Ярослав Пахольчук: «Із 1 млн телеглядачів 900 тисяч платять піратам»

Популярні українські телеканали, що нині безкоштовно транслюються з супутника, вже з 20 січня наступного року будуть закодовані. Такі плани нещодавно озвучив виконавчий директор «1+1 media» Ярослав Пахольчук. Ініціативу також підтримали StarLightMedia, «Медіа Група Україна», «Інтер медіа груп».

Що це означає для пересічних глядачів? Як медіагрупи збираються готувати населення до відключення? Скільки заробляють пірати та чому в нинішніх умовах неможливо продукувати якісний український контент? Mind поговорив із Ярославом Пахольчуком про все, що сьогодні дійсно турбує ринок.

Про платний «супутник» та піратів

– Нещодавно компанія SES представляла свою статистику щодо кількості домогосподарств, які охоплені телебаченням. І виходить, що понад 4,5 млн з них мають супутникові «тарілки». Отже, це найпопулярніший у країні вид прийому телесигналу – 34%.

– У країні є три рівнозначних за популярністю типи прийому телебачення: Т2 (ефірне цифрове), супутникове телебачення і кабельне/інтернет. Останніми роками у зв’язку з проникненням інтернету існує тенденція, коли з кабельного йде перетікання в інтернет-телебачення.

– Компанія BigDataUa теж робила дослідження. І виявилося, що лише 4% людей, які дивляться супутникове телебачення, платять за нього.

– Ця оцінка дещо некоректна, оскільки 4% було на піку популярності супутникових платформ. Сьогодні менше 2% супутникових домогосподарств платять офіційним провайдерам, натомість понад 20% користується платним, але піратським, супутниковим телебаченням. Це і є те, що ми називаємо «кардшаринг». Тобто десь 1 млн абонентів платить за супутникове телебачення, з яких лише незначна частина грошей доходить до правовласників. Інші 900 000 платять піратам. 

– Чому склалася така ситуація?

– Як на мене, це результат того, що багато років тому вітчизняні телеканали ставили на перше місце політичні амбіції, на друге – комерційні. Після останньої кризи 2014 року пріоритети стали змінюватися через загальну економічну ситуацію в країні. І почали більш ретельно рахувати гроші, я б сказав.

Насправді піком розвитку супутникового телебачення був кінець нульових. І зростання цього сегмента ще тривало до 2012–2013 років. Останні шість років це досить стабільний сегмент, в якому час від часу відбуваються перетікання з безкоштовного супутнику до кардшарингу. Ми, відверто кажучи, не бачимо сенсу у цьому, бо насправді кардшаринг не такий вже й дешевий − юди сплачують 80–200 грн на місяць, які могли б офіційно платили правовласникам. 

Такому перетіканню, між іншим, сприяє той факт, що часто майстри, які працюють на офіційні супутникові платформи, паралельно підробляють майстрами «кардшари». Ми, зі свого боку, намагаємось стримувати це, і коли виявляємо факт підключення майстрами кардшарингу ‒ розриваємо з ними відносини.

– Як, на вашу думку, можна стимулювати людей змінити тип прийому?

– Під час інформаційної кампанії щодо кодування супутникового типу прийому ми плануємо робити блек-аути, тобто маятникові відключення супутникового сигналу, коли вимикається сигнал телеканалу і наш глядач бачить, що картинка відсутня.

– Мені здається, що схема, яку ви пропонуєте, працюватиме, якщо люди не будуть згодні жертвувати своїм комфортом. Ці відключення створюють певний дискомфорт і мають стимулювати до переходу на інші джерела. Але ж теоретично глядачі можуть це пережити, викрутитись.

– Не можуть. Вони можуть просто відкладати придбання супутникового декодера чи зміну типу перегляду телебачення до останнього, поки взагалі зникне картинка з екрану телевізора. Два роки тому група «1+1 media» здійснювала перехід на інший супутник, який тривав 2,5 місяці. За 10 тижнів інформування абонентів лише 15% змінили налаштування, аби продовжити дивитись ТБ. На телевізорі були розміщені страшенно некомфортні плашки, але люди продовжували дивитися телебачення на старому супутнику. За останній тиждень перейшло ще відсотків 60 абонентів, а решта − вже після цієї події.

У випадку із кодуванням, яке наближається, ми вже ведемо роботу із супутниковими операторами, аби вони вже зараз пропонували комфортні тарифи для людей. Нам важливо зробити процес переходу на закодований супутник максимально простим та безболісним для населення, а також показати людям, що жодних маніпуляцій щодо них не відбувається.

Одночасно ми вирішуємо іншу важливу проблему – наявність колективних антен та активну діяльність провайдерів, охочих продавати безкоштовний сигнал з таких антен абонентам за гроші. Наприкінці дев’яностих та на початку нульових було нормальною практикою ставити на даху одну колективну антену, яка приймала сигнал супутника. До антени були під’єднані кабелі, якими, власне, розходився сигнал всіма квартирами.

Потрібно розуміти, що абоненти можуть і самостійно під’єднуватись до антени і приймати сигнал без участі посередника-провайдера. Ми вкотре наголошуємо, що ефірне телебачення є безкоштовним, тому коли оператор за послугу трансляції починає брати гроші – це просто спосіб нажитися.

– Можете назвати конкретні компанії, які ведуть таку риторику?

– Називати компанії поки не варто. Є декілька провайдерів, які вже заявляють, що працюватимуть саме за таким принципом, а також наявні й перші спроби надання такої послуги в Одесі, а також в центральній Україні (Дніпро, Запоріжжя).

– Ви з ними ведете діалог и намагаєтеся врегулювати це питання?

– Можна і так сказати.

– Про плани кодування супутникового сигналу: говорять про це давно, але на якому етапі все перебуває?

– Якщо кілька місяців тому ми були на низькому старті, то зараз – ми вже біжимо. На телекомунікаційній конференції ДEK (Дні електронних комунікацій) 31 травня медіагрупи дуже детально заявили про свої плани, тобто дали статус реалізації проекту кодування, який знаходиться в активній фазі. Минулого тижня був укладений контракт на кодування транспортного супутникового сигналу «Зеонбуду», якій доставляє наш сигнал у регіони. За кодуванням транспортного сигналу йтиме кодування супутнику, яке відбудеться 20 січня 2020 року.

– І ви вкладаєтеся в цій план?

– Так. Систему для переходу на закодований супутник ми розробили минулого року, і наразі у нас вже готові до запуску два сигнали: один – для глядачів, другий – для провайдерів. Ми готові закодувати сигнал хоч завтра, але думаємо, в першу чергу, про 4,5 млн абонентів, які у разі такого відключення фізично не готові приймати сигнал. Тому найближчі місяці будуть присвячені підготовці до кодування та інформуванню українців про нього.

– Кардшаринг можна буде робити після кодування?

– Ні. Ми використовуємо одну з найякісніших систем кодування – Verimatrix. Прецедентів її злому немає.

– Можете розповісти про якісь успішні операції с кібер-поліцією стосовно протидії піратству? 

– Для ефективної протидії піратству потрібно навчитися або домовлятися з піратами, або дієво їм протистояти. Це доволі складний процес, тому очікувати швидких результатів може лише альтруїст чи недосвідчена людина. У нашому випадку − вода камінь точить, тому якщо тривало і точково опрацьовувати проблему, то починаєш отримувати потрібний результат.

З моєї практики, щоб розкачати тему за обраним напрямком, треба 2–2,5 роки. Насправді законодавчих норм для боротьби з піратством цілком достатньо. Найскладніше – це бюрократичні процеси між державними органами, які уповільнюють процес: блокування розглядів справ на певних етапах, корупційні чи індивідуальні складові.

З минулого літа ми разом з ініціативою почали активно займатися протидією системам кардшарингу, і перші значимі результати очікуємо отримати в І кварталі наступного року. Разом із кодуванням збільшиться вплив правових важелів на порушників, з’явиться більш чіткий об’єкт захисту і, відповідно, більш чітке розуміння покарання.

Проте навіть зараз уже ведуться перші справи відносно правопорушників, які заводять «кардшару» в будинки − за порушення авторського права у таких масштабах на них чекає кримінальна відповідальність. У цілому люди, які цим займаються, прекрасно розуміють відповідальність, тому з метою уникнути покарання почали більше ховатися та переносити сервери «кардшари» за кордон, де їх не так просто заблокувати.

Про вартість контенту «1+1 media»

– Скільки зараз коштує контент «1+1 media»? Як вартість корелюється між платформами?

– Взагалі вартість вже виробленого контенту для абонента супутникового чи кабельного телебачення умовно однакова. На неї може впливати хіба що технологічна специфіка доставки сигналу та його обслуговування. Зараз ми йдемо до того, аби досягнути так званої технологічної нейтральності − тобто щоб права всіх учасників ринку платного телебачення були рівними.

Найбільшу частину прибутку за останні три роки нам забезпечили OTT-оператори, які працюють на всій території України. Однак наша мета на наступний рік – отримувати рівний прибуток від провайдерів усіх типів. Сьогодні ОТТ платять за контент медіахолдингу близько 6 грн за абонента, решта провайдерів – на рівні 3 грн. Наступного року ми намагатимемось зробити так, щоб кожен відчував себе цінним для нас та аби ціна для абонента була рівною із урахуванням специфіки доставки контенту за тією чи іншою технологією.

– Як формується вартість?

– Ціноутворення індивідуальне. Кожен канал оцінюється окремо. Зрозуміло, що ми зацікавлені в максимальній пенетрації ринку і дистрибуції всіх наших телеканалів, тому іноді в індивідуальному порядку продаємо канали пакетами, через що чуємо звинувачення у свій бік. Але це маніпуляція, не більше.

Фактично ми орієнтуємося на рейтинги каналів, оцінюємо загальну симпатію та інтерес глядача до конкретного телеканалу, враховуємо його регіональні особливості. Сучасні цифрові платформи взагалі дозволяють у будь-який момент часу дізнатися, скільки глядачів дивляться визначений канал чи контент. Також є потужні інструменти, завдяки яким власник платформи може оцінити – потрібен йому конкретний канал чи ні. На жаль, не всі оператори можуть (або хочуть) цими перевагами користуватись, зокрема, оператори аналогового телебачення.

– Це ті, хто займаються андеррепортингом (тобто умисно занижують цифру кількості абонентів, щоб менше платити правовласнику)?

– Так, або ще й такі, хто не займаються підрахунком і дійсно не знаєють цієї інформації. Поки усе це працює на досить примітивних засадах.

– Який з каналів в «1+1 media» найдорожчий? У вас же є і Paramount?

– У нас в групі сім власних телеканалів. Найдорожчий і найрейтинговіший – «1+1». Але кінцева вартість усіх каналів групи разом складає 3 грн. Багато це чи мало – судіть самі. Наприклад, преміальний канал з фільмами коштує 75 центів, тобто орієнтовно 20 грн за один канал. Для порівняння: науково-популярний канал у середньому коштує 7–15 центів, тобто від 2 до 4,5 грн. А ми пропонуємо за 3 грн отримати групу каналів з найпопулярнішим та преміальним контентом.

На всіх технологіях канали українських медіагруп дивляться від 55 до 85%. Тобто навіть у найбільших цифрових пакетах, де присутні 150–200 каналів, 55% абонентів дивляться 20 українських каналів. При цьому їхня ціна і ціна решти каналів досить відрізняється. Тому казати, що медіагрупи «душать» кабельний ринок тим, що непомірно дорогі – абсолютно несправедливо.

– У вас постійно йде процес легалізації провайдерів, які раніше піратили ваш контент. А потім ви з ними домовляєтеся – і вони починають вам платити.

– Із переважною більшістю так, але є провайдери, з якими ми не домовляємося принципово. Ми за те, щоб кожен працював у рівних умовах і заробляв більше за рахунок того, наскільки ефективно він вибудовує свої процеси, маркетингову стратегію та наскільки якісні послуги він надає.

– Зі скількома колишніми піратами ви за останній рік уклали договори?

– Станом на 2018 рік ми уклали 48 угод з такими провайдерами програмних послуг.

– Які вони використовують аргументи для того, щоб не платити? Чи вдалося хоч комусь із них довести свою правоту через суд?

– Нікому. Абсолютно всі судові процеси ми виграли. Аргументів у порушників немає, вони просто уникають пояснень. Часто такий порушник − це СПД чи ФОП, який здійснює свою діяльність без ліцензії. Ми його виявляємо, звертаємось до регулятора, фіксуємо правопорушення. 

А сьогодні, коли є контрактна база, це вже робити простіше. Ми навчилися проводити процедуру в межах декількох тисяч гривень. Раніше це були десятки, сьогодні це вже тисячі.

– У вас були випадки, коли економіка не сходилася? Коли ви розуміли, що на фіксацію порушення ви витратите більше грошей, ніж ваші збитки?

– Ми працюємо задля встановлення рівності прав, тому питання економії у контексті боротьби із піратством не стоїть взагалі. Зараз на ринку умови не є рівними: припустимо, що у районі, де я проживаю, є п'ять операторів, які відраховують роялті правовласникові, звітують про свою діяльність та кількість абонентів. І тут з’являється шостий провайдер-конкурент, який принципово не платить правовласникам і фактично демпінгує, порушуючи весь баланс на ринку. Це обурює наших партнерів, і ми повинні системно цим займатися.

Тому ми дуже підтримуємо здоровий тонус роботи в кожному окремому районі, під'їзді чи місті для того, щоб наші партнери почувалися комфортно і захищено. Якщо вони діляться з нами інформацією про те, що їхній сусід діє незаконно − ми не рахуємо, чи це нам вигідно, чи ні, а одразу опрацьовуємо звернення. Це питання честі та принципів, тому якщо ти є послідовним і не відступаєш від них, то ти досягаєш свого результату.

– Це якийсь вибірковий підхід.

– Можливо, але знову ж – у таких принципових питаннях ми не рахуємо вигоду. Звісно, медіагрупа хоче компенсувати витрати в судовому процесі, але головна мета – відстояти свої права і дати зрозуміти іншим, що покарання за піратство реальне.

Звісно, всю територію України не охопиш одномоментно, але коли нас інформують, то процес боротьби із піратством набирає великих обертів. Люди на місцях краще володіють інформацією, тому ми працюємо з народним моніторингом, який складається із понад 600 людей, які нас інформують. У нас із ними є діалог, так би мовити «стукачество», якщо російською, і він розвивається.

– Своєчасне інформування.

– Чого боятися слова «стукачество»? Стукачество – це нормально.

– В Україні не було стукачів, тому немає такого слова.

– Вони були в усьому цивілізованому світі. Візьміть Німеччину. Хтось не так припаркував авто чи заїхав на газон − «добрі» люди повідомлять куди потрібно, і порушник понесе відповідальність.

– Це правда. У Штатах, Канаді та сама історія.

– Чому? Бо там люди поважають один одного, цінують те, що мають. У нас поки не так, але треба змінюватись.

– Як розподіляються доходи «1+1 media» від різних каналів – як від ретрансляції, так і від реклами? Я так розумію, що найприбутковіший у вас «1+1»?

– Так, найприбутковіший і найрейтинговіший.

– А як щодо інтернет-трансляцій контенту – YouTube і власний плеєр? Чи можна сказати, що там якісь значні доходи? У рамках «Чистого неба» ви дозволяли користуватися своїм контентом за умови використання вашого медіаплеєра і відповідно реклами, яка там прокручується. Доходи йшли вам?

– Щодалі, то глядач стає все більш вибагливим. Уперше, мабуть, років чотири тому, почали говорити про те, що в Україні з'являється тенденція до того, що платити за контент – несоромно. Тепер ми бачимо, як стрімко зростають продажі квитків у кінотеатри, підписка на платних сервісах, платформах. Дійсно, глядач, спробувавши раз якісну платформу чи сервіс, готовий віддавати кошти за доступ до неї регулярно, і це нормально.

Ми часто чуємо про багатомільйонні перегляди тих чи інших відео на платформах, але монетизація сьогодні вже зовсім інакша, ніж раніше. У діджиталу величезні перспективи, питання в тому, коли він почне займати фундаментальні позиції в структурі доходів і звітності.

Наша група плідно працює. «1+1 media» теж відповідає вимогам часу і вже має власну VOD-платформу, такий собі брендовий майданчик контенту групи − «1+1 video». Наша мета – зосереджувати глядача саме там, щоб він не шукав контент поганої якості деінде.

– Він же все одно шукатиме.

– Так, але на тому ж YouTube такого контенту стає усе менше. Фактично у майбутньому YouTube використовуватиметься як майданчик для промо готового продукту – з тизерами та анонсами.

– Тобто люди заходять цілеспрямовано за цим контентом, а у випадку з YouTube вам доводиться ділитися рекламними доходами.

– Так, ринок новий, але ціна реклами вже абсолютно інша. Тому досі ми вчимося та експериментуємо, орієнтуючись на настрої, уподобання, культуру споживання контенту в глядача, які надзвичайно швидко змінюється. П'ять років тому ніхто не дивився кіно на телефоні, а сьогодні це вже нормальна практика.

– У вас велика частка глядачів з телефонів? Ви відстежуєте девайси?

– Ми очікуємо, що найближчими роками у нас з'явиться єдиний вимірювач того, скільки якого контенту, з якого пристрою і хто дивиться. Зараз це різні бази. Враховуючи, що сьогодні в Україні є 17 млн смарт-пристроїв, вважайте, що кожен другий дорослий вже має смартфон − не просто мобільний телефон, а смартфон, який дозволяє переглядати відео. До речі, на «1+1 video» вже є можливість платної підписки за доступ до наших окремих продуктів, а найближчим часом з’явиться і за доступ до платформи в цілому.

– Це ви тестуєте?

– Ні, ми вже запускаємо такі сервіси на постійній основі. Ключове питання полягає у монетизації контенту − через рекламу, підписку, транзакцію, в якій якості, в якому комфорті, з яким оточенням. Це основа того, куди перетікатимуть кошти.

Про запуск нових телеканалів

– Ви бачите перспективи для запуску ще якихось іноземних каналів у рамках медіагрупи «1+1»? Ведете переговори з іноземними правовласниками?

– Так, звичайно, ми бачимо перспективу, а тому переговори щодо запуску нових нішевих телеканалів тривають постійно. Так відразу не можу назвати чітку дату запуску наступного каналу, але це питання поточного, максимум наступного року. Ми завжди тримаємо руку на пульсі, і прагнемо надавати глядачеві саме той контент, якого він потребує. Сьогодні у нас в дистрибуційному портфоліо вже 23 канали, серед яких вісім власних.

– Чи це економічно вигідно?

– Так. Глядач готовий платити за те, що йому цікаво. Візьміть, для прикладу, телеканал Paramount Comedy – він транслює культові закордонні серіали в українській озвучці, тому якби на нього не було попиту, це було би дивно.

Ми дуже ретельно обираємо канали, які увійдуть до нашого дистрибуційного портфоліо, тому економічно невигідних каналів у нас немає. Інша справа, коли змінюються вимоги до наявності національного контенту на законодавчому рівні, і нам доводиться інвестувати чимало фінансів, аби їм відповідати.

– А який на Paramount контент українського виробництва?

– Ми додаємо в ефір блок «Paramount Comedy Кадри». За своєю суттю він є нарізкою жартів із серіалів, які йдуть на каналі, але оскільки їх виготовляє «1+1 Продакшн», то він вважається власним виробництвом.

– Коли він йде? Жодного разу не бачила.

– Він транслюється переважно зранку. Насправді нове законодавство суттєво ускладнює роботу каналів, таких як Paramount Comedy. Для порівняння: схожі канали, що транслюються в Європі, надають контент фактично без усякої адаптації, і це не є проблемою. Аналогічна ситуація із дитячими телеканалами: в Україні мовили два канали-лідери – «ПЛЮСПЛЮС» і «Піксель», які повністю працювали згідно з вимогами законодавства і разом мали, грубо кажучи, 9% дитячого телеперегляду. Згодом з'являється закон про те, що 50% контенту каналів повинно бути українського виробництва. Виникає цілком логічне питання: скільки мультиків знімають в Україні?

– Ну, якісь знімають.

– Ну, якісь. Скільки? 100 годин? Ні.

– Хіба що старі діставати.

– Дійсно, можна транслювати мультики, вироблені багато років тому, але хто сьогодні дивиться, наприклад, «Ну, постривай»? Так, але кожна дитина їх вже бачила, і не один раз. Очевидно, що сучасних дітей цікавлять сучасні мультфільми.

Українські виробники не мають достатнього фінансування та підтримки з боку держави, аби виробляти ту кількість вітчизняних мультиків, яка задовольнить дітей. Виходить, що ці канали, які мають українську ліцензію та повністю адаптовані українською мовою, показують ту мінімальну кількість мультиків українського виробництва десятки разів на рік. Чи буде дитина дивитися один і той самий мультик стільки разів? Не буде.

У цілому ми за адаптацію контенту українською. Сьогодні технології дозволяють каналам мати декілька звукових доріжок, і проблеми домовитися з правовласниками немає. На мою думку, глядач повинен сам обирати мову, якою йому комфортніше переглядати. Присутність «контенту національного виробництва», безумовно, має бути, але також має бути і адекватний перехідний період для цього. Скажімо, п'ять років. Наразі ж є закон, який зобов’язує всіх терміново виробити сотні годин українського контенту, без будь-якої державної підтримки. Продукувати якісний український контент у такий термін та в таких умовах просто неможливо.

Щоб канал був рейтинговим і цікавим, він має показувати 600–700 годин ексклюзивного контенту і 200–300 годин – преміального. Зараз, за оцінками експертів, усього дитячого контенту в Україні не виробляється більше 100 годин на рік. Якщо виготовити дійсно якісний мультик, то кожен епізод коштуватиме мільйони доларів. Набагато дешевше взяти прості серіальні мультфільми, як от російські «Смішарики» чи «Лунтик», і адаптувати їх. 

– А в Росії вони робилися за державної підтримки?

– Так, багато проектів. І на розвиток аналогічних в Україні потрібен час. А поки завдяки таким «патріотичним» законам держава фактично перевела дітей на неконтрольовані ресурси з неадаптованим контентом. До слова, після прийняття нового законодавства частка перегляду каналів «ПЛЮСПЛЮС» і «Піксель» знизилася до 2,5% (втричі за півроку дії закону). Тому особисто я очікую, що Верховна Рада нового скликання врахує цей досвід із нішевими телеканалами.

– Коли приймали цей закон, ви ж, мабуть, входили до робочих груп? Якось комунікували?

– Восени ми намагалися вкотре донести до влади розуміння того, що закони, спроектовані на емоціях, на практиці не повністю працюватимуть в інтересах суспільства. Ми завжди підтримували і підтримуватимемо вітчизняне виробництво, і будемо брати безпосередню участь у ньому. Але також ми як ніхто бачимо реальну картину і розуміємо, що процес створення українського контенту дуже складний, а тому нашвидкуруч прийняті закони ніяк не сприяють його прогресу. Знову ж таки, маємо великі надії на новий уряд та робитимемо нові способи, щоб цей паритет відновився.

– Але поки він не відновиться, ви починаєте вводити український контент і виконувати закон?

– Ми дотримувалися вимоги ліцензії від самого початку і продовжуємо сьогодні це робити. Створення нового контенту – це дуже складна історія. В Україні, на жаль, немає відповідної інфраструктури, графічних, технологічних та людських ресурсів. Ця практика була втрачена і вона має сформуватися заново.