Таємне завжди стає явним: як не проґавити цей момент

Таємне завжди стає явним: як не проґавити цей момент

І чим тут може зарадити книга «Анатомія брехні»

Цей матеріал також доступний російською
Таємне завжди стає явним: як не проґавити цей момент

Брехня – така штука, що її вуха завжди стирчать, як би їх не ховали чи як би не переконували, що це ніякі не вуха. Секрет тут полягає в тому, щоб вчасно за них вхопити, поки вони не стали водити нас за ніс.

Бекґраунд. Книга, яка присвячена найблагороднішій у світі меті – утведженню правди – має присвяту: «Тим, хто жертвував заради високої мети». Група зіркових авторів, які працювали над книгою, наголошують, що вона – плід їхньої кількарічної праці.

Тож хто ці люди? Троє з них заснували компанію QVerity для поширення й поглиблення концепцій та технік з виявлення обману.

Філ Г’юстон – визнаний авторитет у сфері виявлення брехні, критичного інтерв’ю та допитів. 25 років роботи в ЦРУ, керівні посади, медалі зробили його переможцем у квесті життя «Якщо ти надумаєш обманути Філа». Його історія навіть лежить в основі книги «Брокер, трейдер, адвокат, шпигун» Імона Джаверса 2010 року.

Майкл Флойд теж служив у ЦРУ та працював в Агентстві національної безпеки, а ще – засновник компанії Advanced Polygraph Services. Він надає консультації сім’ям зі списку топ-10 Forbes та великим корпораціям по всій Північній Америці, Європі та Азії – для таких клієнтів особливо важлива ця тема, бо їм є що втрачати.

Сьюзен Карнісеро – колишня спеціалістка з безпеки в ЦРУ, розробила програму поведінкового скринінгу, яку зараз використовують у федеральних органах і на різноманітних приватних підприємствах.

А Дон Теннант – письменник, ветеран бізнес- та технологічної журналістики, а тепер ще й партнер у компанії QVerity.

«Найбільша брехня в житті – це переконання, що будь-яке серйозне досягнення належить лише одній людині, тоді як, певно, найбільшим скарбом у житті є люди навколо нас, без котрих будь-яка мета залишалася б мрією», – підсумовує авторський квартет своє колективне напрацювання.

Оригінальна назва: Former Cia Officers Teach You How to Detect Deception

Видавництво: Vivat, Харків

Наклад: 2500 примірників

Сюжет. «Вітаємо в нашому світі», – кажуть автори, запрошуючи нас до подорожі заплутаними лабіринтами людського обману.

Обману, який завжди намагається маскуватись під правду. І допомагають йому в цьому процесі люди, які вірять в неправду не тому, що мусять, а тому, що хочуть. Словом, все дуже непросто в цьому заплутаному світі.

Де жоден на планеті не може точно знати, бреше інша людина чи ні, хіба що сказане суперечить тому, що він уже знає.

Де нас із дитинства вчать, що обман – ледь не найгірший вчинок, при цьому деякі поведінкові дослідження показують, що в середньому ми брешемо щонайменше 10 разів на добу, включно з так званою «білою брехнею», до якої вдаємося, щоб уникнути образ і конфліктів.

Де на заваді об’єктивного сприйняття дійсності – наші власні очікування: «наприклад, дивлячись на людину, яку вважаємо за освічену й розумну, ми впевнені, що ця особа в жодному разі не демонструватиме відверто оманливої поведінки».

То як же встановити правду і чи можуть тут допомогти нам славнозвісні детектори брехні, запитаєте ви. А вони не є істинами в останній інстанції – твердять у книзі ті, хто зранку до ночі роками взаємодіяв із цим інструментом.

«Поліграф не розпізнає брехню. Він визначає фізіологічні зміни, що відбуваються в тілі людини у відповідь на стимул – запитання, яке поставив поліграфолог».

Допомогти виявити обман може перехресний метод, переконують автори. «Річ у тім, щоб натренувати мозок на перехід до стану, який ми називаємо перехресним: треба наказати йому дивитися й слухати водночас. Треба сказати: «Мозку, наступні кілька секунд ти оброблятимеш інформацію, що надходить в обидва канали – і візуальний, і аудіальний». Ваш мозок вам за це не подякує. За деякий час він скаже: «З мене досить», – і перемкнеться на щось одне. Проте з часом ви натренуєте свій мозок, щоб на ці кілька секунд він переходив у перехресний стан». 

У книзі чітко викладено вербальні й невербальні маркери брехні, які зазвичай проявляються в перші 5 секунд. Серед вербальних: брехун може відповісти на звинувачення правдивим твердженням, яке часто показує його у вигідному світлі; більшість брехунів не відповідають прямо на питання; брак відповіді; проблеми із запереченням; нездатність або відмова відповісти; повтор запитання; твердження, але не відповіді (на кшталт «гарне запитання», або «я рада, що ти спитала»); непослідовні свідчення; перехід у режим атаки; недоречні запитання; надмірно конкретизована відповідь; недоречний рівень увічливості; недоречний рівень занепокоєння; нарікання на процес чи процедуру; фрази-визначники («по суті», «переважно», «в основному», «можливо», «найчастіше») та інше.

Головне ж що зазвичай правдиві люди відповідають на якесь звинувачення «ні», а брехуни вдаються до переконливих тверджень: «як ти міг про мене подумати», «у мене чудова репутація», бо ці твердження працюють на емоціях.

Що ж до невербальних ознак оманливої поведінки брехуна, то вони такі: говорить «ні», а киває «так»; ховає рот чи очі; прочищає горло чи ковтає слину; активність рук на обличчі; рух якірних точок; грумінгові жести (чухання частин тіла, забави з волоссям, поправляння одягу чи предметів: краватки, окулярів, а також прибирання довкола себе (то телефон не так лежить, то олівець не на місці).

Але й ці маркери, попри їхню важливість, не можуть остаточно гарантувати істини, бо, як і в усьому, тут теж можуть бути свої винятки.

І щоб остаточно вивести брехуна на чисту воду, автори радять зняти капелюх детектива й перевтілитись на брехуна, тобто уявити, як би ми могли б мислили, якби  були винними. При цьому запитання ставити коротко, просто, однозначно і прямо. Найважливіші ж питання: «що ще?» та «яке покарання потрібно, на вашу думку, призначити винному?», бо вони зазвичай працюють. 

Головне ж, чим потрібно керуватись, спілкуючись із брехуном, – це ніколи не розслаблятись. Адже ця людина має невід’ємну перевагу: вона володіє інформацією.

Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте конкретику. У книзі її вдосталь: реальні кейси на прикладі реальних подій, включно із секс-скандалами Білла Клінтона чи конгресмена Ентоні Вінера. Книга корисна не лише для слідчих і журналістів, які збирають та обробляють інформацію, а й для будь-кого з нас, адже тут представлено навіть список запитань на випадки, коли ви винаймаєте няню, коли підозрюєте дитину у вживанні алкоголю чи наркотиків. І навіть тоді, коли підозрюєте своїх благовірних у стрибанні в гречку.

Вам не сподобається, якщо: ви не надто переймаєтесь цієї темою з різних причин. І даремно, адже тема важлива. Бо, як казав Томас Джефферсон, «хто дозволить собі збрехати раз, той зробить це значно легше вдруге і втретє, а з часом це стане звичкою».
Також від книги лишається враження недоговорювання: автори ніби дають інформацію мазками. Очевидно, що вони знають набагато більше, ніж вирішили розповісти в «Анатомії брехні».

Головна причина прочитати: чому вуха брехні завжди стирчать? Тому що вони – показник тонких нейронних сфер, якими людина ще не навчилась керувати. Автори у книзі наводять цікавий експеримент, який кожен може випробувати на собі, щоб у цьому переконатись: «Сидячи, витягніть праву ногу і, тримаючи п’ятку на підлозі, крутіть ногою за годинниковою стрілкою. Тепер правою рукою намалюйте в повітрі цифру 6. Щось щойно сталося з ногою? Здебільшого нога починає крутитись у протилежному напрямку, а ви цього навіть не помічаєте. Іноді ваш мозок просто щось робить, а ви йдете за ним. Те саме станеться, якщо ви спробуєте керувати власною оманливою поведінкою. Ваш мозок вам зашкодить чи не в 100% випадків».

І це розвіє всі міфи про те, що хтось, прочитавши книгу, навчиться брехати краще. Бо ми можемо мінімізувати певні прояви поведінки, але інші все одно видадуть нас.

І ще важливий момент: остання інформація, яку надасть вам людина, – найсерйозніша, нею вона найменше хотіла ділитися. Тож не сприймайте за чисту монету перше, що вам повідомили, краще вдайте, що не почули.


У тому ж дусі: 

«Теорія брехні» Пол Екман

Книга Пола Екмана, 85-річного американського психолога, професора Каліфорнійського університету, який дослідив і сформулював список базових людських емоцій, а також є визнаним авторитетом у сфері фіксації та розпізнавання брехні й навіть прототипом головного героя популярного телевізійного серіалу «Теорія брехні» (Lie to me) – надзвичайно захопливе чтиво, яке розкриває нам нові обрії світосприйняття. Наприклад, про те, що навіть під час 10-хвилинної розмови будь-яка людина бреше тричі. А вправні брехуни навчились обходити детектори брехні, але нічого не можуть вдіяти з мовою тіла, жестами, мімікою, які постійно їх підводять і потрібно лише навчитись це бачити. Цікаво, що книга вчить не лише викривати брехню, а й брехати. Володіти навичками розпізнавання брехні необхідно кожному в повсякденному житті, аби не дати собою маніпулювати чи не стати жертвою обману. «За мімікою легше помітити обман, ніж за словами. Обличчя безпосередньо пов’язане зі сферами мозку, що відповідають за емоції, а слова – ні», – зазначає Екман.


«Спалах! Сила несвідомих думок, або Як не заважати мозку приймати рішення» Малкольм Гладуелл

Уславлений і неймовірно популярний канадський журналіст, соціолог та автор низки бестселерів Малкольм Гладуелл, як завжди, несподіваний, контроверсійний і б’є, що називається, в точку. Цього разу він переконує, що найправильніше все, що спонтанне. Всебічний аналіз, розмірковування може огортати наші рішення в ковдри уподобань, упереджень і стереотипів, звідки дістатись до істини буде непросто. Це явище він називає «аналітичним паралічем», коли занадто велика кількість інформації заважає винести точне судження або поставити правильний діагноз. Тому вкрай необхідно вміти відсікти все другорядне, щоб не потонути в ньому. Автор також блискуче зумів розкрити закономірності несвідомих рішень.

«Нам просто слід прийняти той факт, що іноді знання приходять незрозуміло звідки, і погодитися з тим, що часом це навіть добре», – резюмує автор. 

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті