Андрій Миргородський: «На протестній хвилі п'ятеро людей стали нардепами, а скандальні об'єкти так і стоять занедбаними»

З архітектором Андрієм Миргородським, автором пішохідно-велосипедного переходу, відомого як «Скляний міст», або «міст Кличка», ми зустрілися біля арки «Дружба народів». «Кияни голосують за міст ногами», – у голосі Миргородського чулася впевненість. Незважаючи на серію скандалів, міст користується популярністю у городян: навіть на момент нашого інтерв'ю переходом гуляло безліч людей, хоча була середина робочого дня.

Як раніше писав Mind, у день відкриття на «мосту Кличка» тріснуло декілька скляних покриттів. Потім експерти заговорили про те, що об'єкт не введений в експлуатацію, є порушення норм будівництва, а НАБУ відкрило кримінальне провадження. Відомство підозрює працівників виконавчого органу КМДА КП «Інженерний центр» у розтраті коштів або перевищенні службових повноважень. Загальна вартість будівництва об'єкта та благоустрою навколо нього склала понад 400 млн грн. Первинний договір підряду передбачав інвестиції в розмірі 256 млн грн.

Mind поговорив з Андрієм Миргородським про те, як політичний порядок денний впливає на сприйняття архітектурних новацій, чи всі рішення щодо розвитку культурного простору столиці зараз на часі, чому будь-яка ідея завжди матиме своїх опонентів та як перевірити серйозність президентських намірів Володимира Зеленського.

Про скандальний міст

– Ви пишаєтеся мостом?

– Так. Упевнений, що цей проект потрібен Києву. І дуже давно! Так ви самі бачите, скільки тут людей.

– Експерти говорили, що він не зданий в експлуатацію, є безліч порушень при будівництві.

– Міст в експлуатацію здано. Про порушення я не чув.

– Хочете, я розповім? При будівництві не врахували ґрунтові води – і зараз їх рух перенаправлено в бік Поштової площі.

– Які дурниці. У Поштової площі інші проблеми, ніяк не пов'язані з мостом.

Почав падати дощ, що перервав розмову.

– Давайте сховаємося в найближчому кафе.

– Я тут п'ять місяців просидів безвилазно, коли міст будували, тут немає кафе.

Дощ посилювався з кожною хвилиною і переріс у зливу. Сміючись, ми біжимо до найближчого дерева і ховаємося під ним.

– Ще одне порушення, про яке говорять, – це погано укріплені схили.

– У зміцнення схилів вклали понад 50 млн грн, що і викликало подорожчання проекту від початкового кошторису. Так що схили укріплені як треба.

– Добре, а скло, що тріснуло?

– Міст зведено за бюджетні гроші. У цьому випадку завжди багато уваги приділяється вартості проекту, проводяться тендери, тому, якщо є можливість, беруться аналогічні місцеві виробники.

Що стосується скла, то ми використовували українську технологію, яка значно дешевше за австрійську або німецьку, на які я спочатку розраховував. Вона застосовувалася на декількох об'єктах в Україні, зокрема в місті Бориспіль. Ця технологія, на жаль, дуже чутлива до вандалізму. Стрибати на склі можна нескінченну кількість разів, воно може витримати автомобіль, але бити по ньому пляшкою з-під шампанського не можна. Скло залишається склом.

Зараз ми працюємо над заміною тимчасового скла на постійне із застосуванням німецьких технологій і наших матеріалів – це рішення підтвердила кафедра будматеріалів КНУБА. Підкреслю, що, незважаючи на крихкість поверхневого шару, міст безпечний для пішоходів і велосипедистів: укладено декілька шарів скла високої міцності. Щоб уникнути повторень неприємних ситуацій, верхнє скло – жертовне – ми приберемо. Це від самого початку враховувалося нашим проектом.

– Що б ви змінили в процесі реалізації проекту?

– Команда від міста, яка працювала над проектом, хотіла закінчити міст до Дня Києва, щоб зробити подарунок киянам. І це цілком зрозуміле і природне бажання. Оскільки терміни були стислі – п'ять місяців, ми сконцентрувалися на безпеці споруди, зміцненні схилів. Залучили найкращих фахівців, працювали цілодобово без перерв. Чесно скажу, сам не вірив, що вкладемося в терміни. Озеленення залишили на другу чергу. Можливо, варто було почекати і відкрити міст з зеленими схилами, щоб було менше негативу з боку політиків.

– Ви були готові до такої хвилі критики?

– Критика – штука добра, вона наштовхує на хороші думки. Об'єктивну критику люблю і слухаю уважно. Але зрозумійте, я з цим проектом мосту живу вже майже 10 років, і це зважене рішення.

– З вами розплатилися за об'єкт?

– Ще ні.

– Зараз тривають перевірки НАБУ. Відомство підозрює розтрату бюджетних коштів...

– У мене зараз йде дві судові справи – і НАБУ перевіряє, і Господарський суд. Провели виїмку документів. Але з документами все гаразд. Таким чином шукають можливість підкопатися під мера (протистояння між Офісом президента і чинним мером стало однією з перших гучних «кампаній» нової президентської команди, однак 14 серпня діючий склад уряду відмовився звільняти Віталія Кличка з посади голови КМДА. – Mind). Зрозумійте, архітектори на таких об'єктах не заробляють. Тим більше в нашому випадку, коли 90% коштів, які зайшли на генпроектувальника, пішли на субпідрядників, зокрема на інженерів, – об'єкт дуже складний.

Дощ закінчився, і ми вирішили прогулятися мостом.

– Тут ще буде канатна дорога.

– Так. (Миргородський показує з моста, вниз на пагорби). Але слово «буде» поки що під питанням. Це побажання чинного мера. Якщо зміниться мер, то не факт, що проект канатної дороги буде реалізований. Зазвичай при зміні влади змінюються і пріоритети. У Кличка – це парки, міська інфраструктура, амбітні міські проекти світового рівня.

– Віце-президент київської організації Національної спілки архітекторів Георгій Духовничий в одному з інтерв'ю заявив, що опорою під канатну дорогу буде «семиповерхова етажерка», де розміститься або громадське харчування, або магазинчики.

– У ньому говорить образа. Він тут в парку (Миргородський показує рукою в інший бік моста) проектував великий будинок, і у нього цей проект забрали, ось він і критикує. Але скривджені люди завжди необ'єктивні. Сама споруда станції буде досить високою через рельєф, приблизно в п'ять поверхів. Але дуже вузькою, там немає можливості розмістити щось, крім технічних служб і касового залу.

Та й сама ідея влаштувати тут торговий центр виглядає дивно. Немає можливості ані під'їхати, ані завантажити його. Така думка може спасти на думку тільки «зарядженим» критикам канатної дороги. Особисто я б не заперечував проти кафе або громадського туалету там. Ви самі переконалися, коли почався дощ, що тут не вистачає місця, де можна випити кави і перечекати негоду.

– На Трухановому острові що планується зробити? Туди вестиме канатна дорога.

– На острові розміститься проміжна станція.

– У середовищі архітекторів кажуть, що і там планується торговий центр.

– Чергова дурість. Ну який ТРЦ на острові?

Про суди і музеї, Поштову площу та «Гостиний двір»

– Так у «Гостиному дворі» передбачалося створити торговий центр?

– Не зовсім так. Йшлося про створення публічного простору з елементами торгівлі. Первісна роль будівлі «Гостиного двору» такою і була – торгівля. Я про минулі століття. Ми запропонували її повернути, але піднялася хвиля протесту. Чесно кажучи, не розумію причин, крім політичних, чому це будівництво зупинили... У чому проблема – у нас всі такі споруди в приватних руках, і ніхто не обговорював моральне обличчя їх власників. «Гостиний двір» – це політика...

– Звучали пропозиції створити музей...

– З приводу музеїв... Ви ж знаєте про ідею створити музей в нинішній Адміністрації президента? Давайте рахувати: у будівлі АП приблизно 80 000 кв. м, у «Гостиному дворі» ще 25 000 кв. м, на Поштовій площі – 15 000 кв. м і в «Мистецькому Арсеналі» ще 60 000–80 000 кв. м експозиційних площ. Разом понад 200 00 кв. м. Чим їх заповнювати?

Я не противник музеїв – я їхній прихильник! І охоче працюю з подібними проектами. Це рідкісне щастя для архітектора. Наприклад, зараз вже строю другу чергу музею «Меморіал жертв Голодомору», довгі роки займався похованим сьогодні проектом «Мистецького Арсеналу»...

Музейна справа, створення та утримання музеїв – це дуже тонко. Коли я працював над проектом реконструкції «Мистецького Арсеналу», то відвідав майже всі найбільші європейські та американські музеї, побував у їх підсобних і технічних приміщеннях. Навіть був у Луврі на стелі над Джокондою, де стоїть неймовірне обладнання. А в Україні, на жаль, немає ані норм для музейної справи, ані фахівців, та й експонатів не вистачить на всі заявлені музеї. Візьмемо, наприклад, Поштову площу, де під час будівництва торгового центру знайшли залишки вулиці часів Київської Русі. Прозвучали побажання створити музей. Але музей чого, що там виставляти? Копії артефактів, які знайшли, або самі артефакти, музей Києва, старого Подолу або щось ще?

– Самі артефакти.

– Для зберігання артефактів потрібне спеціальне обладнання і величезні гроші. Якщо зберігати старе дерево не в спеціальних камерах, то воно почне руйнуватися від взаємодії з повітрям. А хто це обладнання купуватиме? Хто оплатить будівництво музею, його утримання? Ці питання треба вирішувати... Тим більше що всі музеї у світі збиткові... А тут суцільна «говорильня».

– З моменту знахідки минуло кілька років, і останні зйомки показують, що процес руйнування вже почався.

– Саме так. Ситуацію завели в глухий кут. Всі найцікавіші знахідки зникли... Три роки збираються різні громадські організації, але досі немає жодної програми щодо музею. Проводяться якісь дивні конкурси на об'єкт, що знаходиться в стадії будівництва з усіма дозвільними документами. Я – за музей, тільки не музей розмов і політичної активності, а за музей Старого Подолу! І з «Гостиним двором» така сама ситуація. На протестній хвилі п'ятеро людей стали народними депутатами, а об'єкти стоять занедбаними. При цьому Поштова площа відкрита для проходу, хоча вона – на тимчасових технологічних колонах, які не розраховані на натовп. Вона не введена в експлуатацію! І там не завершена гідроізоляція, тому вода проходить як всюди, де немає гідроізоляції, а не через наш міст. І якісь люди внизу без касок і допуску. Це абсурд...

Упевнений, що в найближчому майбутньому і «Гостиний двір», і Поштова площа почнуть добудовуватися. Інвестори не проти музеїв, але треба спочатку визначити, що там виставляти, і знайти баланс між інтересом бізнесу і громади.

– Чому ви кажете, що у нас нічого виставляти? Є ж запасники.

– Коли я був членом Музейної ради при [екс-президенті України Вікторі] Ющенку, то був присутній при зустрічах директорів майже всіх українських музеїв. Ющенко розпорядився передати із запасників усі арт-об'єкти в колекцію «Мистецького Арсеналу», але жоден з музеїв нічого не дав. І не дасть. Вони тримаються за ці колекції, бо періодично їх виставляють, возять за кордон і тим самим заробляють на утримання музеїв. Потрібно шукати нові форми роботи з музеями, і швидше за все, це будуть виставки. Такий формат найбільш реалізований у наших сьогоднішніх умовах. Плюс – залучати приватні колекції.

Про переїзд АП

– Ви торкнулися теми переїзду Адміністрації президента в «Український дім». Знаю, що скептично ставитеся до цієї ідеї.

– Такого «розведення» чиновників вищого рівня я давно не бачив.

– Навіщо «розводять»?

– Як навіщо? Вони анонсували вартість переїзду в 300 млн грн. Це фікція. Як людина, яка знає розцінки на ринку будівництва, можу сказати, що проект обійдеться в 1,5–2 млрд грн. Той, хто займатиметься переїздом, забезпечить собі підряд на декілька років.

Упевнений, що переїзду не буде. Бо коли дійде до реальних погоджень, усі «з’їдуть». І потім, це точно не першочергове завдання.

– Ви б яку будівлю рекомендували Зеленському?

– Моя давня мрія – побудувати адміністративний центр на Теличці. Там потрібно перенести [в інше місце] промислові будівлі. Але це програма довгострокова, а президентство триває лише п'ять років, і тому вона не зацікавить президента – «тимчасового правителя»... Ось і перевіримо, ким виявиться Зеленський.