За газовими лаштунками: як велич Німеччини приростатиме Сибіром
І чому з відходом із посади Ангели Меркель зміна проросійського вектора ФРН не передбачається
«Велич Німеччини приростатиме Сибіром». Саме так канцлер усіх німців Ангела Меркель могла б прокоментувати нещодавню угоду між ФРН і США про перерозподіл сфер впливу на європейському ринку природного газу. Але не стала. Інакше їй довелося б розповісти про третього співучасника процесу – президента Росії Владіміра Путіна. Своїми спостереженнями стосовно подій, що передували наявній розстановці сил, з Mind ділиться високопоставлений у минулому дипломат, надзвичайний і повноважний посол у відставці, який побажав – з цілком зрозумілих причин – залишитися неназваним.
«Це найбезглуздіший проєкт Росії!»
Газопроводи Nord Stream – 1, 2 (NS, «Північний потік») починаються в Росії. Формально – у містечку Грязовець, що у Вологодській області. Реально – на півночі Західного Сибіру, в Ямало-Ненецькому автономному окрузі. Саме там знаходяться Бованенківське та Південно-Російське родовища, звідки газ перекачується в Європу.
А де закінчується «Північний потік»? Усі знають, що в Німеччині. Але де саме? Величезні (діаметром 1220 мм) труби (наразі три, а в подальшому чотири. – Mind) виходять на німецький берег поблизу містечка Лубмін (Lubmin) у федеральній землі Мекленбург – Передня Померанія.
Ця історична область Німеччині знана тим, що саме тут Ангелу Меркель було вперше обрано депутатом бундестагу. Перші вибори, на яких вона взяла 48,5% голосів, проходили 2 грудня 1990 року. І далі: 48,6% – в 1994, 37,3% – в 1998 і 41,3% – в 2005 роках.
До речі, 2005 року на дострокових виборах до бундестагу Меркель балотувалася по виборчому округу №15 у місті Штральзунд. Це неподалік – лише 50 км – від Лубміна, жителі якого тоді аж ніяк не підозрювали про свою майбутню причетність до будівництва Північно-Європейського газопроводу (North European Gas Pipeline, NEGP, а в 2006 році назву було змінено на Nord Stream. – Mind).
Нагадаємо хронологію подій. 8 вересня 2005 року триває візит президента Путіна до Німеччини, де відбуваються укладання угоди про умови реалізації проєкту NEGP і зустріч із головою німецької опозиції Ангелою Меркель. З Меркель обговорювалися енергетичне питання, позачергові вибори до бундестагу та «головний конкурент Меркель – канцлер Герхард Шрьодер». А на підписанні угоди з Герхардом Шрьодером Путін заявив: «Ми розраховуємо, що запуск такого масштабного проєкту надасть нового потужного імпульсу енергодіалогу між Росією та Євросоюзом загалом. І, звісно, це сприятиме розвитку російсько-німецького енергетичного діалогу. Основні принципи цього співробітництва зафіксовані в Спільній заяві про співпрацю Росії та Німеччини в галузі енергетики».
18 вересня 2005 року проходять дострокові вибори в бундестаг, на яких блок ХДС/ХСС отримав 35,2% голосів, а його лідерку Ангелу Меркель вже через два дні – 20 вересня – обрано головою фракції.
Менше ніж за місяць – 10 жовтня Герхард Шрьодер погодився поступитися Ангелі Меркель кріслом канцлера в обмін на міністерські посади для своїх політичних соратників. А рівно через місяць після виборів – 18 жовтня 2005 року – відбулася офіційна відставка Шрьодера.
12 листопада партії Меркель і Шрьодера створюють коаліцію, 22 листопада Меркель обирають канцлером, а 30 листопада майбутній «Північний потік» реєструють у Швейцарії.
А ще за 10 днів – 9 грудня 2005 року – «Газпром» оголошує, що Шрьодер очолить комітет акціонерів (раду директорів. – Mind) NEGP для «прийняття всіх стратегічних рішень в усіх напрямах діяльності компанії». Тим часом, того самого дня в Росії стартують роботи з будівництва газопроводу «Грязовець – Виборг» – першої черги майбутнього Nord Stream.
Виразно пояснити журналістам цю послідовність подій Ангела Меркель ніколи не могла. Навіть «по гарячих слідах», 20 грудня 2005-го, в інтерв'ю газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung вона заявила, що нібито «не була в курсі підготовлюваного призначення Шрьодера в NEGP до того, як про це повідомили ЗМІ».
А ще Меркель, напевно, «не була в курсі», що саме в Лубміні, на її політичній «батьківщині» в Мекленбурзі – Передній Померанії, германо-російська газова «пуповина» з'єднається з європейськими газопроводами Nel (20 млрд куб. м, прямує в Нідерланди), Eugal (55 млрд куб. м, йде в Чехію і далі, до країн Східної Європи й до Італії) і Opal (35 млрд куб. м на вході і 25,7 млрд кубометрів на виході, прямує в Чехію та в країни Центральної Європи ). Але все саме так і сталося.
Недарма ж 8 вересня 2005 року, ще напередодні виборів до бундестагу та жорстких п’ятитижневих перемовин між Меркель і Шрьодером, російські ЗМІ писали, що Ангелу Меркель «за 10 днів, можливо, назвуть «пані канцлер».
У 2007 році президент Білорусі Олександр Лукашенко назвав Nord Stream «найбезглуздішим проєктом Росії», який може увійти до книги рекордів Гіннеса». Але він помилявся. Пропозицію зв'язати Росію та Німеччину «пуповиною» потужного газопроводу було в деталях погоджено між Москвою та Берліном.
Зовнішня політика Німеччини 2005–2021 років: «Наша справа – труба!»
У 2019-му, за 14 років після вищеописаних подій, проєкт Nord Stream 2 (NS2) був близький до завершення (95% готовності. – Mind), як ніколи. Але 20 грудня 2019 року президент США Дональд Трамп застосував проти компаній – учасниць будівництва NS2 жорсткі санкції, які – безпрецедентно – набрали чинності негайно. І швейцарський підрядник Allseas вже 21 грудня зупинив усі роботи з прокладання труби.
Зрозуміло, що уряд Німеччини і, звісно, пані канцлер були категорично проти розриву німецько-російської газової «пуповини». Настільки проти, що навіть спробували «підкупити» США.
7 серпня 2020 року в особистому листі, адресованому міністрові фінансів США Стіву Мнучіну, міністр фінансів Німеччини Олаф Шольц запропонував профінансувати імпорт із США скрапленого природного газу (СПГ). Документ нібито містив оферту в сумі до 1 млрд євро для «розвитку терміналів СПГ у Вільгельмсхафені та Брюнсбюттелі». В обмін на це Німеччина нібито просила США дозволити «безперешкодне будівництво та експлуатацію» NS2.
Звісно, така інтерпретація особистого листування двох міністрів була негайно поставлена під сумнів. Як заявила тоді міністр охорони довкілля Свенья Шульце, «Німеччина не пропонувала США жодних «брудних оборудок», що стосуються NS2».
А кому пропонувала? Першою такою угодою були певні «неформальні зобов'язання» Німеччини у зв'язку з підписанням наприкінці 2019 року пакету угод між Україною та Росією про транзит 225 млрд куб. м газу в 2020–2024 роках.
У чому ці зобов'язання нібито полягали? Зрозуміло, як тоді підозрювали європейські ЗМІ, у лобіюванні скасування санкцій проти NS2 усіма доступними Німеччині способами і засобами. І «особисте листування» міністрів фінансів Німеччини та США – яскравий тому приклад.
А другу таку угоду було укладено буквально днями, коли Меркель здійснила прощальний, останній перед своєю відставкою, візит до США. 15–16 липня канцлерка зустрілася і провела у Вашингтоні перемовини з президентом США Джо Байденом, віцепрезидентом Камалією Харріс, держсекретарем Ентоні Блінкеном, з його попередниками на цій посаді – Хілларі Клінтон і Коліном Пауеллом. А також – з лідерами республіканців в обох палатах Конгресу Мітчем Мак-Коннеллом і Кевіном Маккарті.
Про що вони говорили? Багато про що і, зокрема, про Україну і про закінчення будівництва NS2. Але не про все домовилися. І тому президент Байден запропонував просити радників – своїх і канцлера, спільно подумати, яких практичних заходів можна було б вжити, щоби «не виникла загроза енергетичній безпеці Європи й України з боку Росії».
16 липня на пресконференції після перемовин вони заявили таке. Ангела Меркель: «Україна має залишатися країною – транзитером природного газу... NS2 – це додатковий проєкт, а не заміна транзиту... У нас [із США] різні оцінки з приводу суті цього». Джо Байден: «Друзі можуть собі дозволити не погоджуватися один з одним <...> [Коли я прийшов до влади,] ми не бачили сенсу в подальших санкціях. Замість цього ми вважали за краще працювати з Німеччиною... [А далі] – подивимося».
Радники Байдена й Меркель вишукували практичні заходи безпеки аж до 21 липня, коли Держдепартамент і МЗС Німеччини синхронно опублікували текст «Спільної заяви про підтримку України, європейської енергетичної безпеки та наших кліматичних цілей». Цитуємо ключовий меседж:
«... Ми зобов'язуємося <...> забезпечити готовність США та ЄС, зокрема й за допомогою відповідних інструментів і механізмів, до спільного реагування на російську агресію і зловмисні дії, у тому числі спроби Росії використовувати енергію як зброю. Якщо Росія спробує використовувати енергію як зброю або вчинить подальші агресивні дії проти України, Німеччина вживе заходів на національному рівні та потребуватиме ефективних заходів на європейському рівні, включно з санкціями, для обмеження експортних можливостей Росії до Європи в енергетичному секторі та/або в інших економічно значущих секторах».
За лаштунками перемовин
«Багато подробиць переговорів у Вашингтоні лишилися «за кадром», – коментує на умовах анонімності текст угоди Б., надзвичайний і повноважний посол України, що нині вже у відставці. – Наприклад, президент Байден наполягав на включенні до ліцензії на експлуатацію NS2 пункту про т. зв. аварійний вимикач: «Це дозволило б припинити постачання газу, якби Кремль вчинив агресивні кроки проти непокірних сусідів». Що відповіла Меркель? Судячи з її пізнішого висловлювання, вона відмовилася: «Російська сторона сказала мені, що не хоче використовувати енергетику як зброю... Тут я ловлю [Путіна] на слові».
Що ще цікавого було сказано? Наприклад, обговорювалася явно завищена ціна, затребувана Україною за згоду на добудову NS2: гарантії щодо територіальної цілісності та суверенітету і гарантії щодо членства в НАТО... А ще Україна вимагала від Німеччини гарантій збереження транзиту російського газу, виконання зобов'язань ЄС щодо інтеграції ринків газу та електрики відповідно до Угоди про асоціацію тощо.
Зрозуміло, у Берліні оцінили такі «забаганки» як надмірні – і тому неприйнятні. І «неприйнятні» насамперед для Москви.
«До речі, Байден не просто так поступився Меркель сумнівною честю узгодження тексту Угоди з Путіним. США, наскільки мені відомо від колег, ще до початку переговорів з Німеччиною зайняли позицію «над сутичкою». Мовляв, це ж вам, німцям, NS2 конче потрібен... А ми, американці в принципі не заперечуємо. Але виключно за ваш, за німецький рахунок. І з Путіним самі домовляйтеся.
І, як ви думаєте, про що домовилися Путін і Меркель? Ангела розповіла Владіміру про зміст переговорів із Джо. Владімір «надав відповідні коментарі». Ангела запитала про можливість продовження угоди між «Газпромом» і Україною про транзит газу після 2024 року. Відповідь Путіна невідома, але обидва лідери тут же висловили своє «задоволення будівництвом газопроводу, що наближається до завершення»...
І я, скажімо так, маю всі підстави припускати, що 21 липня офіційний текст угоди було передано МЗС України, а потім синхронно опубліковано МЗС Німеччини та Держдепартаментом лише після телефонної розмови Путіна з Меркель», – продовжує джерело Mind.
Спільна заява: «США та Німеччина єдині у своєму переконанні: в інтересах України і Європи, щоби транзит газу через Україну тривав після 2024 року <...> Німеччина зобов'язується використовувати всі доступні важелі для забезпечення продовження до 10 років угоди про транзит газу між Україною і Росією, включаючи призначення спеціального посланника для підтримки цих переговорів, які повинні розпочатися якомога швидше й не пізніше 1 вересня. Сполучені Штати зобов'язуються повністю підтримувати ці зусилля».
Наш співрозмовник передбачає, що «втішний приз, обіцяний Україні за підсумками переговорів у Вашингтоні, – це, звісно ж, продовження дії пакету договорів про транзит російського газу після 2024 року. Але в порівнянні з цим «смаколиком» обіцяні в угоді $175 млн, $70 млн, а також «інвестиції на суму не менше $1 млрд» – це мізер... При цьому ні я, ні будь-хто з моїх колег ніяк не можемо зрозуміти сенс фрази «Німеччина зобов'язується використовувати всі доступні важелі для забезпечення продовження транзиту»! Як «перекласти» з дипломатичної мови на юридичну словосполучення «всі доступні важелі»? Чому угода багато обіцяє, але нічого не гарантує?»
Відповідь на ці питання, за словами нашого співрозмовника, досить проста. «За оцінками Bank of America, при середній ціні експорту в $240 за 1000 кубометрів виручка «Газпрому» у 2021 році зросте на 43%, до $129 млрд, скоригована EBITDA – удвічі, до $40,84 млрд, чистий прибуток – у 13 разів, до $24,9 млрд, а вільний грошовий потік – до $15,8 млрд проти негативного показника у 2020 році».
Ф'ючерсні постачання газу в серпні 2021-го на ключовому європейському хабі TTF коштували 38,65 євро за МВт•год, або $493 за 1000 куб. м – це найвища ціна в історії європейського газового ринку. Ф'ючерси на всі найближчі місяці постачань аж до березня 2022 року в липні 2021-го торгувалися вище $400 за 1000 куб. м.
Як прогнозує дипломат, «у 2022 році попит у Європі зросте більш ніж на 30 млрд куб. м. І тоді потреба в російському трубопроводному газі становитиме 215 млрд куб. м або дещо більше. Гарантовано забезпечити такий обсяг постачань Росія може лише після закінчення будівництва NS2. До того ж «на кін» для «Газпрому» поставлені чистий прибуток у розмірі $24,9 млрд і більше, а для Росії – передача влади в Німеччині політичним «спадкоємцям» Меркель.
«Вибори, вибори... Кандидати – Putinversteher!»
У вересні 2021 року Німеччина проводитиме чергові вибори до бундестагу. Як прогнозують німецькі соціологи, сьогодні можливі лише два варіанти майбутньої коаліції.
Перший: ХДС (партія Меркель), «Зелені» (противники NS2) і Вільна демократична партія. Другий: ХДС (партія Меркель), соціал-демократи (СДПН, прихильники NS2) і Вільна демократична партія.
Але вибір кандидата на посаду канцлера для будь-якої коаліції за участю ХДС вельми обмежений. Перше місце в рейтингу посідає Маркус Зедер, прем'єр-міністр Баварії. Бачити його главою ФРН бажають 52% всіх жителів країни і 73% виборців блоку ХДС/ХСС.
При цьому німці добре знають, що цього кандидата високо поціновує Путін. Наприклад, у січні 2021 року при особистій зустрічі президент Росії зробив Зедеру комплімент: «Представники Баварії активно працюють у Росії. Достатньо сказати, що кожна п'ята німецька компанія, що працює в Росії, баварського походження, а понад половини всіх великих німецьких інвестицій у російську економіку організовані Баварією».
На другому місці стоїть Фрідріх Мерц, юрист і мільйонер. Він, як і Зедер, належить до політиків, для характеристики яких у німецькій мові навіть придумали нове слово – Putinversteher, тобто «той, хто розуміє» президента Путіна. Принципова позиція Мерца: «Німеччина і Європа мають піти назустріч Росії та зробити все, щоб у XXI столітті було більше точок дотику». Але, можливо, саме тому Мерца хотіли б бачити канцлером 26% громадян і 36% прихильників блоку ХДС/ХСС.
На третьому місці – Армін Лашет, прем'єр-міністр найбільшої федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія і голова (з січня 2021-го) ХДС. Його кандидатуру підтримує Меркель, яка щиро переконана, що канцлером Німеччини може бути лише голова ХДС.
А ще Меркель знає, що Лашет – послідовний Putinversteher. Наприклад, після анексії Криму 2014 року він висловлювався за продовження співпраці з Росією і проти «антипутінського популізму».
Крім того, Лашет – принциповий лобіст NS2. Так, під час дискусії, організованої газетою Stuttgarter Zeitung 15 липня 2021 року він заявив: «Усе вирішено, NS2 – це економічний проєкт <...> З точки зору політики, все одно, чи надходить російський газ по землі (транзитом через Україну. – Mind) чи морем (по газопроводу. – Mind)... Потрібно ухвалювати рішення. Тому NS2 – це проєкт, якому я говорю: «Добре, я його не забороняю».
Ціна заборони «Північного потоку – 2»
«Якщо NS2 не запрацює до кінця року, дефіцит газу на ринках Європи становитиме не менше 33 млрд куб. м, – поділився з Mind Б., надзвичайний і повноважний посол України у відставці. – І чим далі відкладатиметься розв’язання питання із завершенням будівництва, сертифікацією та пуском NS2, тим більші обсяги газу потрібні будуть Європі взимку. Тому статус газопроводу, як би не опиралися Україна та Польща, обов'язково має бути визначений і зафіксований до настання нового газового року (тобто не пізніше жовтня. – Mind), а ще краще – до виборів у бундестаг. І заради досягнення цієї мети канцлер Меркель використовуватиме «всі доступні важелі». Адже вона краще за всіх знає, що велич Німеччини – її економіка – завжди приростатиме Сибіром».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
