Нобелівська історія – 2019: чим відзначилися польові дослідники бідності Банерджі, Дуфло та Кремер

Нобелівська історія – 2019: чим відзначилися польові дослідники бідності Банерджі, Дуфло та Кремер

Що нового подарували світу наукові праці цьогорічних лауреатів Нобелівської премії з економіки

Этот материал также доступен на русском языке
Нобелівська історія – 2019: чим відзначилися польові дослідники бідності Банерджі, Дуфло та Кремер
Фото: Ill. Niklas Elmehed. © Nobel Media

2019 рік приніс найвідомішу премію у сфері економіки відразу трьом американським науковцям. Премію Ріксбанку Швеції пам’яті Альфреда Нобеля вперше отримало професорське подружжя Абхіджит Банерджі та Естер Дуфло з Массачусетського технологічного інституту, а також гарвардський науковець Майкл Кремер за «експериментальний підхід до боротьби з глобальною бідністю». Примітно, що востаннє трійка лауреатів-економістів за один підхід була відзначена у 2013 році, а нині 46-річна Естер Дуфло стала наймолодшим призером, а також другою після Елінор Остром жінкою серед усіх, хто отримував нагороду за 50-річне існування премії. 

Читайте також: Нобелівська історія-2018: дослідники клімату та інновацій Нордхауз і Ромер

Успіх нинішніх лауреатів ґрунтується на ефективному застосуванні відносно нового і донедавна достатньо незвичного для економічної науки методу досліджень – польового експерименту, особливостями якого є максимальне наближення до реальних умов економічного життя на відміну від більш поширених поведінкових експериментів у лабораторіях. Водночас не надто популярною для «нобелівки» стала й ключова мета використання експериментів «у полях» – мінімізація бідності шляхом підвищення ефективності бюджетних видатків та фінансових інвестицій у країнах, що розвиваються.

Найбільш схожими до нинішніх лауреатів за тематикою робіт у сфері девелопменталізму і розгляду гостросоціальної тематики подолання нерівності можна вважати таких попередників, як Енгус Дітон (лауреат 2015 року) та Амартья Сен (1999 рік), а подібний напрям експериментальної економіки розвивав Вернон Сміт (лауреат 2002 року).

Яким є академічний бекґраунд і сфера інтересів нинішніх лауреатів?

Попри те, що вся трійка призерів Премії Ріксбанку працює в американських університетах, її склад доволі інтернаціональний. Абхіджит Банерджі – американець індійського походження, раніше був науковим керівником своєї майбутньої дружини і нобелівського співлауреата – Естер Дуфло, француженки за національністю. Численні наукові праці Банерджі та Дуфло присвячені гострим соціально-економічним проблемам країн, що розвиваються.

Нині подружжя науковців працює в Массачусетському технологічному інституті (МІТ), де спільно очолює Лабораторію боротьби з бідністю імені Абдул-Латіфа Джаміля – інституцію, що об'єднує вчених з усього світу і займається розв'язанням купи прикладних проблем у найбідніших куточках нашої планети. У програмах лабораторії взяло участь близько 400 млн людей.

Українським читачам Естер Дуфло та Абхіджит Банерджі відомі як автори бестселера «Економіка бідності», що вийшов друком у 2011 році. У своїй книзі дослідники наводять вражаючі цифри масштабів проблеми у світі, а також широкий перелік конкретних кейсів подолання бідності у країнах Африки та Азії в результаті точніших рішень, прийнятих на базі польових економічних експериментів.

Майкл Кремер з Гарвардського університету ще в середині 1990-х років вивчав проблеми фінансування освіти в Кенії. Пізніше він поширив методи аналізу на сферу охорони здоров'я, зокрема експериментальним методом довів і обчислив високу чутливість поведінки бідних верств населення до цін на медичні препарати. Гарвардський професор, як і його колеги з МІТ, займається практичним впровадженням наукових результатів, працюючи науковим консультантом в Інституті інновацій для боротьби з бідністю.

Що є «антидотом» від бідності: гроші чи розум?

Нобелівські лауреати – 2019 стали відомими науковій спільноті завдяки своїм практичним пропозиціям щодо боротьби з бідністю, які базувалися на використанні міждисциплінарних методів досліджень на стику поведінкової економіки, «польової» експериментальної економіки та «нової економіки розвитку» – девелопменталізму.

Переосмислення місії та традиційних методів економічної науки ґрунтувалося на тому, що бідність – складний феномен, який формується під впливом маси факторів: рівня доходів, стану доріг та інфраструктури, доступності та якості освіти, зайнятості, доступності послуг охорони здоров'я. Відтак розв'язання проблеми бідності на рівні держави неможливе без ретельного аналізу ситуації та ліквідації насамперед найсерйозніших бар'єрів на шляху до достатку.

До прикладу, розсудливий підхід до здійснення соціально-економічної політики не повинен обмежуватися простим «вибиванням» коштів на розвиток того чи іншого району, на кшталт тих «надзвичайно актуальних проєктів для громад», що в Україні полюбляють робити активні депутати-мажоритарники. Як наслідок – бюджетні кошти часто використовують далеко не оптимальним чином.

Натомість нобелівські лауреати у своїх працях намагаються довести, що ефективність заходів із подолання бідності полягає насамперед у глибокому аналізі ситуації, декомпозиції загальних проблем на більш конкретні складові та пошуку відповідей на ці простіші запитання, які можуть принести максимальний сукупний ефект. 

Відтак проєкти дослідників були чітко сформульованими і стосувалися розв’язання таких болючих питань, як аналіз доступності харчів, води, медичних або ж фінансових послуг для найбідніших верств населення у країнах з низьким рівнем доходів.

Можна сказати, що цьогорічні лауреати за аналогією із сучасною медициною зуміли перетворити економічну науку на доказову дисципліну, що здатна «лікувати» конкретні «хвороби» суспільства, породжені бідністю, і яка заснована на постійному аналізі даних методом проб та помилок.

У чому полягали польові економічні експерименти?

Якщо уряд чи благодійний фонд вирішує «залити проблему грішми», сформувавши цільові напрями для тих чи інших видатків, – вчені можуть суттєво оптимізувати витрати коштів шляхом аналізу ефективності бюджетних програм субсидіювання через польові експерименти.

Це означає, що пілотні проєкти можуть проводитися на базі як експериментальної, так і контрольної вибірки осіб, після чого здійснюється порівняльний аналіз наперед визначених кількісних результатів відповідної державної програми розвитку.

Наприклад, якщо існує завдання підвищити показники успішності та відвідуваності учнів початкових класів у бідних районах, то його виконання може відбуватися шляхом цілеспрямованого впливу на низку найбільш важливих причин проблеми, після чого завдання розбивається на купу варіантів: підвищити заробітну платню вчителям, посилити кваліфікаційні вимоги, забезпечити дітей навчальними матеріалами, змінити умови для занять, надавати безкоштовні обіди, покращити рівень здоров'я школярів тощо.

Для одночасного розв'язання всіх підзавдань зазвичай не вистачає ані людських, ані матеріальних ресурсів, тому ключовим завданням донора-розпорядника фінансових коштів стає відбір саме тих напрямків соціальних проєктів, які забезпечать максимальний рівень вирішення проблеми за даних бюджетних обмежень.

«Польові експерименти» – чудовий метод для розв’язання такого роду проблем оптимізації бюджетних видатків, в ядрі якого – прийняття рішень на основі фактів, а не безпідставних умовиводів. Для цього потрібно сформувати вибірку предметів аналізу для пілотного проєкту (у нашому випадку – шкіл), які є репрезентативними, тобто у сукупності відображатимуть усереднені показники по державі в цілому. Потім обрана вибірка рандомізовано (у випадковому порядку) розподіляється на схожі за характеристиками підгрупи. Кількість таких підгруп варіюється залежно від кількості чинників, вплив яких ми намагаємося перевірити.

Важливо також, щоб, за аналогією з медичними експериментами, одна із досліджуваних підгруп була контрольною і замість «лікування» отримувала «плацебо», тобто не зазнавала жодних заходів впливу. Водночас ключова відмінність польових експериментів від лабораторних, схожих на ті, котрі проводив Вернон Сміт чи економісти-біхевіористи, полягає в тому, що його учасники продовжують перебувати у звичних для себе щоденних умовах.

Після проведення такого експерименту над людьми в реальних умовах їхнього повсякденного життя здійснюються контрольні заміри з метою визначення найуспішніших варіантів використання коштів, що часом виявляються особливо контрінтуїтивними та неочевидними.

Так, Банерджі, Дуфло і Кремер виявили, що в бідних країнах на успішність учнів найкраще впливали програми із залученням учителів-асистентів, які підтримували школярів з особливими потребами. Адаптація навчальних програм шляхом таргетування до потреб слабких учнів із залученням волонтерів-помічників, а також інформаційні кампанії з просування освіти та профілактика дитячих хвороб виявились ефективнішими, ніж надання безкоштовних підручників, організація харчування чи навіть підвищення заробітної плати вчителям.

До речі, доступ до підручників попри загальну неефективність добре себе зарекомендував лише в сегменті учнів з найбідніших районів і з порівняно вищими балами, тоді як менш старанним школярам це не допомогло, як і тим учням, у яких були забезпечені батьки, котрі й так купували весь потрібний навчальний матеріал.

Яким був соціальний ефект від польових експериментів

Протягом останніх 20 років запропоновані лауреатами методи експериментальних досліджень набули суттєвого розвитку, помітно збагативши арсенал вчених-девелопменталістів, котрі вивчають проблеми країн, що розвиваються. За допомогою запропонованих підходів став можливим точніший аналіз наслідків державної політики та донорських програм недержавних благодійних фондів.

Дослідження Майкла Кремера в 1990-х дали поштовх до більш зваженого вибору напрямів фінансування освіти в Кенії, тоді як Абхіджит Банерджі з Естер Дуфло розробили системи корекційного навчання для 5 млн школярів Індії.

Правильно розроблений дизайн субсидій на профілактику тропічних хвороб дозволив знизити рівні захворюваності та водночас мінімізувати обсяг видатків.

Наприклад, протимоскітні сітки здатні знизити ризик захворювання на малярію серед дітей до трьох років з 70 до 40%. Проте сам механізм їхньої доставки й розподілу серед бідного населення вимагав детальнішої розробки. Адже безкоштовна роздача протимоскітних сіток може виявитися неефективною через посилення патерналізму, продовження відсутності стимулів споживачів піклуватись про власне здоров'я і в довгостроковій перспективі – банкрутство продавців даного товару.

Відтак запропоновані рішення повинні ґрунтуватися на теоретичних досягненнях поведінкової економіки чи теорії ігор у поєднанні з доказами рандомізованих експериментів.

Результати досліджень нобелівських лауреатів не лише допомогли подолати наслідки бідності у конкретних географічних регіонах світу, а й надали надійний методологічний каркас багатьом іншим дослідникам, громадським організаціям та органам державного регулювання для масштабування найбільш дієвих методів для виходу найбідніших країн на нові щаблі розвитку.

Досьє лауреатів

Абхіджит Банерджі

Народився 1961 року в Мумбаї (Індія). Навчався в університеті Калькутти, університеті Джавахарлала Неру. Науковий ступінь здобув 1988 року в Гарвардському університеті. У 2003 році заснував разом із Естер Дуфло дослідницьку лабораторію Abdul Latif Jameel Poverty Action Lab (J-PAL). Працює на посаді професора економіки в Массачусетському технологічному інституті (МІТ).

Сфери наукових досліджень: теорія розподілу доходів, мікрофінансування, поведінкова економіка, економіка розвитку (Development Economics), політична економія, інформаційна економіка.

Сторінка нобелівського лауреата


Естер Дуфло

Народилася 1972 року в Парижі (Франція). Вивчала історію та економіку в паризькому вузі Ecole Normale Superieure. Здобула науковий ступінь PhD в МІТ у 1999 році. Нині працює професором економіки Массачусетського технологічного інституту. У своїх дослідженнях намагається вивчити економічне життя бідних з метою допомоги владі розробляти кращу соціальну політику.

Сфери наукових досліджень: економіка бідності, охорони здоров'я, освіти, фінансова інклюзивність, економіка довкілля.

Сторінка нобелівського лауреата


Майкл Кремер

Народився 1964 року. Науковий ступінь PhD отримав у Гарварді в 1992 році. Нині працює професором з питань суспільств країн, що розвиваються, у Гарвардському університеті.

Сфери наукових досліджень: економіка охорони здоров'я, аграрна економіка, інвестиції у вакцинацію, інновації для розвитку бідних країн, рандомізовані експерименти.

Сторінка нобелівського лауреата


Сторінка нобелівського комітету

Вчені про лауреатів: Юрій Городніченко, Костянтин СонінПетро Білян, науковці MIT.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті