Друга хвиля: як країни проходять наступне випробування пандемією

Світ переживає другу хвилю пандемії, проте країни обирають різні шляхи для її подолання. А отже, наслідки, з якими можуть зіткнутися країни, будуть відрізнятися. Що ж мало змінитися з настанням другої хвилі в підходах держав, Mind пропонує дізнатися з матеріалу старшого наукового співробітника аналітичного центру Брюгеля (Брюссель), старшого наукового співробітника Інституту міжнародної економіки Петерсона Жана Пісані-Феррі (Jean Pisani-Ferry) для Project-syndicate.

Переклад підготовлено партнером Mind – Бюро перекладів MK: translations.

Результати другого європейського «локдауну» у зв’язку з пандемією COVID-19 ще поки в майбутньому, але одне вже зрозуміло. Незважаючи на те, що Європа може задатися запитанням, чи правильно було не дотримуватися повного стримування пандемії за прикладом Азії, вона не має підстав шкодувати про те, що відкинула неправильну стратегію Америки.

Відтоді, як виникла глобальна загроза пандемії COVID-19, було ясно, що вона стане випробуванням сили, стійкості та можливостей реагування кожного народу. Майже рік по тому пора оцінювати, хто пройшов випробування, а хто ні.

З погляду охорони здоров'я, відповідь є однозначною: Східна Азія, а також Австралія й Нова Зеландія успішно пройшли випробування. Що стосується решти, то Європа пройшла через це не так гладко, Сполучені Штати мали деякі труднощі, а країни, що розвиваються, пережили тяжкий період.

Безумовно, удача зіграла значну роль, якщо говорити про причини нерівномірних результатів на початку. Такі європейські країни, як Італія та Іспанія надзвичайно сильно постраждали від першої хвилі, бо невідомий на той час коронавірус непомітно укорінився, а потім вибухнув у повну силу. Зі свого боку Німеччина й Польща передбачили його наближення і тому змогли вчасно вжити ефективних заходів.

То як потрібно було зустріти «другу хвилю»

Але, хоча уряди можуть приписувати різну кількість загиблих під час першої хвилі «удачі», такий аргумент не підходить для другої хвилі. Політики не можуть уникнути відповідальності за неконтрольоване поширення пандемії в США чи її вибух у Європі.

У дискусіях щодо реагування з політичної точки зору домінують два компроміси. Важко закрити очі на перший із них − між контролем над захворюваністю та правами людини. Відстеження контактів і обов’язкова ізоляція ефективні в боротьбі з розповсюдженням вірусу, але посягають на громадянські свободи. Китай чітко виділяється своїм ігноруванням свободи особистості, але західним суспільствам буде важко прийняти нав'язливі заходи з відстеження переміщення, вжиті в Південній Кореї чи Сінгапурі. Подобається нам це чи ні, доводиться платити ціну за наші свободи й недоторканність, які ми так цінуємо.

Другий компроміс полягає не в тому, щоб рятувати життя або економіку. Швидше, це передбачає вибір між тим, щоб проявити суворість сьогодні або ж завтра, проте вже в режимі примусу. Навесні європейські суспільства погодилися на суворі заходи «локдауну», що мало наслідком соціальне дистанціювання протягом усього літа.

Станом на жовтень залишився єдиний варіант − знову вжити суворих заходів. Австралія зробила інший вибір: помірно збільшила жорсткість заходів щодо стримування хвороби протягом усього зимового сезону. Їй вдалося послабити цей контроль саме тоді, коли європейські країни були змушені його посилити.

У своєму нещодавньому коментарі французькі економісти Філіп Агіон (Рhilippe Aghion) і Патрік Артус (Patrick Artus) суворо розкритикували непослідовний підхід європейських країн та аргументували, що було б краще дотримуватися певних заходів стримування протягом усього літа. Дійсно, незважаючи на те, що, будучи набагато менш суворим, ніж перший, другий «локдаун» вражає і без того слабкі фірми й домогосподарства, тим самим погіршуючи економічний стан. Якщо подивитися назад, Європа могла б уникнути цього, якби постановила закрити тренажерні зали й бари цього літа.

Суть полягає в тому, що неважливо, чи то з принципу чи непослідовності, західні суспільства зробили свій вибір, а Східна Азія − свій. І вже вдруге, за трохи більш ніж десятиліття (інший приклад − глобальна фінансова криза), Захід опинився в пастці, тоді як Азія залишилася на плаву.

Як пандемія вплинула на економіки

Що стосується економічної реакції, цікавим контрастом є трансатлантична ситуація. Підхід США під керівництвом президента Дональда Трампа полягав у тому, щоб дозволити компаніям звільняти персонал (можливо, з обіцянкою повторного наймання), але надавати значну фінансову підтримку за рахунок зниження податків і додаткових виплат із безробіття.

Натомість, європейські держави покладаються на стандартні державні програми надання відпусток за свій рахунок, які зберігають доходи й статус працівників, але водночас (принаймні за межами Сполученого Королівства) надають менше прямої бюджетної підтримки. Як результат, Міжнародний валютний фонд вважає, що дефіцит бюджету США 2020 року сягне післявоєнного максимуму 19% ВВП, що майже вдвічі перевищує середній показник у єврозоні.

Отже, загалом США за президентства Трампа свідомо ставлять економіку на перше місце, вибираючи менший рівень охорони здоров’я й меншу кількість гарантій для працівників, проте більшу фінансову підтримку. Європейські країни ставлять на перше місце охорону здоров'я та соціальний захист, покладаючись спочатку на жорсткі заходи стримування фізичних контактів і безстрокову підтримку для збереження трудових відносин та зовсім незначні додаткові бюджетні стимули.

Падіння виробництва навесні було набагато більш різким у Європі, ніж у США (за винятком Німеччини, де «локдаун» був менш суворим). Але європейське безробіття зростало не так швидко Джейсон Фурман (Jason Furman) з Гарвардського університету підрахував, що, як він це називає, реалістичний рівень безробіття в США зріс із 3,6% до кризи до 20% у квітні. У Європі, навпаки, до чверті робочої сили було відправлено у відпустки, і лише фрілансери й тимчасові працівники, а також нові працівники опинилися без роботи. Для переважної більшості система соціального захисту спрацювала набагато краще, ніж в Америці.

Варто зазначити, що європейський обсяг виробництва різко зріс, коли уряди відмінили «локдаун», незважаючи на відносно менш щедру фінансову підтримку. ВВП третього кварталу в Німеччині та Франції становив близько 95% від докризового рівня, так само, як і в США (він був нижчим в Іспанії, здебільшого через занепад туризму; дані щодо Італії поки відсутні). Будь-які удари, яких могла зазнати економіка цих країн у період «локдауну», не позбавили її стійкості.

Принаймні поки що, здається, Європа не розплачується за своє рішення поставити здоров'я вище економіки. І очевидно, США не отримують вигоди від свого більшого бюджетного стимулу, оскільки споживачі реагували на безпрецедентну невизначеність накопиченням готівки в рекордних кількостях. У період із січня до квітня 2020 року рівень особистих заощаджень США зріс із 7% до 33% і залишається значно вищим за норму. Гроші, залучені в економіку, допомагали бідним, але загалом, як результат, збільшилися банківські депозити, а не споживання й обсяг виробництва.

Слід визнати, що світ все ще в очікуванні результатів другого європейського «локдауну». Але серед «туману» війни з пандемією вже очевидно одне: хоча Європа може задатися запитанням, чи правильно було не дотримуватися підходу Австралії, а саме повного стримування пандемії, вона не має підстав шкодувати про те, що відкинула неправильну стратегію Америки.