Адепти нових технологій: чому «Нафтогаз» допомагає російським СПГ-трейдерам

«Нафтогаз» відомий своєю критикою проекту «Північний потік – 2» для поставок російського газу до ЄС в обхід України – він невигідний для наших газопроводів. Але, виступаючи проти планів «Газпрому» і його керівника Олексія Міллера, НАК одночасно створює передумови для розширення газового експорту компанією «Новатек» Леоніда Міхельсона та Геннадія Тимченка.

Mind розібрався, як український держхолдинг, політика якого орієнтується на антиросійські санкції Вашингтона, перетворюється на лобіста бізнесменів з оточення Владіміра Путіна. Причина такого парадоксу криється у специфіці змін на світовому газовому ринку, де все більш значущу роль відіграють поставки скрапленого природного газу (СПГ).

Хто і навіщо «лобіює» СПГ? Минулого тижня президент США Дональд Трамп і глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер домовилися зміцнювати співробітництво в енергетиці і нарощувати імпорт американського СПГ до Євросоюзу.

Лідери Франції, Іспанії та Португалії висловилися на підтримку таких планів і в своїй спільній заяві наголосили на важливості скорочення залежності від російських енергоресурсів. На території цих трьох країн активно розвивається будівництво інфраструктури для прийому СПГ, його регазифікації та подальшого транспортування споживачам. Інвестори таких проектів зацікавлені в розширенні імпорту американського СПГ не тільки для зміцнення енергобезпеки регіону, а й для підвищення ефективності своїх капіталовкладень.

До чого тут санкції? Посприяти цьому повинні політичні заходи – санкції, які застосовує Вашингтон проти російського бізнесу й оточення Владіміра Путіна. Офіційні причини санкцій пов'язані з російською агресією на Донбасі, анексією Криму, втручанням РФ у президентські вибори в США та захистом енергетичних інтересів союзників Вашингтона в Європі. Одночасно вони відкривають шлях американському СПГ на ринки країн ЄС, тому що обмежують можливості для поставок трубопровідного газу з Росії, які контролює «Газпром».

Реалізації такого сценарію сприяє також позиція «Нафтогазу України», який в унісон із США та деякими країнами Євросоюзу (насамперед, Польщею і Литвою) виступає проти «Північного потоку – 2» – нового маршруту для поставок «Газпрому» до ЄС. Така позиція пов'язана з прагненням зміцнення енергобезпеки і збереження транзиту російського газу через Україну.

Але для «Газпрому» українські газопроводи втрачають конкурентоспроможність через політичні ризики на тлі напружених відносин Москви і Києва. Крім того, цінність української ГТС для російського газового експорту безпосередньо залежить від масштабів торгівлі «Газпрому» з Євросоюзом: якщо вони скорочуються, то обсяги транспортування газу через Україну також спадають. Цьому допомагає й розстановка силу у міжнародній політиці, а також лібералізація газової торгівлі, де все більш значущу роль відіграють поставки СПГ.

Хто конкурує з «Газпромом»? Примітно, що в Росії є гравці, які зацікавлені в розвитку СПГ-інфраструктури на території ЄС. Це дозволить їм нарощувати експорт завдяки обмеженням бізнесу «Газпрому», які підтримують і США, і офіційний Київ.

Йдеться, перш за все, про компанію «Новатек», де основними бенефіціарами виступають Леонід Міхельсон (власник 24,76% акцій) і Геннадій Тимченко (23,5% акцій). У грудні 2017 року разом із зарубіжними партнерами компанія запустила масштабний проект «Ямал СПГ» в заполярному селищі Сабетта.

Паливо з нього вже йшло на експорт до Великобританії і навіть США. Специфіка ринку СПГ і участі акціонерів у самому проекті «Ямал СПГ» дозволяє здійснювати ці поставки, незважаючи на присутність «Новатека» й основних акціонерів компанії в списку антиросійських санкцій Вашингтона. У «Ямал СПГ» «Новатек» належить 50,1% акцій. По 20% – у французької компанії Total і китайської CNPC, ще 9,9% – у китайського інвестфонду Silk Road Fund. СПГ поставляється на спотовий ринок акціонерами проекту пропорційно до їхніх часток. Також російський СПГ надходить в інші країни через трейдерів, які закуповують його на Ямалі.

З чого все починалося? Про перші поставки з «Ямал СПГ» до Великобританії заговорили відразу після запуску проекту наприкінці минулого року. Тоді через аварію було зупинено трубопровід Forties (через нього до країни надходить нафта і газ із Північного моря). Це спровокувало загрозу дефіциту палива на тлі рекордних холодів. Але до того моменту, коли танкер з Ямалу прийшов у порт Isle of Grain у графстві Кент, ціни на газ пішли вниз. Тому російський СПГ був відправлений споживачам в американський Бостон, де на терміналі Everett різко зросли газові ціни через холоди і нестачу газотранспортної інфраструктури всередині Сполучених Штатів.

До кінця минулого тижня в США надійшло вже три партії СПГ з Ямалу. Експерти Центру енергетичних досліджень Інституту громадської політики Джеймса Бейкера III в Х'юстоні пояснюють економічний сенс таких поставок екстремальними погодними умовами і регіональними ринковими бар'єрами.

США імпортують газ не тому, що обсяги внутрішнього видобутку не покривають попиту, а через обставини, що перешкоджають доставці газу до північно-східної частини країни: тут попит може різко зростати через кліматичні особливості регіону, але існує дефіцит потужностей трубопроводів і сховищ. А газові трейдери можуть забезпечити конкурентоспроможні умови для термінових угод, у тому числі і з СПГ російського походження, але який вже змінив початкового власника-виробника (що дуже ймовірно, і це сприяє нарощуванню російського експорту завдяки підтримці попиту).

Де у всій цій історії місце України? У тому, що «Нафтогаз», як і українська влада, відстоюючи інтереси вітчизняного трубопровідного бізнесу, одночасно сприяють просуванню інтересів російського СПГ на зарубіжних ринках, – немає зловмисного підґрунтя. У цьому полягає парадокс сучасної торгівлі: ринки безмежні, а політичні простори стають дедалі закритішими через ідеологічні конфлікти. Завдяки глобальним ринкам прихильники ліберальних цінностей, що готові вкладатися в їхню підтримку, мають величезну силу. Але одночасно настільки ж сильні політичні вітри, що дмуть у протилежному напрямку.

За таких неоднозначних умов найбільший виграш матиме той бізнес, який може звільнити капітал від будь-яких обмежень і регулювань. Фінансові механізми газового ринку, який стає дедалі глобальнішим, дозволяють досягати такої мети.