Олександр Шелест: «Українці дуже люблять свободу та незалежність від будь-якого регулювання»

19 червня «велика трійка» українських телекомоператорів почала тестувати режим роботи в умовах рефармінгу – обміну радіочастотами в діапазоні 900 МГц. Це надасть змогу кожному з операторів на повну використовувати можливості 4G.

Як зазначають гравці ринку, протягом цього літа заплановано обмін радіочастотами у восьми областях на заході України. Першою з них стала Закарпатська, а згодом рефармінг охопить решту регіонів країни, аби повністю завершитися до кінця поточного року.

Разом із тим, на порядку денному залишається питання забезпечення більшості громадян фіксованим інтернетом. Особливо це стосується соціальної інфраструктури та жителів віддалених областей.

Mind поспілкувався із Олександром Шелестом, заступником  міністра цифрової трансформації з питань розвитку інфраструктури, про те, що Мінцифри зробило для прискорення «інтернетизації» України та як останні події – зокрема, коронакриза та кантин – вплинули на онлайн-функціонування державних структур.

– В одному інтерв’ю ви говорили, що хотіли б записати в резюме: «заступник міністра, який забезпечив інтернетом всіх». Наскільки ви близькі до цієї мети зараз? Яку допомогу Мінцифри здатне надати гравцям ринку?

– Однозначно ближче, ніж це було восени. Однак ще не один рік знадобиться, аби виконати все заплановане. Сьогодні ми зробили більшість необхідних кроків: все, що залежало від міністерства цифрової трансформації та Кабінету міністрів безпосередньо для запуску LTE в діапазоні 900 МГц.

Окрім того, зараз ми закінчуємо детальне дослідження по покриттю фіксованим інтернетом. На основі зібраних даних розраховуємо, які бюджети необхідні для цього, вивчаємо, чи можна забезпечити покриття завдяки підключенню об’єктів соціальної інфраструктури. Та останні події, пов’язані з пандемією і економічним спадом, змушують коригувати плани.

– Чому є такий розрив між заявленими досягненнями щодо загальної цифровізації та реальністю? Чому процес йде з перебоями, які основні перешкоди?

– Дуже багато проблем виникає через складні процедури та інституційну нерозвиненість. У більшості країн світу у Європі та США є регулятор – головний орган, що відіграє ключову роль і де зосереджено багато технічних спеціалістів, юристів та аналітиків, які здатні оцінити стан розвитку і регулювати hands-onapproach (прямий підхід. – Mind).

У нас склалася ситуація, коли регулятор не має достатньої інституційної спроможності, бо він вимушений погоджувати свої рішення із багатьма органами, які можуть заблокувати навіть корисні рішення. Ми не можемо зібрати дані про покриття через це.

У Європі ж рішення регулятора одразу ж вступають у силу. Непогодження можна оскаржити у суді. Регулятор має також достатньо фінансуватися. Потрібна незалежність призначень, щоб людина не переживала, що її можуть у будь-який момент звільнити. Тоді основні перешкоди значною мірою будуть усунені.

– Багато чого Мінцифра запозичує з естонського досвіду. Але чи враховується різниця в менталітетах, скажімо так, рівнях організованості громадян двох наших країн?

– Насправді я не є прихильником приказки «Що німцю добре, то українцю – смерть». Вважаю, що треба переймати успішний досвід. Так, є певні особливості. Зокрема, що стосується телекомринку.

У нас досить непогане покриття інтернетом – при тому, що існують тисячі компаній. Хоча ми і розуміємо, що багато підприємців працюють під одним брендом, але у реєстрі їх багато. Це незвично для європейського ринку, але я не можу сказати, що у цьому є якась проблема. Українці дуже люблять свободу та незалежність від будь-якого регулювання. Ми, звісно, на це зважаємо.

– В уряді заявляли про бажання через п'ять років охопити  фіксованим широкосмуговим інтернетом 80% домогосподарств. Якою є ситуація зараз?

– У нас була початкова мета – забезпечити 80% покриття. За експертними розрахунками, проникнення зараз складає трохи більше 50%.  Наша мета, щоб житель кожного будинку міг підключитися до інтернету. Але він може вирішити, що інтернет йому не потрібний.

Ми зараз проводимо дослідження реального покриття фіксованим інтернетом. Це необхідно зробити, тому що досі в Україні не було подібних детальних досліджень. Робилися лише маркетингові, але вони не розділяли, фіксований це інтернет чи безпровідний, як людина ним користується і так далі. Ми хочемо посприяти забезпеченню не просто якимось покриттям, а щоб доступ був якісним.

У всьому ЄС є програма «гігабітного суспільства», відповідно до якої держава докладає значних зусиль для розвитку оптичних мереж. Тому що це найуспішніша технологія, яка готова до викликів майбутнього. Розгалужені оптичні мережі також потрібні для запуску 5G.

Наразі можемо сказати, що школи та інші соціальні об’єкти, лікарні чи фельдшерські пункти, бібліотеки повинні бути підключені до «оптики». Це передбачає на сьогодні підключення зі швидкістю 100 мегабіт на секунду і можливість проапгрейдити це підключення до гігабіту. Як у Європі, коли у людей буде достатньо цифрових навичок, належна кількість сервісів, що застосовується.

Очевидно, зросте попит. І щоб не прокладати заново лінії, вони вже зараз мають бути прокладені. Якщо у якомусь селі з’явиться фельдшерський пункт, підключений до «оптики», то і решта будинків теж зможуть підключитися. Орієнтуючись на наших європейських колег, все ж хочемо зосередитись на покритті сільської місцевості, щоб принаймні 90% сільського населення мали доступ до оптики.

– Наскільки надійна система «держави в смартфоні»? Як бути у випадках зливу даних? Як убезпечитись від них та підвищити цифрову грамотність усіх, хто працює з персональними даними? Чи мають тепер працівники держустанов проходити відповідну атестацію?

– Мінцифри не належать реєстри, з яких стався злив. Ми не є власниками цієї інформації. Якщо говорити про найгучніші випадки, злив стався через нотаріусів, які в Україні переважно недержавні. Тому тут не йдеться про навички держслужбовців.

Але Мінцифри приділяє велику увагу вдосконаленню цифрових навичок українців, зокрема – чиновників. Моя колега, заступник міністра цифрової трансформації Валерія Іонан зі своєю командою розробила курси з цифрової освіти, щоб підняти хоча б базові навички. Ми сподіваємось, що ці курси будуть обов’язковими при вступі на державну службу. Бо це історія не лише про витік інформації, а насправді – про відсутність цифрових навичок, що надзвичайно ускладнює будь-яке державне управління.

Коли ми проводили дослідження щодо підключення соціальних об’єктів до інтернету, у Мінцифри практично був колл-центр. Бо представники регіональних чи місцевих управлінь освіти, охорони здоров’я тощо телефонували і запитували, як відкривати посилання. Такі речі дуже ускладнюють ухвалення кожного рішення.

– А як карантин «прокачав» онлайновість держави? Які найбільші недоліки виявилися?

– По-різному. Що стосується Мінцифри, то 90% штату працює віддалено, спілкуємось через онлайн-платформи. Що стосується телекомунікаційних мереж, – витримали, встояли, незважаючи на те, що під час карантину не зупинилися пошкодження телекоммереж. Було багато новин про пожежу на Хрещатику, коли горів колектор «Укртелекому».

На жаль, такі випадки не рідкісні. Компанії витрачають багато ресурсів навіть не на побудову нових мереж, а на підтримання існуючих. На щастя, прийнято законопроект, який посилює відповідальність за таке пошкодження. Ми чекаємо на підписання президентом і сподіваємося, що закон сприятиме вирішенню проблеми.