Що відбувається за лаштунками санкцій проти Ігоря Коломойського

Після введення американських санкцій проти Ігоря Коломойського Mind вдалося поспілкуватися з одним із колишніх дніпропетровських банкірів, який побажав залишитися неназваним. Українець, який очолював банк у Дніпропетровській області в 90х роках, а нині мешкає в США, згадав події минулого, що дозволяють зрозуміти причини зльоту й падіння олігарха, який, як здавалося рік тому, отримав у безроздільне користування вплив на українського президента.

«...У своїй офіційній якості губернатора Дніпропетровської області України з 2014 по 2015 рік [Ігор] Коломойський, використовуючи свій політичний вплив та офіційну владу для своєї особистої вигоди, був причетний до корупційних дій, які підірвали верховенство закону й віру української громадськості в демократичні інститути свого уряду та суспільні процеси...». Так звучить офіційне звинувачення в корупції одного з найвпливовіших українських олігархів Ігоря Коломойського з боку Державного департаменту США від 5 березня 2021 року. Навряд чи можна сказати, що санкції проти Коломойського США оголосили раптово.

Першим пострілом стали обшуки Податкової служби США (Internal Revenue Service, IRS) і Федерального бюро розслідувань (Federal Bureau of Investigation, ФБР) у компаніях групи Optima в Клівленді й Маямі, які відбулися 4 серпня 2020 року.

Наприкінці травня державний ПриватБанк подав позов проти Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова до Канцлерського суду штату Делавер (The Delaware Court of Chancery). Згідно з даними журналістів, у цій справі почало своє розслідування і ФБР. Підприємців підозрюють у привласненні майже $623 млн, які вони нібито вивели з рахунків ПриватБанку через шахрайську схему під назвою «Оптима».

І вже 6 серпня 2020 року пролунав «контрольний постріл»: Міністерство юстиції США звернулося до судів із позовами про конфіскацію двох об'єктів нерухомості вартістю близько $70 млн, які «були придбані з порушенням федерального законодавства про відмивання коштів».

Якщо врахувати, що всі обшуки проходили в межах судового розгляду в Канцлерському суді штату Делавер, ініційованого в травні 2018 року ПриватБанком щодо ексвласників Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова та інших осіб, можна припустити, що торік влітку хтось із фігурантів пішов на угоду зі слідством. Тому IRS і ФБР точно знали, де й що шукати. І знайшли достатньо доказів, щоб заявити: ексспіввласники Приватбанку Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов та інші «створили мережу організацій для відмивання незаконно привласнених [грошових] коштів».

Публікуємо практично без купюр нашу розмову з колишнім дніпропетровським банкіром, який емігрував до США. Незважаючи на анонімність, він був досить стриманий як у спогадах, так і в оцінці останніх подій. Не були названі прізвища, які не звучали в пресі раніше, хоча, схоже, наш співрозмовник якщо й не знає їх, то здогадується. Підтверджуючи припущення, що Ігор Коломойський – це лише гучний початок великого шляху американських спецслужб по «адміністрування» українських капіталів.

«Забавні російськомовні хлопці з Брукліна»

– З самого початку 90х дніпропетровці не пов'язували ПриватБанк з Ігорем Коломойським. Коли і як він став належати олігарху?

– Формально «ПриватБанк» 1992 року заснував Союз підприємців, підприємств і організацій Дніпропетровської області, який очолював тоді Юрій Бургутін, відомий фахівець з експлуатації АСУ ТП у чорній металургії. Але це була тільки вивіска для залучення клієнтів із числа «червоних директорів». Інтереси ж головних інвесторів банку представляли Леонід Гадяцький, водій Павла Лазаренка (тоді Лазаренко був представником президента України в Дніпропетровській області. – Mind) і Леонід Милославський, син Аркадія Милославського, відомого в Дніпропетровську ще з радянських часів «авторитетного» підприємця.

Основний капітал «ПриватБанку» становили кошти ТОВ «Солм» (код ЄДРПОУ 13419574, сума внеску в статутний фонд – 2,9 млрд крб. – Mind), ТОВ «Сентоза» (код ЄДРПОУ 13421602, сума внеску в статутний фонд – 3,5 млрд крб. – Mind) і ТОВ «Віст» (код ЄДРПОУ 20299113, сума внеску в статутний фонд – 3,5 млрд крб. – Mind). 9–10 млрд карбованців у березні 1992 року коштували близько $28–30 млн (за курсом крб/$ на 12.11.1992 це приблизно $25 млн. – Mind). Для Милославського-старшого, який контролював так звану «Моркву» – нелегальний ринок плодоовочевої продукції мало не всього СРСР, і для Лазаренка, який керував тоді Радою агропромислового комплексу Дніпропетровської області, це, звичайно, були значні, але не дуже великі гроші.

– І який статус був тоді в Коломойського?

– Коломойському в лютому 1992 року тільки-но виповнилося 29 років... Ніхто б не довірив цьому пацану серйозні кошти. Ігорем Валерійовичем він став тільки наприкінці 90-х, після смерті Милославського-молодшого й вимушеної еміграції Лазаренко (заарештований у США 1999 року. – Mind).

– Інакше кажучи, повноправними розпорядниками та основними бенефіціарами «Приватбанку» Коломойський і Боголюбов стали лише наприкінці 90-х?

– Саме так. Але «інвестувати» в активи за кордоном, тобто виводити кошти з України, вони почали раніше. Схема була проста: банк кредитує компанію-«прокладку», та платить гроші нерезиденту нібито за постачання  товару, нерезидент «проганяє» долари через рахунки двох-трьох-чотирьох офшорних компаній, потім кошти акумулюють, наприклад, на Кіпрі або в США, де інвестують у легальний бізнес. Або «заводять» назад в Україну для спекуляцій на курсі долара...

– А коли термін кредиту закінчується?...

– Тоді кредитують наступну «прокладку», яка погашає борги попередниці... І так до нескінченності.

– Звідки стільки коштів?

– Депозити населення, процентний і комісійний доходи, видача завідомо неповоротних кредитів і списання їх на збитки, спотворення звітності в зарубіжних філіях і дочірніх банках – там, де Нацбанк України нічого перевірити не зможе...

– Але ані Коломойський, ані Тігіпко, ані Боголюбов банкірами не були, звідки вони могли володіти цими технологіями?

– Вони й не володіли. У них були консультанти, чия лояльність була гарантована круговою порукою або, якщо так можна сказати, національно-релігійними зв'язками...

– Ви маєте на увазі Мордехая Корфа і Уріеля Лейбера, які згадуються в позовах Мінюсту США?

– Не тільки їх. Але раз у позовах фігурують саме вони, варто згадати цих співвласників латвійського «ПриватБанку» і членів Опікунської ради дніпропетровської синагоги. Ці забавні російськомовні хлопці чи то з Чикаго, чи то з Брукліну з'явилися в Дніпропетровську напередодні заснування «Приватбанку» або відразу після – 1992 року. З їхньою появою була пов'язана смішна історія.

Відомий спортсмен, тренер, будівельник і таке інше Юрій Кіперман якось (1990 року – Mind) «пересиджував» в Ізраїлі свої неприємності з українськими правоохоронними органами і витрачав багато грошей на дзвінки додому: «Як справи? Як погода? Гроза минула?» Часто телефонував. Багато грошей витрачав. І ще більше заздрив: «Який же мільярдер займається таким [прибутковим] бізнесом?» І навіть записочку одного разу встромив у Стіну Плачу: «Хочу займатися телефонією».

І Бог таки почув Кіпермана: 1992 року в Дніпропетровськ приїхав посланець Любавічеського ребе Мотті Корф та Уріель Цві Лейбер! Дніпропетровський ребе Шмуель Камінецький відрекомендував їх Кіперману. Так 1994 року буквально «з нічого» вони всі разом і при посильній співучасті Валерія Пустовойтенка створили компанію цифрової телефонії «Оптима Телеком», видавивши із спільного американо-українського проєкту корпорацію AT&T.

Наступні 15 років Корф і Лейбер, а також залучені ними фахівці з банків, фінансів і міжнародних розрахунків разом із Коломойським, Боголюбовим, Кіперманом та іншими робили бізнес в Україні.

А 2007 року Мотті Корф повернувся до США, де став представляти інтереси Коломойського.

– Успішно?

– Судите самі. Візьмемо, наприклад, групу Optima Acquisitions. 2009 року Коломойський інвестував у неї $98 млн. У 2010-му компанія стала збитковою. А 2015 року мала заборгованість у $175 млн і впевнено рухалася до банкрутства. Офіційно про неспроможність Optima Acquisitions було оголошено в грудні 2016- го. Але кинути все та вийти з бізнесу Коломойський і його компанія не мали можливості: федеральна влада США могла почати розслідування про навмисне банкрутство. Тому адвокати Optima наполягли на підписанні угоди про реструктуризацію боргів (заява була подана до суду 01.06.2017. – Mind).

– І де ці $175 млн планував знайти 2017 року Ігор Коломойський, якщо «ПриватБанк» був націоналізований наприкінці грудня 2016- го?

– Неправильне запитання. Коломойський знайшов ці $175 млн ще 2014–2015 року, коли був губернатором Дніпропетровської області. Питання в тому, як і звідки ці кошти могли легально «зайти» в США. Якщо коротко, то джерело коштів настільки зацікавило не лише Федеральний комітет США з іноземних інвестицій (CFIUS. – Mind), а й IRS (Службу внутрішніх доходів США. – Mind), а потім і ФБР. Optima Specialty Steel збанкрутувала. Націоналізований «Приватбанк» подав позов (у травні 2018 року. – Mind) в Канцлерський суд штату Делавер. Суд залучив до процесу Корфа та Лейбера й почав розглядати справу за правилами закону RICO (The Racketeer Influenced and Corrupt Organizations Act), тобто фактично звинуватив Коломойського, Корфа, Лейбера та інших у скоєнні кримінальних злочинів... Як там було написано? У «створенні мережі організацій для відмивання незаконно привласнених [грошових] коштів».

«Держдеп США уповноважений заявити»

– Але до чого тут Корф і Лейбер?

– Мотти Корф був генеральним директором та акціонером Optima Specialty Steel і Georgian American Alloys, а Уріель Лейбер – членом правління і акціонером.

– І хтось з них пішов на угоду зі слідством?

– Так, Мордехай Корф пішов на угоду зі слідством і «обміняв» імовірне багаторічне тюремне ув'язнення на інформацію про те, які й де зберігаються докази... Нічого дивного: «Це Америка, крихітко!» Наскільки мені відомо, співпрацювати з правосуддям Мотти умовили родичі – він, виявляється, залучив до управління бізнесом Коломойського в США свого шурина, Хаїма Шохета (Chaim Schochet. – Mind). Тому нам залишається тільки гадати, що, скільки та про кого Хаїм, Мотти та Цві розповіли слідчим IRS і ФБР...

– Чому ви так зневажливо про українські служби?

– А результати роботи українських правоохоронців де? У сейфі генпрокурора Венедиктової? Немає їх там! Читайте позовну заяву (про порушення з боку США договору з Україною про взаємний захист інвестицій. – Mind), яку юристи Коломойського подали до міжнародного арбітражу (International Centre for Settlement of Investment Disputes, ICSID. – Mind): «На сьогодні прокуратура України не пред'явила ані Коломойському, ані Боголюбову ніяких звинувачень у злочинах <...> в Україні не порушені кримінальні справи проти Коломойського та Боголюбова <...> Не пред'явлені звинувачення в злочинах, які ставлять їм у вину Сполучені Штати, і жоден український суд не визначив, що ці злочини взагалі мали місце». (!)

– І що випливає з цієї заяви?

– Тільки те, що Коломойський і його юристи, напевно, не знають: факти, встановлені судом США, в Україні вважатмутьися доведеними! А про те, що вже встановлено, можна судити за заявою Держдепартаменту від 5 березня. Стаття 7031 (c) Закону про асигнування на державні, іноземні операції та суміжні програми говорить про позбавлення права на в'їзд до Сполучених Штатів «нинішніх і колишніх посадових осіб іноземних урядів і їхніх найближчих родичів, про яких державний секретар має достовірну інформацію про те, що вони були прямо або побічно причетні до суттєвої корупції». Далі розшифровувати?

– Так, будь ласка...

– Читаємо розділ №212 Закону США «Про імміграцію та громадянство» і указ президента США від 12.01.2004. У цих актах – не чіпляйтеся до мого перекладу – зазначено: «Забороняється / тимчасово зупиняється в'їзд до США іноземних державних посадових осіб, які займаються хабарництвом, корупцією, привласненням публічних коштів, втручанням у судові, виборчі або інші суспільні процеси, що призвело до серйозних негативних наслідків для національних інтересів США». Те саме стосується їхніх чоловіка/дружини й дітей.

Також там зазначено, що держсекретар зобов'язаний кожні 90 днів звітувати перед комітетом Конгресу з асигнувань, міжнародних відносин і судових органів про те, кого та на яких підставах було внесено до згаданого переліку. Цей звіт ділиться на дві частини – загальнодоступну, яка публікується на вебсайті Держдепартаменту, і секретну, яка доступна лише сенаторам, конгресменам та іншим чиновникам.

Скажу так, щоб нікого не підставляти... Я можу лише припустити, що в секретній частині доповіді можна побачити ще кілька українських прізвищ. Держсекретар не зобов'язаний публічно називати всіх, кому забороняється в'їзд до США. Тому дехто дізнається про заборону безпосередньо в момент звернення за візою.

– Буде неприємно...

– Є і приємні винятки. Коли якась особа, що раніше потрапила в заборонений перелік, «сприятиме досягненню важливої мети правоохоронних органів США», то візу дадуть.

– А якщо не сприятиме? І візу не проситиме?

– Тоді читайте ст. 1 Договору між Україною та США про взаємну допомогу в кримінальних справах, де, зокрема, йдеться про «передачу осіб, які перебувають під вартою, для дачі показань або з іншою метою». Наприклад, для допиту, впізнання, видачі документів тощо.

– Для такого припущення є підстави?

– Бачите, у правоохоронних органах США, співробітники яких хотіли б допитати Коломойського, є ще Департамент боротьби з відмиванням коштів Міністерства фінансів (Financial Crimes Enforcement Network, FinCEN). Я знову ж таки обмовлюся, що це лише мої припущення, але FinCEN має у своєму розпорядженні достатньо повний набір документів про трансакції на $240 млн, які пройшли через Deutsche Bank наприкінці 2014 – на початку 2015 років. Майже всі ці кошти були переказані на рахунок офшорної компанії Claresholm Marketing (BVI).

А що ми почули в заяві Держдепартаменту? «У своїй офіційній якості губернатора Дніпропетровської області України з 2014 до 2015 року [Ігор] Коломойський, використовуючи свій політичний вплив і офіційну владу для своєї особистої вигоди був причетний до корупційних дій, які підірвали верховенство закону та віру української громадськості в демократичні інститути свого уряду й суспільні процеси...».

Замість післямови

Це інтерв'ю не мало за мету проаналізувати події як зовсім далеких днів, так і минулого десятиліття, що передували санкціям. Воно може послужити хіба що одним із пазлів в образ олігарха, що сформувався, і провокує не втрачати інтересу до справи: адже ті, хто ще підуть на угоду зі слідством, зможуть розповісти й про інші цікаві схеми виведення коштів з України або їхнього відмивання.

Дуже схоже, що першим на угоду з американською стороною вже пішов президент України, внісши пакет законів про «податкову амністію», під яку не підпадає ні один із великих бізнесменів, що обіймали посади, які вимагають обов'язкового декларування.