Світ суворих острів’ян: навіщо читати книжку «Лабораторія Ісландія»

Бекґраунд: «Краще там, де нас немає» – звикли ми часто чути у відповідь на мрії про інші місця, міста та країни. А що якщо насправді краще там, де хочеш бути саме ти?

«Я вперше потрапила в Ісландію, коли мені було 20. Це була моя перша соло-мандрівка у країну, де на мене ніхто не чекав. Вона була чимось на зразок ініціації. Я вистрибнула із зони комфорту і, на щастя, нічим поганим це не закінчилося. І хоч ця подорож тривала лише декілька тижнів, Ісландія з її космічними ландшафтами проникла в мене надто глибоко, і я відчувала, що обов'язково повернуся», – відгукується про Ісландію авторка.

Здавалося б, чим може привабити холодна та темна країна, окрім краєвидів? Але захват не стихав, і у 2014 році Ярослава вирішила вступити до університету Ісландії за магістерською програмою «Довкілля та природні ресурси». Під час навчання писала в англомовні ісландські журнали, співпрацювала з кількома українськими виданнями, але найголовніше – збирала матеріал для власної книги. «Ісландія вразила мене до глибини душі. Розповідаючи про цю країну своїм друзям та колегам в Україні, я зрозуміла, що українському читачу про неї загалом відомо не так вже й багато. Тож я вирішила поділитися своїм строкатим матеріалом, зібраним за два роки. Сподіваюся, що в цій книжці кожен знайде щось для себе, що вона стане прецедентом, після якого більше українських авторів писатиме про Ісландію – і не лише подорожні нотатки, а й глибокі та розлогі тексти»

Оригінальна назва: «Лабораторія Ісландія»

Видавництво: «Темпора»

Наклад: 1000

Сюжет: Чому саме лабораторія? Ісландці неймовірно пишаються тим, що їхньої природи майже не торкнулась рука людини і заграють з думкою, що саме тут все ще проводить свої експерименти Творець: «З погляду геології Ісландія – дитя, яке ніяк не подорослішає. Вона завжди на етапі формування». А все через те, що цей острів на зламі тектонічних плит. Вулкани, яких на острові чимало, змушують його мешканців лишатись на сторожі.

Виверження одного з них, котрий затаївся під льодовиком Ейяф’ятлайокютль, у 2010 році спровокувало справжню ісландієманію: ніхто не міг вимовити його назву, але охочих дізнатися, де ж він розташований, суттєво побільшало. Відтак країна досить швидко оговталася після економічної кризи завдяки ентузіазму туристів.

Якщо ви мене спитаєте, якого жанру ця книга, я чесно відповім: не знаю. Розум мені підказує, що це беззаперечно художня репортажистика, але такого опису все одно здається замало, адже хочеться назвати текст дружньою розмовою. Його легко читати, він затягує. Заварюйте чай та приєднуйтеся.

Ця збірка репортажів та бесід – про мешканців унікальної острівної держави, яка у власний спосіб захищає своє і невтомно популяризує створені нею прецеденти. В її основу лягли інтерв’ю з впливовими підприємцями, науковцями, освітянами, представниками креативних індустрій та першими особами країни. Ярослава поспілкувалася, зокрема, з Віґдис Фіннбоґадоуттир – однією з найвидатніших ісландок, яка стала першою у світі президенткою й обіймала свою посаду протягом 16 років. Живучи у досить скромному будиночку поблизу Університету Ісландії, вона й досі продовжує свою громадську діяльність як членкиня Ради жінок-лідерок та послиня доброї волі ООН у справах захисту мов та в боротьбі проти расизму й ксенофобії. Звідки сили на це все, коли тобі за 80? Фру Віґдис кокетливо зауважує, що не 80, а «чотири рази по двадцять».

Авторці пощастило натрапити на острів'ян, які допомогли їй побачити Ісландію такою, якою її не бачать туристи – багатогранною і часом суперечливою. Ось вам приклад. Ісландці мають серйозну економічну перевагу – майже вся енергія, яку вони використовують, – із відновлюваних джерел. Енергетично незалежні. Здавалося б, що ще треба для щастя? Утім, всередині країни все ніяк не визначаться, що для них важливіше – берегти первозданність ландшафту, який принаджує закордонних гостей, чи нарощувати виробництво енергії для розвитку важкої промисловості й експорту в сусідні країни. Вже 10 років тривають дискусії про підводний кабель IceLink, який би сполучив Ісландію з Великою Британією та врятував її від географічної ізоляції. І щоб виробляти більше енергії на експорт, країні доведеться будувати нові дамби та резервуари, бурити й облаштовувати свердловини та ставити вітряки. На кону її репутація останнього незайманого клаптика Європи.

Вам сподобається, якщо: ви шукаєте інформацію, яка дозволить повністю зрозуміти Ісландію. Ви запланували подорож до цієї країни, але хочете милуватись не як незнайомець, а зі знанням справи закутуватись в лопапейсу, національний теплий светр, та святкувати сонячні дні разом з ісландцями в барах.

Вам не сподобається, якщо: вас не приваблюють холодні та скандинавські країни, ви не любите читати загалом книжки або ж знаєте про Ісландію все та навіть більше.

Головна причина прочитати: не ісландське походження авторки, бо ви одразу «на рівних» перед невідомим. Вважайте цю книгу найкращим путівником у світ Ісландії: на початку ви захоплено будете дивитись крізь шпаринку, а в кінці вже сміливо крокуватимете кам’янистими дорогами. Як вже було згадано вище, ісландці афішують переважно тільки найкраще та найвигідніше про себе, тож це унікальна можливість побачити всю «внутрішню кухню», яка вас не розчарує.

---

У тому ж дусі:

«Абхазія», Войцех Ґурецький

Ця книга – це також збірка репортажів, в які сам репортер намагався вдихнути життя та не зациклювався на самій лише зібраній інформації. Назва книги одразу дає зрозуміти, про що йтиметься. На відміну від «Лабораторії Ісландія», де суворий острів змальовано саме таким, яким він має бути – незалежним та сильним, «Абхазія» провокує багато суперечностей та місцями змусить співчувати.

---

«Рибка дядечка Завена», Ольга Карі

Ще одна збірка художніх репортажів з Вірменії, що були написані на прикладі однієї вірменської родини. Книга входить до серії «Самовидець» від видавництва «Темпора», як і «Лабораторія Ісландія».