу й отримати все, ба навіть трохи більше. Американського читача, про що можна дізнатися з численних відгуків, вражає масштаб бідності у Зімбабве. Натомість українці, особливо ті, хто пам’ятають 1990-ті, знайдуть в африканській буденності багато знайомого… «Я завжди писатиму у відповідь» ‒ той випадок, коли хепі-енд неминучий. І якщо комусь від цього добре, літературній критиці можна й промовчати.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті