Велика гра: 5 глобальних трендів 2019-го, характерних для України

Велика гра: 5 глобальних трендів 2019-го, характерних для України

Популярні тенденції, що визначатимуть політичний клімат у державі та нафтогазовому бізнесі наступного року

Цей матеріал також доступний російською
Велика гра: 5 глобальних трендів 2019-го, характерних для України
Фото: pixabay

Аналітики Bloomberg Economics назвали головні ризики для зростання світової економіки в 2019 році. Основні з них пов'язані з політичними процесами як на рівні окремих держав, так і в глобальному масштабі. Це, наприклад, вибори, коливання нафтових цін, терористичні загрози, Brexit і торгові війни. Значне напруження провокують дії урядів, очолюваних популістами або авторитарними лідерами, які порушують правила і вносять суперечності в міжнародні відносини.

Зі згаданих ризиків конкретно для України найактуальнішими є торгові війни, спровоковані кілька років тому Росією, щоб протистояти євроінтеграційним планам Києва, терористичні акти на інфраструктурних і цивільних об'єктах, а також вибори – у 2019 році українські громадяни визначать ім'я наступного президента і новий склад парламенту. Значною мірою ці ризики позначатимуться на реформі національної економіки, яка з перемінним успіхом продовжує розвиватися четвертий рік, і де одне з основних місць належить нафтогазовому сектору і держхолдингу «Нафтогаз України».

Перспективи НАК традиційно викликають безліч суперечок, як і доля газотранспортної інфраструктури, яка стала ключовим елементом специфічної війни з «Газпромом» за право контролювати маршрут експорту російського газу через українську територію. «Нафтогаз» зав'язаний на врегулювання питань внутрішньої та зовнішньої політики.

Тому його бізнес – це не лише традиційні управлінські рішення, орієнтовані на максимізацію фінансового результату. Це також «мистецтво можливого» для посилення ролі держави в міжнародній торгівлі та зміцнення національної енергобезпеки. П'ять популярних тенденцій, вплив яких на політичний клімат у державі загалом та в нафтогазовій галузі зокрема поступово зростало і, вочевидь, продовжиться в році прийдешньому – в короткому огляді Mind.

Популізм

Різке зростання впливу популістів у континентальній Європі (Франція, Німеччина, Італія, Угорщина, Австрія, Чехія, Польща, Іспанія), Brexit у Великобританії, трампізм у Америці, перемога правого кандидата Жаїра Болсонару в Бразилії – все це свідчення приходу до влади опонентів лібералів, які визначатимуть політичний порядок в найближчому майбутньому. Вони зробили ставку на націоналізм і ворожість до глобалізації, взяли на себе роль захисників традиційних цінностей. Ці ідеї знайшли відгук у виборців, які почали серйозно побоюватися міграційної кризи і обмеження прав звичайних трудівників – найманих працівників, фермерів, дрібного бізнесу. Крім того що популісти проти еліт, вони також противники плюралізму, стверджуючи, що вони – і тільки вони – є справжніми представниками народу, а їхні політичні суперники лише частина розбещеної корумпованою еліти. У всякому разі, так популісти стверджують, поки самі ще не при владі.

Втім, уявлення про популізм як про щось пов'язане з широкими масами більш поширене на американському континенті. В Європі популізм також є синонімом безвідповідальної політики або різного роду політичного загравання заради зростання рейтингів і народної підтримки. Тому, наприклад, опоненти в українській політичній гонці схильні один одного звинувачувати в популізмі. Але по суті кожен політик – популіст, адже зміцнити свої позиції без маніпуляцій з обіцянками виборцям зазвичай неможливо. Однак найчастіше такі закиди звучать на адресу Юлії Тимошенко, яка зараз серед всіх кандидатів має найбільші шанси отримати всенародну підтримку, щоб зайняти президентський кабінет на Банковій.

Протекціонізм

Підтримка національних виробників – основний тренд в економічній політиці більшості держав. Країни і регіони закриваються одне від одного, де тільки можуть, якщо існують передумови мати з цього якийсь зиск.

Така вигода не завжди обіцяє фінансові переваги, але відображає прагнення захищатися. Так само як, наприклад, політичний вихід з різноманітних союзів і угод, що обмежують національний суверенітет і заважають розвитку протекціоністської політики. Це відторгнення ліберальних ідей і свободи ринку, але реанімація націоналізму часом на шкоду конкурентним перевагам та економічній специфіці країн.

Протекціонізм став проявлятися і у фінансових відносинах. Вчора Єврокомісія затвердила план зниження залежності від долара США.

Документ передбачає використання євро як розрахункової валюти за замовчуванням у міжурядових угодах, пропозицію ціновим агентствам про котирування нафти в євро і розвиток єврових ф'ючерсів та інших похідних інструментів на нафту.

Таким чином, Євросоюз прагне перевести розрахунки у своїй валюті на регіональний ринок енергоносіїв, розрахунки на якому здійснюються в американських доларах, як і в усьому світі.

Нещодавно про плани дедоларизації та можливий перехід на євро як основну валюту в міжнародній торгівлі оголошувала Росія, тому ініціативу Брюсселя напевно зі схваленням сприйняли в Москві.

Посилення ролі держави в економіці

Державна влада посилюється в період кризи, наприклад, під час війни або економічного спаду, але після її закінчення не зменшується до колишніх меж. У міру зростання держапарату, зміцнення держкорпорацій і розмноження урядових структур, ця система знаходить певну автономію і надалі чинить опір спробам скорочення держсектора і обмеження бюрократичного втручання в справи ринку і бізнесу.

Подібна тенденція вперше потрапила в поле зору американських економістів, які досліджували зростання держсектору в США в критичні моменти історії країни і супутні ідеологічні зміни: під час Першої і Другої світових воєн, Великої депресії, холодної війни. Очевидно, вона актуальна і зараз, і особливо для України, яка опинилася в центрі гібридної війни з Росією. Така нестандартна ситуація дозволяє державі посилювати свою монополію в трьох сферах, які утворюють основу будь-якої держави і є знаряддям політичної централізації: у застосуванні насильства, збиранні податків і законодавчому регулюванні.

Відкрите суспільство

Так називається не тільки фонд американського філантропа Джорджа Сороса, відомого героя популярних конспірологічних теорій. Відкрите суспільство – це реальність сучасної інформаційно-технологічної епохи, яка поступово займає місце промислової, характерної для минулого століття.

Стимулом для розвитку відкритого інформаційного середовища стали соціальні мережі. Тепер, як зауважила героїня серіалу «Картковий будиночок» Зої Барнс, «коли ти говориш з одним – ти говориш з мільйонами». Водночас інтерес до захисту і безпеки спровокував суспільний запит на підвищення значущості силових структур і розширення їх влади, часом навіть на шкоду демократичним правам і свободам. Тому всі один за одним стежать, але можуть використовувати отриману інформацію не тільки для забезпечення безпеки, але і в політичних цілях. «У сучасному світі немає нічого невідомого, є тільки різний рівень доступу до інформації», – поділився з Mind співрозмовник, який має великий досвід у правовій сфері.

У таких умовах не буде великим перебільшенням сказати, що всі зараз перебувають у прямому ефірі соціальних мереж: і влада, і громадяни. Але для представників влади ця дійсність схильна створювати більш вагомі проблемиякі не завжди усвідомлюються вчасно. Бо кожен з них знаходиться в специфічному інформаційному пузирі, створеному найближчим оточенням, але далекому від реальності: люди, благополуччя яких залежить від керівника (роботодавця), схильні вважати, наприклад, його жарти виключно дотепними, а думки – глибокими і актуальними. Натхнені такою підтримкою, начальники все частіше вирішуються публікувати свої думки в соцмережах, де стикаються з тими, хто вже не такий прихильний до їх прозрінь, але прагне критикувати і зіпсувати репутацію, за що потім людині, наділеній владою, доводиться дорого розплачуватися в найнесподіваніший момент.

Попит на справедливий розподіл благ

Одне з основних завдань сучасної держави – сприяти соціально-економічному розвитку суспільства. Для цього країни використовують різні методи: одні заохочують населення грошовими виплатами, інші розподіляють між громадянами доходи від видобутку ресурсів, треті експериментують з гарантованим доходом.

Усі згадані способи підтримки населення (кінець кінцем спрямовані на сприяння економічному розвитку тієї чи іншої держави) можна назвати в деякому роді «вертолітними грошима», про які в 1969 році писав лауреат Нобелівської премії з економіки Мілтон Фрідман. У 2002 році голова Федеральної резервної системи США Бен Бернанке допустив, що підживлення «вертолітними грошима» дійсно могло б допомогти стимулювати економіку, яка вичерпала себе, принаймні, на даному етапі історії, судячи з передумов для чергової хвилі глобальної рецесії.

Разом з цим прийшов кінець тому ринковому капіталізму, який може розвиватися тільки по зростаючій. У мейнстрімі публічних дискусій виявилася проблема нерівності. На нас обрушується безперервний потік цифр, які показують, що ця проблема досягла неймовірних масштабів. А фінансова і політична невизначеність у світі змушує громадян все частіше звертати увагу на можливості отримати державну підтримку і якісь гарантії стабільності від влади, щоб впевненіше себе почувати в нестабільному світі.

Так змінюється звична структура капіталізму і відбувається корекція політичного ринку, яку ми спостерігаємо сьогодні. А під час дискусій зарубіжних інтелектуалів все частіше говорять про те, то нинішня хвиля «правого популізму» – явище тимчасове, на зміну якому прийде «ліва хвиля» з ще більшим державним регулюванням і ще глибшою міжнародною інтеграцією, щоб задовольняти суспільні запити на соціально-економічну безпеку.

Всі ці обговорення, де різні політичні та економічні ідеї конкурують одна з одною, свідчать про народження нового світу, яке зараз відбувається. У дискусіях і конфліктах країни намагаються відшукати прийнятні для себе рішення. Багато метушні, багато різних спецефектів, але результатів не видно. І складно припустити, коли цей процес турбулентності завершиться.

Поки очевидно лише те, що стрімкі реформи і зміни перетворилися на ілюзію. Час «швидких переможних воєн» як на рівні держав, так і в бізнесі залишився в минулому. Складною перешкодою для протиборчих сторін є безліч розбіжностей і непередбачених обставин, які заважають прийти до задовільного підсумку. Підтвердження тому – не тільки невизначеність в глобальних, економічних і політичних перспективах України, а й поширення специфічних міждержавних конфліктів, які перетворюються якщо не в заморожені, то уповільнені, на відміну від стрімких масштабних війн минулого століття, що закінчувалися переділом ринків і «новим економічним порядком» за порівняно короткий період часу ціною великої кількості людських жертв.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті