Слово за слово: як РФ працевлаштовує відставних євробюрократів

Політична драма навколо «Північного потоку – 2» справедливо може вважатися головною подією 2021 року для газового ринку Європи та України. Бюрократичні перипетії щодо його запуску – одна з причин, яка спонукала «Газпром» шантажувати Європу в період високого попиту на газ його дефіцитом та високими цінами, щоб досягти сертифікації проєкту на ексклюзивних умовах. Мета – посилити роль Росії в європейській економіці, а також позбавити транзитних доходів Україну, яка вийшла з-під геополітичного впливу Кремля.

США та Німеччина намагалися врегулювати ситуацію. У липні вони підписали меморандум про завершення будівництва «ПП-2», передбачивши фінансові компенсації для Києва та гарантії енергобезпеки. Але це не допомогло проєкту – його сертифікація завершиться до літа 2022 року, і це лише в найкращому разі. А додаткові обсяги газу європейським споживачам потрібні вже зараз, щоб успішно пройти зиму та купувати паливо за прийнятними цінами.

«Газпром», який займає 40% газового ринку ЄС, обмежується виконанням зобов'язань щодо довгострокових контрактів, відмовляючись збільшувати експорт – мовляв, немає запиту від контрагентів. Дискусії, спричинені напруженою ситуацією з енергоносіями в Європі та світі, підсвітили ще одну проблему – важливість взаємодії на рівні не лише «титульних» політиків, а й впливових «тіньових гравців». Як трансформуються їхні ролі та чому кадровий ресурс лобістів «Газпрому» залишає бажати кращого, вивчив Mind.

Чому «Газпром» суперечить ринковим законам?

У Кремлі вважають винуватцями рекордних цін на газ у Європі, які спостерігалися до останнього часу, американських постачальників СПГ і спекулянтів. Але в Єврокомісії не згодні з цим твердженням і мають намір провести спеціальне розслідування, щоб прояснити ситуацію.

«Якби «Газпром» був нормальною комерційною організацією, він би скористався цінами, які зростають, щоб відправити додаткові обсяги газу до Європи та максимально заробити. Але «Газпром», по-перше, відмовився заповнювати свої підземні газові сховища в Німеччині та Австрії, хоча попередні роки регулярно це робив, щоб забезпечувати європейських споживачів і зберігати свою ринкову нішу. По-друге, різко скоротив транзит газу через Україну та Польщу. І по-третє, оголосив, що до кінця 2022 року не планує укладати спотові контракти», – пояснює аналітик Михайло Крутіхін із консалтингової агенції RusEnergy.

Навіщо в цій ситуації лобісти?

За такого розкладу юристам «Газпрому» доведеться добре попрацювати, щоб відстояти інтереси клієнта на ринку ЄС, де проти нього ведеться два антимонопольні розслідування. Чим напруженішими стають відносини Москви із Заходом, тим вищий попит і на послуги впливових лобістів, здатних за дружньою вечерею у Берліні, Парижі чи Брюсселі передати заспокійливе послання з Кремля. Проблема в тому, що якість лобістів проклемлівського бізнесу в Європі неухильно знижується.

Фійон – не перший і, ймовірно, не останній відставний євробюрократ, який отримав посади в російських нафтогазових компаніях. Починаючи з 2005 року, коли Владімір Путін залучив ексканцлера Німеччини Герхарда Шредера до роботи в структурах «Газпрому», західні політики нерідко приймали привабливі пропозиції з Кремля. Але з погляду політичного та суспільного капіталу між Шредером та Фійоном лежить прірва.

У чому різниця?

Герхард Шредер досі має репутацію канцлера, який зважився на сміливі перетворення, зокрема – пенсійної системи. Його подальше працевлаштування в інтересах Москви сумнівне з морального погляду, але не є злочином. Важко сказати, наскільки великим нині є авторитет немолодого вже Шредера в нового покоління німецьких політиків, але 2005 року його голос багато важив і всередині рідної йому партії СДПН, і в Берліні, і в Брюсселі.

Рейтинги в січні 2017 року обіцяли йому впевнену перемогу на виборах, намічених на квітень. Але стався інформаційний вибух – через публікації про фіктивне працевлаштування його дружини, Пенелопи Фійон, як помічника депутата. Сам Фійон повівся дуже нервово, робив суперечливі заяви, а його прихильники розкололися на тих, хто волів іти до кінця з цим кандидатом, і тих, хто вважав за краще знайти йому заміну. У результаті вперше за всю історію П'ятої республіки претендент від помірно-правих сил не потрапив у другий тур президентських виборів. Фійон оголосив, що йде з політики, але він ще мав судовий розгляд у справі про корупцію.

Слухання відбулися 2020 року, і вирок, оголошений у червні, виявився суворим: п'ять років ув'язнення, з яких три умовно. Співчуття з боку суспільства колишній прем’єр-міністр не дочекався. Майже мільйон євро, виплачений Пенелопі Фійон як винагорода за ненаявну роботу, виглядає в очах французів тяжким злочином. Звісно, подано апеляцію. Поки не пройдено все коло оскаржень, Фійон може вважатися невинним. А в разі підтвердження вироку першої інстанції він опиниться за ґратими на два роки.

Важко зрозуміти, якими були мотиви Кремля під час призначення Фійона на посади в керівництві «Зарубєжнєфти» та «СІБУРу». У західних медіа переказують чутки про його добрі особисті стосунки з Путіним. Так чи інакше, на відміну від Шредера, який поставив репутацію на службу російському режиму, Фійон не має можливості зробити те саме – його особиста репутація виявилася незворотно зіпсованою ще до працевлаштування в російські нафтогазові компанії.