Від коридорів Бастилії до кулуарів парламенту: як бюрократія заволоділа світом

Від коридорів Бастилії до кулуарів парламенту: як бюрократія заволоділа світом

І чому цей «французький жарт» із часом перетворився на віртуозне мистецтво

Этот материал также доступен на русском языке
Від коридорів Бастилії до кулуарів парламенту: як бюрократія заволоділа світом
Фото: depositphotos.com

Франція сьогодні відзначає головне національне свято – День взяття Бастилії. Завдяки активності свого нинішнього президента Еммануеля Макрона ця країна відіграє одну зі значущих ролей у сучасній європейській політиці й у врегулюванні українсько-російської кризи. В цьому немає нічого дивного. Республіка конкурує з Німеччиною за лідерство в ЄС, тому виступає з різними міжнародними ініціативами. Engie – найбільша енергетична корпорація, підконтрольна французькому уряду, бере участь у будівництві спірного газопроводу «Північний потік – 2» і торгує природним газом з «Нафтогазом України».

Набагато менш відомо про те, що Франція – це батьківщина всюдисущої бюрократії, прародителька й «священна земля» складної чиновницької ієрархії. До теперішнього часу апарат управлінців буквально в кожній країні – повсюдно-надмірний. Бюрократія нічого не виробляє, але без неї не обходиться жодне суспільство, її діяльність суворо регламентована та незбагненна водночас, вона наводить нудьгу і зачаровує.

І в сучасній Україні саме бюрократія, що складається з армії депутатів і чиновників, – це і є правлячий клас, який керує розподілом усіх благ. З одного боку, вона отримує ренту зі свого привілейованого становища, а з іншого – дедалі більше змушена виконувати державні функції, «надавати послуги» населенню. А той її представник, хто працює неефективно, позбавляється своєї посади.

Бюрократизація – глобальний процес, і він пов'язаний із залізною ходою ринку та прогресу. Україні від нього нікуди не втікти. Тому діяльність чиновників викликає особливий інтерес у дослідників і спостерігачів.

Ґрунтуючись на цьому припущенні, Mind зібрав кілька цікавих фактів, здатних розширити уявлення про те, як працює бюрократична машина.

Як зародилася бюрократія?

Сам термін «бюрократія» був придуманий у Франції в середині XVIII століття як сатиричний. Його походження пов'язане з французьким словом «бюро» – письмовий стіл, і грецьким коренем «кратос», що означає правління і владу. Тобто первісний зміст поняття – «влада тих, що сидять за столом».

Французький економіст Жак Клод Марі Венсан де Гурне вперше вжив це слово як жарт, кажучи про те, що «ось у нас у Франції є така біда – бюроманія, і та влада, яка у нас є – це, напевно, бюрократія».

Влада за тих часів належала військовим і священикам, ще можна було уявити владу грошей – але не владу авторів інструкцій і переписувачів паперів. Однак феодально-аристократичний режим поступово ослаблював свої позиції під тиском буржуазії. А раціональний спосіб, який буржуазія, як правлячий клас, принесла з собою, – це, звичайно ж, бюрократія. Отже, чиновництво – клас тих, хто працює з різного роду документами і регламентами державного значення.

Потім термін перемістився в англійську мову, де спочатку також мав сатиричне значення, але вже до кінця XIX століття почав вживатися у нейтральному сенсі. Так стали називати найманих державних службовців, які здійснюють управлінські функції.

Показово, що слова «бюрократія», «бюрократ» традиційно несуть негативну конотацію – настільки сильну, що самі бюрократи не воліють себе так називати, вважаючи за краще терміни «чиновник», «управлінець», «менеджер». Але якщо ви зазирнете в тлумачні словники, то побачите, що першопочаткове значення терміну – суто наративне, нейтральне (тобто, бюрократія – це повсюдно реально існуюча система управління, що діє за допомогою ієрархічного апарату, відокремлена від суспільства і лише цим управлінням і займається).

Як вона зміцнювала свої позиції?

У кабінетах французьких чиновників XX століття вивели «залізний закон бюрократії», підтвердження якого дослідники знайшли в різних країнах. Він говорить, що будь-яка ринкова реформа, всяке урядове втручання з метою зменшити бюрократизм і стимулювати ринкові сили зрештою призводять до збільшення загального обсягу регулювання, загальної кількості паперової тяганини і загального числа бюрократів, яких залучає на службу уряд.

Вивели навіть формулу: за традицією кожна реформа, спрямована на скорочення кількості держслужбовців, призводить до її збільшення на 10-25%. Таким чином, кажучи політичною мовою, «режим розширює власну базу підтримки». Не всіх старожилів-чиновників виходить одразу звільнити, але одночасно начальству для зміцнення тилу потрібно розширювати штат лояльних співробітників.

Видатний бельгійський економіст і троцькістський теоретик Ернест Мандель, який, як і годиться троцькісту, відчував до феномену бюрократії особливий інтерес, звернув увагу на те, що бюрократія не може бути економічно ефективною, оскільки виходить із принципу максимізації витрат, а не максимізації доходів (як він написав, «прямого розміщення ресурсів», а не «максимального збільшення прибутку»).

Тому, згідно з поглядами Манделя, єдиним вагомим механізмом поліпшення функціонування бюрократії є репресія. А чиновництво є єдиною соціальною групою (окрім, можливо, духовенства), яка, якщо її залишити наодинці з собою і не чинити на неї коригуючого тиску ззовні, прагне затвердити некомпетентність в якості основи своєї діяльності.

За законами Талейрана

Видатний історик Євген Тарле, який народився в Києві 1874 року, відомий своєю докладною біографією французького політика та дипломата кінця XVIII – початку XIX століття Шарля Моріса де Талейрана-Перигора. Причому робота Тарле досі залишається єдиним дослідженням на пострадянському просторі, при написанні якого автор використав оригінальні твори та дипломатичне листування самого Талейрана.

Талейран уславився не лише своїми своєрідними моральними якостями, які дозволяли йому досягти успіху в політиці і посилювати власні позиції в системі державної влади. Він був великим інтелектуалом – брав участь у політичній боротьбі за допомогою своїх розумових здібностей, а не бандитських (репресивних) методів. Сам казав, що склав 14 різних присяг різним урядам і різним людям, монархам і революціонерам, за що його і називали «слугою всіх панів», і всіх цих панів по черзі він зраджував.

Але для сучасної політики і бюрократії його головна цінність – в іншому. Майже два століття тому Талейран передбачив сучасні війни, пов'язані із затвердженням економічних інтересів держав, а не завоюванням територій. І також він передбачав, що буржуазний клас – тобто бізнесмени та фінансисти – відіграватиме провідну роль у розвитку суспільства і визначатимуть правила гри в системі державного управління.

Як писав Тарле: «Витончений, проникливий, талановитий аристократ, який одразу ж безпомилково передбачив неминучу загибель свого власного класу і повне торжество чужого йому особисто класу – буржуазного. Він знав наперед, що в цій боротьбі будуть всякого роду зупинки, зрозумілі кроки, нові пориви, нові мінливості в боротьбі сторін, і завжди передбачав наступ і правильно судив про результат кожної такої сутички. Це чуття завжди його змушувало вчасно ставати на бік майбутніх переможців і пожинати рясні плоди своєї проникливості».

Але зраджуючи і продаючи по черзі за гроші і за інші вигоди всіх, хто користувався його послугами, мінливий, немов хамелеон, Талейран, по суті, не зраджував лише переможному, але чужому йому особисто буржуазному класу. І робив це саме тому, що вважав перемогу буржуазії неминучою.

Як методи Талейрана вкорінилися в сучасності?

Не аристократичний «двір» з його груповими інтересами, не дворянство з його феодальними привілеями, а нова «буржуазна держава» (говорячи сучасною мовою, заснована на владі ринку та бізнесу) з її основними зовнішньополітичними потребами і завданнями – ось що позначав Талейран терміном «Франція». І він знав, що всі хитромудрі придворні інтриги, маскарадні посилки емісарів, розрахунки на вплив якоїсь коханки – усі ці хитрощі та «брязкальця» дипломатії XVIII століття тепер хоча і можуть бути з успіхом використані, але з XIX століття вони втратили колишню ефективність.

З розквітом буржуазії настав час, коли потрібно більше рахуватися й у власній, і в чужій країні з банкіром, а не з королівською фавориткою, з біржовими облігаціями, а не з перехопленими інтимними записками, з дуелями, де б'ються за допомогою митних тарифів, а не за допомогою рапір.

Згідно з цим Талейран і діяв безпосередніми словесними заявами, нотами, меморандумами, відрядженням офіційно акредитованих дипломатичних представників і намагався впливати при цьому або демонстрацією готовності до військових дій – коли це було доречно, або спритним, своєчасно проведеним маневром зближення з тією чи іншою державою. І в цьому він виявився неперевершеним майстром.

Нескладно помітити, що методи державного менеджменту Талейрана за наших днів лише зміцнили свою актуальність. Фокус влади у внутрішній політиці та на міжнародному рівні зосереджений на контролі над ресурсними, фінансовими і транспортними потоками.

Сучасні протистояння більше не націлені на знищення цивільного населення, а орієнтовані на обмеження економічних можливостей опонента, щоби позбавити його здатності розвивати свою волю. У потоковому середовищі основні зіткнення відбуваються в царині економіки, а військові операції виступають у якості їх підтримки та підкріплення.

І так відбувається тому, що в умовах ринкової економіки живий покупець, здатний забезпечити прибуток корпорацій і сплату податків до бюджету для фінансування бюрократичного апарату, цінується дорожче від загиблого під час бойових дій.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті