Лише бізнес: чи відповідає Дональд Трамп за українську ГТС

Лише бізнес: чи відповідає Дональд Трамп за українську ГТС

І як енергоресурси визначають зовнішню політику США

Цей матеріал також доступний російською
Лише бізнес: чи відповідає Дональд Трамп за українську ГТС
Фото: alsat-m.tv

Антиросійські санкції для Заходу перетворилися на рутину. Дедалі очевидніше, що майбутнє українського газового транзиту залежить від угод на вищому політичному рівні, а не від корпоративних домовленостей «Нафтогазу» з «Газпромом», оформлених за сприяння Брюсселя. Як це позначається на глобальній політиці США і перспективах України, спостерігав Mind.

Про те, що перемовини, що стосуються умов транспортування російського газу українською ГТС, продовжаться з настанням осені, вже заявляли і в ЄС, і в «Газпромі». Причетні сторони чекають результатів виборів до Верховної Ради і формування нового складу українського уряду. Одночасно в Москві визнали уповільнення темпів будівництва газопроводів в обхід України («Північного потоку – 2» і «Турецького потоку»), а «Нафтогаз» періодично привертає увагу заявами про проблеми, які створює «Газпрому» судовими розглядами в Стокгольмському арбітражі.

Хто на нашому боці?

На цьому тлі вельми симптоматичною виявилася заява президента Володимира Зеленського, що єдиним політиком, здатним «допомогти Україні з «Північним потоком – 2», є господар Білого дому Дональд Трамп. Судячи з усього, йдеться про надії максимально ускладнити «Газпрому» реалізацію трубопровідного проекту, який шкодить транзитному статусу і національній безпеці України.

У червні Дональд Трамп і міністр енергетики США Рік Перрі говорили про готовність посилити санкційний тиск на Москву і компанії, причетні до будівництва «Північного потоку – 2». Така підтримка впливового заокеанського партнера може стати в пригоді Києву для того, щоб зміцнити переговорні позиції при узгодженні нових умов співпраці з «Газпромом» щодо транзиту.

Чи все так однозначно?

Але чим далі розвивається ця історія, тим більше сумнівів, що в санкційній політиці Вашингтона головну роль відіграють проблеми безпеки союзників, а не бізнес-інтереси американських корпорацій. Оптимальний варіант – коли ідеологічне протистояння з опонентами приносить фінансовий зиск американській економіці і посилює позиції Трампа у внутрішньополітичній боротьбі, що набирає обертів з наближенням чергових виборів президента США.

Учора, 10 липня, агентство Bloomberg повідомило про наміри Білого дому зробити виняток для Chevron, однієї з найбільших енергетичних корпорацій світу, і продовжити її ліцензію на видобуток нафти у Венесуелі, термін якої спливає 27 липня.

Формально у Chevron є спільне підприємство з державною нафтогазовою компанією Венесуели – PDVSA. А Вашингтон на початку 2019 року посилив санкції проти цієї південноамериканської держави, якою править диктаторський режим Ніколаса Мадуро. Але у Венесуелі знаходяться великі запаси нафти, і після відходу Мадуро вони стануть ласим шматком для багатьох нафтогазових компаній, пояснює Bloomberg можливу причину продовження ліцензії. Тому в Овальному кабінеті вже зараз можуть піти на поступки щодо співпраці Chevron і PDVSA, якщо вона зміцнить конкурентні переваги американського гіганта.

Що впливає на геополітичні рішення США?

Іншим прикладом вибіркового підходу Трампа в прийнятті рішень для посилення тиску на опонентів може бути Іран. В інтерв'ю журналу Time він позначив «червону лінію», перетин якої Іраном гарантує потужну військову відповідь США – це наближення Ірану до створення ядерної зброї. Водночас захист свободи судноплавства в Ормузькій протоці Трамп не відніс до пріоритетів, які вимагають американського військового втручання, оскільки США імпортують з регіону все менше і менше нафти (головні потоки звідти йдуть у Китай та Індію, «нехай вони і втручаються»). А інцидент з мінуванням японського і норвезького танкерів Трамп взагалі назвав «дуже незначним».

Хоча в червні американський президент оголосив про введення нових санкцій проти Ірану, але Вашингтон, швидше за все, прорахувався у своїх планах і не поспішає їх коригувати. А Іран демонструє здатність швидко пристосовуватися до мінливої ​​обстановки. За словами професора Вашингтонського університету Ханіна Гаддара, прихильники Корпусу вартових ісламської революції, оголошеного американцями терористичною організацією, продовжують «літаками возити мішки з грошима» в Ліван для свого головного союзника – «Хезболли». Крім того, «вартові» укладають інфраструктурні контракти в Сирії та Іраку, а Євросоюз докладає зусиль для організації закупівель іранської нафти в обхід американських санкцій.

Навіщо були потрібні санкції?

На тлі багатих вуглеводнями Венесуели й Ірану Україна виглядає для Вашингтона набагато менш перспективним партнером з точки зору потенційної бізнес-вигоди.

На території ЄС статус основного союзника США у відстоюванні регіональних цілей впевнено тримає Польща, яка стала головними воротами для поставок американського СПГ на європейському континенті. Варшава успішно об'єднала зусилля з Данією, щоб створити бюрократичні перешкоди для будівництва «Північного потоку – 2». Але це було зроблено не для захисту інтересів України, у першу чергу, а щоб створити переваги для газопроводу Baltic Pipe, що конкурує з російським проектом на європейському ринку. У такому випадку також підвищується значимість Польщі як центру газової торгівлі в Європі, що дозволяє їй конкурувати з Німеччиною.

Характерно, що офіційна риторика США проти «Північного потоку – 2» почала слабшати після того, як стало очевидно, що країни ЄС готові будувати нову інфраструктуру для прийому танкерів із скрапленим природним газом і нарощувати його закупівлі у виробників із США. Такі контракти отримали підтримку на політичному рівні, що засвідчила брюссельська зустріч у рамках першої Енергетичної ради високого рівня США – ЄС для керівників компаній, що працюють у секторі СПГ.

Чого чекати далі?

Усе це свідчить про те, що серед впливових партнерів України на Заході (і в Європі, і в США) відбуваються зрушення в бік можливостей для відновлення діалогу з Росією на умовах business as usual. Спілкування агресивною мовою санкцій все більше нагадує рутину, від якої втомилися всі причетні сторони, між ними розширюється коло обговорюваних тем. Тоді як на першому плані інтересів України, ослабленої п'ятирічним конфліктом на Донбасі і внутрішнім політичним протистоянням, залишається захист базових потреб для збереження суверенітету – це національна й енергетична безпека.

За таких умов питання про майбутнє українського газового транзиту, доходи від якого можуть скласти близько 3% ВВП країни, виходить за рамки корпоративних переговорів «Нафтогазу» з «Газпромом», а перша скрипка в його врегулюванні переходить до глави держави і уряду, розстановку сил у якому визначать результати виборів до Верховної Ради.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті