Клин клином: як Данія та Польща посунули «Північний потік – 2»

Енергетична політика Польщі створює серйозні перешкоди для проекту «Північний потік – 2». Його будівництво ризикує затягнутися не лише на кілька місяців, але й навіть на кілька років, протягом яких українська газотранспортна система залишатиметься затребуваною для експортних поставок «Газпрому» до Європи.

Чому «Північний потік – 2» можуть запустити пізніше? Про те, що запуск «Північного потоку – 2» відбудеться «не раніше 2022 року» і це буде вигідно Україні з точки зору політики й економіки, розмірковували вчора, 1 квітня, учасники конференції з енергетичної безпеки, організованої в Політехнічному університеті польського міста Жешува за підтримки уряду Польщі, Єврокомісії та польських нафтогазових компаній (у тому числі PGNiG, Gaz-System, Polskie LNG).

Такий сценарій став можливим завдяки врегулюванню територіальної суперечки між Польщею і Данією про розмежування «сірої зони» в Балтійському морі. Тепер у країн з'явився взаємовигідний інтерес, пов'язаний з поставками газу, і вони узгоджують дії, щоб на противагу «Північному потоку – 2» підвищити конкурентоспроможність газопроводу Baltic Pipe з Норвегії до Польщі. Цей маршрут не лише розширює можливості для диверсифікації поставок енергоресурсів країнам ЄС, але й перетворює Данію у значимого гравця на європейському ринку завдяки транзитному статусу.

Копенгаген має бюрократичні інструменти, що дозволяють впливати на темпи будівництва «Північного потоку – 2», і вони вже задіяні. Після того як питання про розмежування спірної території в Балтійському морі з Польщею було вирішене, Данія заявила про необхідність проведення додаткової екологічної експертизи російського проекту, а також оцінки впливу на навколишнє середовище його альтернативного маршруту.

Це потрібно для видачі дозволу на прокладання трубопроводу у винятковій економічній зоні країни. «Завдяки Данії запуск «Північного потоку – 2» може відбутися тільки у 2022 році, коли буде готовий газовий коридор Baltic Pipe. Сьогодні важко прогнозувати точні дати, але такий варіант більше не виглядає фантастичним», – каже Матеуш Кубяк з консалтингової компанії Esperis (Варшава), яка спеціалізується на енергоринках.

Оливи у вогонь цієї історії додає попередження Маттіаса Варніга, керуючого директора компанії Nord Stream AG, що будує газопровід. У листі акціонерам проекту, який було опубліковано польським діловим порталом BiznesAlert.pl, йдеться про нові ризики для «Північного потоку – 2» через позицію Данії та Польщі, а також можливі судові тяганини, на які, з урахуванням строків оскарження, можуть «знадобитися роки».

Хоча підтвердити справжність листа Варніга безпосередньо в Nord Stream AG не вдалося, у російській пресі після його появи з'явилися публікації, де повідомлялося про навмисні дії Данії для перешкоджання будівництву «Північного потоку – 2». Це створює «додаткові загрози», тому запуск газопроводу може бути відкладено на термін до п'яти місяців. Точніше оцінити масштаб таких «додаткових загроз» з'явиться можливість уже в найближчому майбутньому.

Посилаючись на інформацію компанії Nord Stream-2 і дані системи навігації судів у терміналі Eikon, агентство Reuters 1 квітня повідомило про відновлення будівництва спірного газопроводу по дну Балтійського моря, припинене місяць тому. Маршрут вже наближається до територіальних вод Данії, яка ще так і не дала згоди на його будівництво.

Як це впливає на переговорні позиції України? Таким чином, новий маршрут для поставок російського газу до ЄС, оминаючи територію України, замість грудня 2019 року ризикує запрацювати не раніше весни 2020-го, через кілька місяців після закінчення діючого транзитного контракту між «Газпромом» і «Нафтогазом», а то й пізніше. Це посилює позиції української сторони, з якою «Газпрому» доведеться домовлятися, щоб зберегти поставки в Європу.

Але в Москві домовленості з «Нафтогазом» пов'язують не лише з обставинами на ринку, але і з політичними факторами. Невизначеність посилюється через цьогорічні президентські та парламентські вибори в Україні. Хоча передумови для збереження російського газового транзиту залишаються, очевидно, що його майбутні обсяги і фінансові параметри в Кремлі пов'язують із ситуацією в системі української державної влади.

Це означає, що ризики припинення транзиту російського газу через Україну залишаються, попри зацікавленість Брюсселя зберегти український маршрут. За такого сценарію «Нафтогаз» має намір робити ставку на збільшення закупівель газу в Європі, де активно розвивається торгівля зрідженим природним газом на противагу трубопровідним поставкам, менш сприйнятливим до ринкових змін.

Що відбувається з альтернативними газовими маршрутами? Орієнтація на Європу в газопостачанні та зміцненні енергобезпеки робить проект Baltic Pipe з транспортування норвезького газу як альтернативи російському ще більш значущим для українського ринку. Цей маршрут буде прокладений через територію Данії – до польського порту Нехоже на Балтійському морі. А далі – через польську ГТС – норвезьке паливо зможе надійти споживачам в Україні, країнах Балтії, Угорщини, Чехії та Словаччини.

Також у планах – створення газового хабу за участю України та Польщі, що допоможе країнам впливати на формування цін у регіоні.

Перспективи Baltic Pipe стали ключовою темою на конференції з енергобезпеки в Жешуві, де цей проект згадувався і в українському, і в загальноєвропейському контексті. Місце проведення заходу тут також зіграло свою символічну роль: Жешув, розташований неподалік українського та словацького кордону, завдяки Baltic Pipe стає знаковою точкою на газовій карті Європи.

Два роки тому оператор польських газопроводів – компанія Gaz-System, ввела в експлуатацію маршрут Жешув – Вежховіце, який є частиною газового коридору «Північ – Південь». У свою чергу, «Північ – Південь», що складається з двох потоків, повинен забезпечити транспортування споживачам у Європі ресурсу не лише з Baltic Pipe, але і з СПГ-терміналу в Свіноуйсьце, куди надходять танкери з Катару, Норвегії та США. Польський держхолдинг PGNiG планує розвивати імпорт газу, щоб поступово мінімізувати співпрацю з «Газпромом», бізнес якого у Варшаві вважають політично вмотивованим. На цьому заснована стратегія енергобезпеки польської влади.

Чого очікувати від європейської газової політики? Пьотр Наїмський, уповноважений польського уряду щодо стратегічної енергетичної інфраструктури, вважає, що трансформація газового ринку країни ще не завершена, але все йде до того, щоб він остаточно вийшов із «зони ризику». Тут, за його словами, важлива послідовність дій. «У першу чергу, нам потрібно диверсифікувати джерела та маршрути поставок газу, і лише потім ми повинні провести лібералізацію газового ринку. Життя підтверджує правильність такого підходу. Ми слідуємо цій стратегії, і ми доведемо її до кінця», – сказав Пьотр Наїмський.

А в ціновому демпінгу з боку «Газпрому» він бачить ризики для національної безпеки, бо російські енергетичні компанії «використовуються для просування політичного впливу» Кремля. «Вартість енергоресурсів важлива, але вона повинна бути збалансованою, не тільки найдешевшою, а й найбільш безпечною. Це питання політичної, економічної та психологічної трансформації всього польського суспільства. Питання не з легких, але це невід'ємна складова державної енергетичної стратегії», – підсумував він.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS