Ціна війни проти України: росія втратила статус «енергетичної наддерджави»

Сьогодні в Брюсселі відбуваються три екстрені саміти – лідерів країн НАТО, G7 та Євросоюзу. Для участі у цих заходах до Європи прилетів президент США Джо Байден.

Президент України Володимир Зеленський спілкується з лідерами НАТО та ЄС по відеозв'язку.

У центрі уваги провідних світових політиків – безпека на європейському континенті в широкому розумінні. Йдеться не лише про припинення війни росії в Україні та запобігання її можливій ескалації на територію ЄС. На порядку денному міжнародних переговорів – консолідація зусиль для скорочення залежності від російських вуглеводнів, постачання яких після початку війни несуть ризики дестабілізації енергопостачання і навіть продовжує підтримувати економіку агресора.

Окрім політичних заходів, світові лідери мають намір конкретизувати практичні кроки для зміцнення енергобезпеки. Диверсифікація джерел постачання енергоресурсів – головний компонент цих амбітних планів.

Bloomberg повідомляє, що напередодні радник Джо Байдена з національної безпеки Джейк Салліван анонсував підписання у п'ятницю угоди США – ЄС щодо постачання американського скрапленого природного газу (СПГ) та водню.

«Основним пріоритетом США та європейських союзників є скорочення залежності ЄС від російського газу та узгодження практичної дорожньої про те, як цього досягти, який внесок зроблять Сполучені Штати, а який – Євросоюз… Америка шукатиме варіанти для збільшення постачання СПГ до Європи вже протягом кількох наступних місяців», – зазначив Салліван.

Наразі європейські покупці конкурують із країнами Азії за обмежену пропозицію СПГ на світовому ринку. Хоча за короткий час позбутися російських вуглеводнів ЄС буде непросто, скорочення ролі постачань із росії в Європі вже неминуче.

Деніел Єргін, один із провідних світових енергетичних експертів, оцінює перспективи агресивної політики кремля більш радикально. Він переконаний, що війна путіна в Україні «руйнує основу економічної сили росії» і веде до того, що рф втрачає статус «енергетичної наддержави».

Усі свої аргументи Деніел Єргін навів у колонці для журналу The Economist, переклад якої Mind пропонує своїм читачам.

Володимир путін якось сказав, що йому не подобається, коли росію називають «енергетичною наддержавою». За його словами, це надто нагадує про холодну війну. Але він насолоджувався тим, що принесли йому енергетичні ресурси росії – світовим політичним впливом і величезними доходами. Проте наслідки війни в Україні перетворять росію на країну зі «зниженою енергетичною потужністю».

Це ознаменує кінець епохи, що почалася три десятиліття тому з розпадом Радянського Союзу. У наступні роки, вперше після більшовицької революції, російська нафтова промисловість відновилася та значною мірою інтегрувалася в глобальну індустрію. Сьогодні росія входить до трійки найбільших виробників нафти у світі – після США та Саудівської Аравії. Також росія є найбільшим експортером і другим за величиною виробником природного газу – знову ж таки після Америки.

Всього за кілька тижнів путін зруйнував інтернаціональну економіку, яку сам будував понад 20 років, а також репутацію надійного постачальника, яку культивувала росія. Тепер москва сприймається як ненадійне та значною мірою небажане джерело енергії для Європи.

У 2021 році росія забезпечила 29% у загальному обсязі постачання газу до Європи та 35% – нафти. Хоча країна ще залишається необхідним імпортером, але її роль, напевно, зменшиться.

Виключення росії зі світової економіки масштабними санкціями виявляється складним завданням. Як експортер, вона переважно є постачальником товарів і сировини, яким непросто знайти заміну під час інфляції. На нафту та газ припадає половина всіх її експортних доходів, а в деякі роки ці надходження становили понад 40% всього бюджету країни.

Зараз Європі необхідно терміново забезпечити достатню кількість природного газу, щоб закачати до сховищ до наступної зими, і для цього будуть потрібні постачання з росії. Проте загалом продажі російського газу до Європи різко скоротяться в найближчі п'ять років.

Європа активізує свій перехід на відновлювані джерела енергії – тепер уже з міркувань безпеки, а також для розв'язання проблеми зміни клімату. Франція оголосила про будівництво нових атомних блоків.

Також країни ЄС шукають у всьому світі можливості для збільшення постачання скрапленого природного газу (СПГ). Цей ринок обмежений, але цього року США збільшать потужності, що зробить країну найбільшим у світі експортером СПГ.

Європа розвиватиме енергоефективність, але також спалюватиме більше вугілля – очевидно, це тимчасовий захід. Використання електромобілів прискориться. Ще країнам ЄС необхідно буде прискорити процес отримання нових ліцензій на видобуток вуглеводнів. Потенційні ресурси газових родовищ у Європі еквівалентні обсягу російського експорту протягом кількох десятиліть.

росія зможе переорієнтувати свої трубопровідні постачання до Китаю, але їй доведеться зіткнутися з падінням експорту на Захід, до Європи.

У звичайний рік постачання нафти забезпечує росії утричі більше прибутків, ніж газ. Але цю торгівлю порушено.

Близько половини з 7,5 млн барелів добового експорту російської нафти припадає на Європу. Хоча ці постачання не опинилися під офіційними обмеженнями (доки не стали об'єктом конкретних мішеней із боку США та Великобританії), вони стали піддаватися непрямим санкціям і «самосанкціям» із боку покупців, вантажовідправників, страхових компаній і банків, які відмовляються фінансувати угоди.

Новий чинник тепер визначає ситуацію на нафтових ринках: сила громадської думки, наляканої війною в Україні, та суспільний тиск на компанії, щоб ті відмовилися від російських енергоносіїв.

Це змушує європейські країни робити складний вибір: не купувати російську нафту у відповідь на тиск обуреної розрухою в Україні громадськості, коли на континенті намітився дефіцит палива.

путін думав, що він має важелі впливу, коли розв'язував війну під час напруженої ситуації на енергетичних ринках. Він очікував, що країни ЄС будуть проти війни, але не втручатимуться. Проте це виявилося серйозним прорахунком. Реальність така, що завантаження російських нафтових танкерів знижуються на 1–2 млн барелів на добу, а додаткові партії застряють у морі, не потряпляючи до пункту призначення.

Керівники західних країн, які знову відкрили для себе концепцію енергетичної безпеки, прочісують світ у пошуках альтернативних постачальників. У своїх планах вони враховують два сценарії: або подальше падіння попиту на російську нафту, або путін використає «нафтову зброю» і скоротить постачання. Як би там не сталося, урядам слід тісніше співпрацювати з нафтогазовими компаніями, щоб зрозуміти нову логістику. Щоб полегшити ці контакти, представникам влади слід відмовитися від звичних популістських формулювань про маніпулювання ринком, які зазвичай використовуються в разі підвищення ринкових цін.

Усе зводиться до розв'язання проблеми взаємозамінності – цим дивним словом описують легкість (чи ні) заміни одного товару та постачальника іншим. Теоретично ринок нафти може перебудуватися. Російські барелі, більше не призначені для Європи, підуть ще кудись, насамперед до Азії, а барелі з інших країн надійдуть до Європи.

Країни-покупці, як-от Індія, яка імпортує 85% нафти, або Китай, прагнутимуть купувати російську нафту зі значною знижкою. Але складну систему, яка переміщає близько 100 млн барелів на добу по всьому світу, нелегко перебалансувати, і вона буде напружена через нові тертя, спровоковані труднощами з фінансуванням, організації транспортування з портів Чорного та Балтійського морів, а також новими санкціями. Будуть потрібні двосторонні платіжні системи без використання долара. І бартер цілком може повернутися на ринок.

Система ОПЕК+, керована Саудівською Аравією та росією, працювала на глобальному ринку. Але її учасникам буде важко триматися разом у більш балканізованому світі, де країнам набагато важче «утриматися» при вибору сторони, як це сталося на недавньому голосуванні в ООН, яке засуджує вторгнення [росії в Україну]. Погіршуючи напруженість у відносинах між експортерами, країни Близького Сходу конкуруватимуть на азіатському ринку за постачання дешевшої нафти з росії.

Західні інвестиції в російську енергетику протягом останніх трьох десятиліть активно заохочувалися урядами, які хотіли посилити пострадянські відносини економічним фундаментом. Але тепер західний бізнес згортає свої проєкти в росії. Компанії з ринків, що розвиваються, спробують викупити активи за вигідною ціною, але їм необхідно також шукати можливості, щоб оминути санкції.

російський енергетичний бізнес тепер відрізаний від міжнародних фінансових потоків і технологій. Усе це веде до того, що видобуток нафти та природного газу в росії скоротиться.

путін почав війну із заяви про «єдність», що росіяни та українці – «єдиний народ». Так він виправдовував свої кроки задля досягнення грандіозних амбіцій – відновлення росії як великої держави. Проте, що путін зробив насправді – це не тільки зруйнував будь-яку єдність, але також підірвав і знецінив найважливіше джерело економічної сили росії.