Дмитро Кисилевський: «Індустріальні парки можуть працювати без схематозу, якщо в законі передбачити потрібні запобіжники»

Індустріальні парки в Україні отримали офіційний старт до розвитку. У перший же день осінньої сесії Верховна Рада 290 голосами прийняла в цілому законопроєкт №4416-1, який вносить значні зміни до старого закону про індустріальні парки. Виступаючи перед парламентом, спікер ВР Дмитро Разумков підкреслив: прийняття цього закону дасть можливість створити в Україні додатково 60 000 робочих місць.

За світовими статистичними даними, кожен гектар індустріального парку створює приблизно 50 робочих місць, а $1 державних вкладень залучає $5-6 інвестицій. Законом передбачено, що держава в середньостроковій перспективі (3-5 років) має виділити на стимулювання ІП 10 млрд грн. Для цього в проєкті держбюджету Кабмін зобов'язаний з 2022 по 2026-ий виділяти фінансування в розмірі 2 млрд грн щорічно на реалізацію завдань розвитку ІП. Також, уряд повинен розробити та затвердити стратегію розвитку індустріальних парків і створити державну установу з розвитку ІП.

Крім того, місцевій владі пропонується надати право «встановлювати для індустріальних парків і їх резидентів свої пільги стосовно податків, які вони адмініструють».

На сьогодні в Україні офіційно зареєстровано 51 індустріальний парк (ІП), 25 вже мають керуючі компанії, а вісім – залучили резидентів-виробників. Але більшість з ІП ​​цим похвалитися не можуть. Влітку делегація народних депутатів відвідала вісім з них у різних регіонах нашої країни – аби переконатися, що ініціативу на місцях підтримують. А деякі з парків почали розвиватися навіть незважаючи на відсутність будь-якої підтримки з боку держави.

«Живі» приклади розвитку індустріальних парків. Показовим прикладом того, що мають являти собою ІП є парк «Біла Церква» (70 га). Він має чітко окреслену територію, на яку підведено необхідні промислові комунікації та побудовано кілька корпусів. Частина цих корпусів вже зайнята резидентами. Один із заводів виробляє електротехнічне обладнання, другий – різні металоконструкції, як то – побутові сходи та професійне риштування. Інші корпуси чекають своїх орендарів.

Інвестори ІП у Білій Церкві – компанія UFuture Василя Хмельницького, що організувала та побудувала його, – кажуть: на даний час для них це не бізнес, а соціальний проєкт і набуття досвіду з організації та залучення компаній-виробників.

Ще цікавіший приклад – група з шести заводів у селі Малинівка Харківської області. Колись давно там було збудовано один завод, до нього підведено мережі. Згодом інші інвестори вирішили: якщо мережі вже є, можна будувати поруч інші заводи. Сьогодні там працює завод з виробництва скла, завод з виробництва складної трубної продукції для ремонту і будівництва енергетичних об'єктів, й інші підприємства. Утворився кластер, який, фактично, являє собою індустріальний парк, але наразі жодним чином де-юре не зареєстрований.

Між цими заводами існує мінімальна кооперація: вони спільно обслуговують мережі, ремонтують автодорогу, стежать за справністю залізничної гілки, тощо. Така кооперація склалася сама собою, отже, в Україні подібний формат можливий і затребуваний.

На жаль, більшість українських ІП виглядають, як парк «Мироцьке» в Бучанській ОТГ Київської області. Інвестор придбав там землю та підвів комунікації, але резидентів – поки немає. Сьогодні він чекає, коли ж в Україні з'являться такі ж стимули для ІП, які діють в інших країнах. У розмові з депутатами і чиновниками інвестор підкреслив, що в цьому випадку йому було б набагато простіше залучати резидентів.

Навіщо потрібні окремі закони про роботу індустріальних парків? Перед владою України стоїть актуальне завдання – сприяти зростанню нових виробництв, аби повернути заробітчан з-за кордону. Держава має простимулювати цей процес. І саме створення індустріальних парків та надання їх учасникам широкого спектру пільг і стимулів стало загальноприйнятим підходом у всіх провідних країнах світу.

Базовий законопроєкт про ІП №4416-1 мав бути прийнятий ще в липні 2021 року. На жаль, у депутатів руки тоді не дійшли. Однак, для повноцінного розкриття потенціалу ІП, Рада має схвалити ще два законопроєкти – №5688 і №5689, які містять митні та податкові стимули відповідно.

Усі три законопроєкти необхідно прийняти восени, щоб встигнути внести зміни до податкового законодавства. Справа в тому, що протягом бюджетного періоду змінювати його заборонено. Якщо хоч один документ не отримає затвердження в остаточному варіанті, то індустріальні парки не зможуть працювати на повну потужність. Саме тому депутатам важливо встигнути прийняти їх цьогоріч.

– Дмитре, які стимули держава готова надавати ІП?

– Йдеться про чотири види стимулів: податкові, митні, фінансові та інституційні.

– Що передбачають фінансові стимули?

– Перше – це компенсація інвесторам ІП підведення інфраструктури до майданчика, на якому муніципалітет або приватний власник бачить індустріальний парк. Держава може компенсувати йому вартість прокладання мереж. Наприклад, якщо найближча точка розподілу газу знаходиться за 3 км від кордону ІП, то туди треба підвести трубу, а також дорогу чи залізничну гілку прокласти.

Другий фінансовий стимул – це компенсація вже наявним учасникам ІП витрат на підключення до мереж. Тобто учасник усередині ІП отримав у користування ділянку землі, йому потрібно від підстанції, яка розташована, умовно кажучи, в кутку ІП, провести електрику до своєї ділянки, воду, газ, інші мережі.

Третій стимул – це можливість отримати компенсацію відсоткових ставок за кредитом, який вони беруть на виробничу діяльність. Але тільки якщо кошти на ці стимули будуть закладені в бюджет.

– Що означають «інституційні стимули»?

– Ми зараз дискутуємо про можливості створення органу, який би займався проблемами ІП на загальноукраїнському рівні. Ця практика є в кожній країні, де досягли успіхів у використанні індустріальних парків.

– У прийнятих законопроєктах йшлося про якісь «запобіжники», що це таке?

– Запобіжники в цьому законі дуже важливі, тому що ми розуміємо: в нашій країні, скажімо так, обдурити систему – це національний вид спорту. А нам треба, щоб ІП запрацювали саме так, як задумано. Запобіжники ми виробили спільно з Податковим комітетом ВР.

У ІП може працювати лише самостійна юридична особа. Якщо компанія вже має якісь виробничі об'єкти, але вирішила свій новий об'єкт побудувати в ІП, – будь ласка. Але потрібно зареєструвати нову юрособу, і вона юридично та фізично знаходиться на території ІП.

Якщо обладнання ввезено з отриманням пільг, то протягом п'яти років воно має використовуватися виключно в ІП, виключно цією юрособою без права продажу, здачі в оренду, лізинг або будь-який інший спосіб відчуження. Хочеш позбутися його раніше – поверни державі отримані пільги.

Пільга з податку на прибуток теж має обмеження. Протягом 10 років ти не можеш нікуди виводити ці гроші з компанії, навіть не можеш платити дивіденди. Хочеш користуватися – залишай їх всередині, купуй нове обладнання, розширюй виробництво.

Взагалі, всі пропоновані пільги опційні – не хочеш себе в чомусь обмежувати, не отримуй їх, ніхто тебе не змушує. Але якщо хочеш отримувати пільги – до тебе висуваються вимоги.

– Що входить до переліку «переробна промисловість і науково-технічна діяльність»?

– Це всім відомі та зрозумілі КВЕДи – офіційний перелік видів діяльності. До законопроєкту внесено їх повний список, який підприємство може мати, щоби претендувати на стимули всередині ІП. Підприємства переробної промисловості, переробки промислових та побутових відходів (окрім поховання відходів), а також науково-технічної діяльності, інформаційної та телекомунікаційної сфери.

– Якою є структура індустріального парку, хто там може знаходитися?

– Ми позначили кілька суб'єктів господарювання, які знаходяться всередині ІП. По-перше, керуюча компанія, за аналогією з адміністрацією офісного центру, яка стежить, щоби каналізація працювала, кондиціонери працювали, охорона була. Вона забезпечує життєдіяльність території.

Потім – учасники ІП. Це компанії, заради яких усе робиться, які розгортають там виробництва, отримують стимули, створюють робочі місця, платять податки. Далі є таке явище, як «інші учасники ІП» – це компанії, які не мають права претендувати на пільги та стимули, але можуть там працювати. Наприклад, поштові відділення або готелі. Навіть дитячий садок там може знаходитися, якщо комусь захочеться його побудувати.

– Ви не боїтеся, що знайдуться «розумні люди», які вже готове виробництво перенесуть до індустріального парку, і в такий спосіб отримають собі пільги?

– Не боюся. Реальне виробництво – це не просто айтішникам переїхати з України до Польщі. Перенесення може бути порівнянне з відкриттям нового виробництва, тому я не вважаю це скільки-небудь значимим ризиком. До того ж, ми передбачили запобіжники, щоб ІП не стали місцем оптимізації податків для діючих підприємств.

– Чи готова влада на місцях сприяти розвитку ІП?

– Дуже важлива річ, яку я зрозумів під час спілкування та поїздок. ІП – це інструмент, який буде дуже корисний громадам та органам місцевого самоврядування – для активізації економічної активності там, де вони вважатимуть це за потрібне. Наведу приклад Львова.

У Львові місцева влада знайшла ділянку промислового призначення поряд з великими районами, де живе багато людей. Йдеться про Левандівку та Залізничний район, там сумарно близько 300 000 осіб проживає. Вони, через особливості міської забудови, знаходяться ніби в мішку – звідти можна виїхати лише однією дорогою. І влада подумала: добре б поруч створити якісь підприємства, де ці люди могли б працювати і не їхати в центр. Тобто вони розв’язали одну міську проблему.

З іншого боку, вони вирішують проблему наповнення міського бюджету, адже одним з головних джерел доходів міського бюджету є податок з офіційних зарплат.

Більш того, місцева влада в питанні залучення інвестицій буде ефективнішою, ніж різні державні органи, що відповідають за залучення інвесторів. У мерів є пряма зацікавленість у тому, як швидко ІП заповнюватимуться резидентами, і тому, скільки грошей отримає місцевий бюджет.

– В історії України є сумний досвід роботи прототипів індустріальних парків – вільних економічних зон (ВЕЗ). Там була така корупція, що 15 років тому їх довелося одним махом закрити. Ви не боїтеся повторення?

– Я знаю цю сторінку в історії ВЕЗ, там частина досвіду була успішною, а частина – ні. На початку 2000-х кожна ВЕЗ створювалася окремим законом. І в Україні створили дві ВЕЗ, у Донецькій і Луганській областях, які були наділені певними особливостями, що по суті дискредитували весь інструмент ВЕЗ по всій Україні.

Ці дві ВЕЗ мали можливість безмитно ввозити товари, а потім розвозити їх по всій країні. Це був внутрішній офшор, в обхід звичайної системи митниці та оподаткування.

У той же час, у Закарпатті, наприклад, теж у ВЕЗ, з'явився завод «Єврокар», який збирає автомобілі Skoda, і зараз працює. І низка інших підприємств, які були успішними до того моменту, як уряд, порушуючи взяті раніше зобов'язання, скасував цей режим. Тож інвестори, які вклали туди гроші та побудували виробництва, досі задаються питанням: як же так? Нам пообіцяли, ми побудували реальні заводи, найняли людей, виробляємо продукцію, домовилися про умови... А потім, через те, що у вас на іншому боці країни, через вами ж прийнятий закон виникли податкові ями, ви чомусь нас вирішили покарати.

– З нашими індустріальними парками такого не трапиться?

– Ми для всіх ІП, де б вони не знаходилися, створюємо однакові умови. Тут не може бути й мови, що якийсь один матиме особливі умови, які створюють ризик схематозу. І плюс, ми говоримо про те, що у нас сам цей інструмент формується таким чином, щоби спочатку він містив запобіжники від зловживань і був максимально стійким до спроб використання його з метою оптимізації оподаткування. Знову ж таки, досвід, який ми бачимо в сусідніх країнах, свідчить про те, що це можливо. І я вірю, що і в Україні у нас це вийде.

– У світі таких побоювань немає?

– Ми не винаходимо велосипед. У всіх країнах, з якими ми межуємо, і в дружніх, і у ворожих, IП працюють давно і дуже успішно. Вони є в Росії, Білорусі, Словаччині, Польщі, в Угорщині 30% ВВП створюється в ІП.

Ми пам'ятаємо часи, коли Туреччина і промисловість взагалі не асоціювалися одна з одною, а подивіться, що сьогодні. По суті, вся турецька промисловість за останні 10-15 років зросла в ІП. У них цей інструмент широко й успішно використовується, не кажучи вже про більш далекі країни, як Корея, Китай. У нас чомусь індустріальних парків немає, але ми повинні це виправити.