Підгледіти за президентом: чим сьогодні цікава книга «Вогонь і лють. Всередині Білого дому Трампа»

Наприкінці нинішньої весни у видавництві «Книголав» вийшов друком український переклад книги американського журналіста Майкла Вулффа «Вогонь і лють. Всередині Білого дому Трампа». Вона очікувано стала хітом продажів: в Україні розуміють, що врегулювання конфлікту на Донбасі, а також українсько-російських взаємин щодо газу багато в чому залежить від позиції господаря Білого дому.

Хоча вчорашній саміт у Гельсінкі за участю Дональда Трампа і президента РФ Владіміра Путіна більше нагадував «обмін люб'язностями», і ніяких заяв про досягнення тих чи інших домовленостей за підсумками зустрічі не пролунало, навіть ті деякі репліки про Україну, які сьогодні цитуються в інформпросторі, в доступному для огляду майбутньому визначатимуть політичний порядок денний. Очевидно, що Трамп як лідер провідної світової економіки має більшу геополітичну вагу, ніж його російський візаві. Отже, кількість бажаючих зазирнути за лаштунки життя нинішнього американського президента і зрозуміти логіку його вчинків не вичерпається.

Сюжет. Маючи вільний доступ до Білого дому і до його мешканців, американський журналіст Майкл Вулфф у своєму бестселері «Вогонь і лють. Всередині Білого дому Трампа» у всіх доступних подробицях описує стиль керівництва чинного президента США і особливості його взаємин з відомими публічними діячами.

Серед іншого автор проливає світло на потаємні президентські амбіції дочки президента Іванки Трамп і розповідає про сильну, але без взаємності прихильність Трампа до відомого медіамагната Руперта Мердока.

Однак прес-секретар Білого дому Сара Сандерс стверджує, що книга Вулффа сповнена неправдивих подробиць.

«Багато розповідей про те, що відбувалося в Білому домі Трампа, суперечать одна одній. Багато чого, в дусі самого Трампа, є відвертою брехнею», – зізнається Вулфф. Ці конфлікти і вільне поводження з правдою або, простіше сказати, з реальністю, і стали головним акцентом оповіді. А, мабуть, найяскравіше авторське відкриття про Трампа пов'язано з тим, що він не читає і, ймовірно, навіть не вміє.

Книга базується на понад 220 інтерв'ю з самим президентом, його найближчим оточенням і високопоставленими представниками американського істеблішменту. В одних випадках Майкл Вулфф надає можливість політичним гравцям озвучити власну версію. В інших, коли точки зору політиків практично збігаються з авторською, а сам Вулфф може довіряти джерелам, він зупиняється на своїй версії подій, вважаючи її слушнішою.

Наприклад, пише Вулфф, Іванка Трамп та її чоловік, радник Дональда Трампа Джаред Кушнер, погодилися увійти до складу адміністрації президента США, припускаючи, що це якось допоможе Іванці зайняти президентське крісло: «Між собою пара домовилася: якщо в майбутньому з'явиться можливість, вона буде балотуватися в президенти». Іванку і Джареда Вулфф називає «Джарванка». Обидва наполягли на посадах в адміністрації почасти тому, що знали, як важливо для Трампа всіх мати під рукою: «Від дзвінка до дзвінка... так його можна і втратити».

Трампа звинувачують у тому, що спілкуватися він не вміє – не слухає, що йому говорять, і не особливо ретельно формулює відповідь. «У певному сенсі він – як зіпсований і дуже популярний актор». А всі решта – свого роду лакеї, які доповнюють фільм.

Оригінальна назва: Fire and Fury. Inside the Trump White House

Видавництво: #книголав

Наклад: 3000 прим.

Бекграунд. Книга «Вогонь і лють. Всередині Білого дому Трампа» вийшла в США в січні цього року, і залишається в центрі уваги американського політикуму. До теперішнього моменту її продажі перевищили 2 млн примірників після 22 перевидань. Вона змусила багатьох замислитися над тим, що для Америки означає інститут президентства взагалі і перебування на цій посаді Дональда Трампа зокрема.

У США були й інші президенти, які не відрізнялися інтелектом і працездатністю. Рональду Рейгану ЦРУ виготовляло відеокліпи про іноземних лідерів, з якими він мав зустрічатися – прочитати досьє на них він був не в силах. Джордж Буш-молодший відверто зізнавався, що в читанні газет не бачить сенсу, тому що постійно отримує доповіді від тих, хто їх читає регулярно. Нарікання, що президент занадто багато грає в гольф замість того, щоб вирішувати державні справи, почалися при Дуайтові Ейзенхауері і не припинилися ні за Барака Обами, ні за Дональда Трампа.

Не нова і традиція допуску журналістів «до тіла» президента. Першим таким «літописцем» був Джон Херсі з журналу The New Yorker – за часів Гаррі Трумена він і був присутній на важливих засіданнях Кабінету, і розмовляв з президентом віч-на-віч під час довгих прогулянок. Його описи життя і роботи Блер-хаусу – тимчасової резиденції президента на час ремонту в Білому домі – до сих пір вважаються еталоном журналістики. Херсі втримався від того, щоб «злити» в пресу смажені факти на кшталт подробиць прийняття рішень щодо війни в Кореї або відмови Трумена використовувати вбивчий компромат на Джозефа Маккарті, який істотно дошкуляв демократичній адміністрації. Однак Херсі показав «людське обличчя» Трумена, зокрема, як важко було йому – на той момент уже цілком досвідченому політику, що побував і сенатором, і віце-президентом, усвідомити себе лідером величезної країни. Розмірковуючи про це, він у бесідах з Херсі починав говорити про себе в третій особі.

Тож годі дивуватися, що Трамп – аутсайдер у політиці, не розраховував (якщо вірити книзі Майкла Вулффа) на перемогу, виявляється неготовим до тягаря влади.

Справа не в тому, що президентам властиві і суто людські слабкості, й сумніви, і не найвищі інтелектуальні якості. Набагато цікавіше інше: як вони з цим справляються, і як у результаті керують країною. Хроніка повсякденності та робочих епізодів президента – це потужний інструмент публічної політики. Вона показує президента живою людиною, завдяки чому вибудовує «особистісний зв'язок» між владою і громадянами.

Британський філософ Уолтер Беджет півтора століття тому писав, що роль британської монархії – надихати громадян на дії (ця думка неодноразово цитується в популярному британському телесеріалі The Crown). Століття по тому класик американської політології Річард Нойштадт писав, що головна сила американського президента – здатність переконувати особистим прикладом. У більшості попередників Трампа – краще або гірше – це виходило.

Особливість книги «Вогонь і лють» у тому, що вона вимальовує президента Трампа і його оточення в таких фарбах, які мало кого надихнуть і мало кого переконають особистим прикладом. Але це лише розпалює інтерес до того, що коїться за політичними лаштунками Білого дому, господарем якого волею долі став будівельний магнат.

Вам сподобається, якщо: ви любите політичні інтриги, цікавитеся підгрунтям сучасної політики і прагнете зрозуміти, що в голові у президента найбільшої світової держави, яка диктує порядок денний на міжнародній арені, в тому числі і в Україні

Вам не сподобається, якщо: ви переконані, що політика – це брудна справа безпринципних людей, яким не властива мораль і людяність. Та й взагалі схильні ігнорувати сувору навколишню дійсність, вважаючи за краще мрії про ідеальний світ без конкуренції та суперечок, де панують гуманізм і взаєморозуміння

Головна причина прочитати: розповідь Вулффа дозволяє зрозуміти, як один і той же політичний сюжет – про втручання Росії в президентські вибори США – немов заїжджена платівка, може крутитися в американських мас-медіа вже другий рік. Увімкніть CNN або MSNBC, і, якщо протягом п'яти хвилин ви не почуєте нічого про зв'язки Дональда Трампа з Владіміром Путіним, вважайте, що вам дуже пощастило. При цьому дивує зовсім не саме це обговорення, а його неослабне емоційне напруження, яке в Україні можна уявити хіба що в перші дні після великого скандалу. З огляду на таку особливість американської політики і суспільної дискусії, популярність книги Вулффа слід визнати неминучою.

У тому ж дусі:

Дональд Трамп, Тоні Шварц. «Мистецтво укладати угоди»

Видавництво: «КМ-Букс»

У книзі Трамп розкриває секрети свого успіху в будівельному бізнесі. У цій сфері немає якоїсь інноваційної складової, здебільшого вона складається із спілкування з великою кількістю різних контрагентів, із задобрювання представників держави і вибиванням для себе найкращих умов. По суті, нинішній президент наймогутнішої країни в світі й зараз керується принципами, які описав ще тридцять років тому: «Я укладаю угоди дуже просто. Мій стиль – прямота. Я завжди ставлю перед собою великі цілі, а потім дію рішуче. Налягаю і налягаю до тих пір, поки не отримаю те, чого хочу». В цьому і суть лихої переговорної тактики Трампа, яку він постійно демонструє в своїй політиці.

Кен Уїлбер. «Трамп та епоха постправди»

Видавництво: «Манн, Іванов і Фербер»

Автор – один з найпопулярніших сучасних американських мислителів, засновник інтегральної теорії. Він аналізує витоки поточної культурної, громадської та політичної ситуації в США, пов'язаної з обранням Дональда Трампа на президентський пост.

«Якщо ви не відчуваєте нічого, крім відчаю, від перемоги Трампа, це означає, що ви не зуміли побачити масштабніші еволюційні течії, які формують сучасний світ», – вважає філософ.

Уилбер чітко й аргументовано вказує на сильний взаємозв'язок між психікою і зовнішніми політичними подіями. Таким чином, він допомагає розібратися в причинах приходу до влади нової сили, яку уособлює Трамп, а також зрозуміти парадокси нинішньої епохи нестабільності.