Західна преса про війну в Україні: що таке перемога для Зеленського, як фіни змінили ставлення до росії та НАТО і чим зайняті американські добровольці

Західна преса про війну в Україні: що таке перемога для Зеленського, як фіни змінили ставлення до росії та НАТО і чим зайняті американські добровольці

Як закордонна журналістика бачить допомогу в протистоянні путінській навалі

Західна преса про війну в Україні: що таке перемога для Зеленського, як фіни змінили ставлення до росії та НАТО і чим зайняті американські добровольці
Фото: Офіс Президента України

Mind продовжує готувати дайджести найактуальніших публікацій про Україну в топовій іноземній пресі. Ми намагаємося визначити найбільш показові інформаційні тренди, здатні вплинути на рішення іноземних урядів і великих світових компаній щодо України, а також позицію цих урядів і корпорацій, яка може подаватися між рядків найрейтинговіших ділових видань. Попередній випуск можна прочитати тут

The Atlantic. «Справжня перемога прийде лише тоді, коли винних судитимуть і засудять», – Зеленський

Anne Applebaum – Інститут Джона Хопкінса, авторка книги «Сутінки демократії: спокуслива принада авторитаризму»; Jeffrey Goldberg – головний редактор The Atlantic, автор книжки «В’язні: історія дружби та терору»; Петр Померанцев – автор книжки «Це не пропаганда: Подорож на війну проти реальності», 15.04.2022

Генерал Олександр Грузевич, відповідальний за оборону Києва, сказав нам, що очікує від росіян спроби повернутися до столиці. І що вони вживатимуть тактику «випаленої землі» артилерійськими та авіаційними ударами. Зеленський сказав те саме. Якщо росіян не вичавити зі східних областей України, вони повернуться до Києва.

Україна має всі шанси перемогти, і під «перемогою» Зеленський має на увазі виборювання права України на суверенність. Але лише в разі, якщо союзники зроблять достатньо, щоб озброїти Україну всім необхідним.

Зеленський є таким собі антипутіним: хоче, щоб люди розуміли його як обивателя і батька середніх років. Велику частину часу він проводить за телефоном, у Zoom, Skype, відповідаючи на запитання президентів і прем’єр-міністрів – часто одні й ті самі запитання, від яких він опиняється в ступорі. «Коли деякі лідери запитують мене, яка зброя мені потрібна, я змушений взяти павзу, щоб заспокоїтися, бо все те саме я вже говорив їм неодноразово. Це як день бабака», – каже президент України.

«Я приходжу і кажу, що мені потрібна саме ця зброя. У вас вона є, ми знаємо де. Ми навіть можемо забрати її власними літаками, можемо відправити зо три літаки на день. Нам потрібна бронетехніка, транспорт – 200–300 одиниць на добу. Ми можемо організувати всю логістику».

Річ не в тім, що президенти та голови урядів, які симпатизують Україні, не хочуть допомагати: «Вони просто живуть в іншій реальності. Поки вони не втратили батьків і дітей, вони не відчувають себе так, як ми».

Він наводить приклад Маріуполя, де вже загинули понад 21 000 мирних жителів. «Вони кажуть нам, допоможіть – у нас лишилося чотири години». І навіть ми в Києві не розуміємо, що таке ці чотири години. Тим більше цього не можуть збагнути у Вашингтоні. Але ми вдячні США, тому що літаки зі зброєю таки прилітають».

Зеленський розуміє, що його завдання – подолати стереотипи щодо України як корумпованої та некомпетентної, а також російську пропаганду, яка відмовляє Україні у праві на державність. Він хоче представити образ України як сучасної та ліберальної держави, яку об’єднує громадянський, а не суто етнічний націоналізм.

«США, Великобританія, ЄС та європейські країни завжди скептично ставилися до нашого розвитку, до нашої європейськості. Але зараз багато з них змінили свій погляд і вбачають у нас рівних собі», – сказав він.

«Ми бачимо, яка в нас трагедія, і з нею важко жити. Але з цим треба жити. Занадто багато українців загинули внаслідок тортур. Діти обморожені, жінки зґвалтовані, люди похилого віку померли від голоду, пішоходів розстріляли на вулиці. Справжня перемога прийде лише тоді, коли винних судитимуть і засудять. Моїй дочці майже 18. Я не хочу уявляти, але, якби з нею щось трапилося, мене б не заспокоїла жодна перемога. Я б шукав цих людей і знайшов їх. І тоді б це була перемога», – сказав він.


The Guardian. Більш ніж половина фінських парламентарів підтримують членство в НАТО, хоча у 2015 році прихильниками були лише 9%

Patrick Wintour – політичний редактор, 15.04.2022.

Цілком імовірно, що до кінця року сухопутні кордони НАТО з росією можуть змінитися, незалежно від остаточного рішення щодо членства України в західному оборонному альянсі. Це пов'язано зі зміною зовнішньополітичної позиції Фінляндії та Швеції.

У такому разі НАТО збільшить кількість підзахисного населення на 16 млн осіб, ВВП на 800 млрд євро і площу суходолу на 780 000 кв. км. Україну населяє близько 41 млн осіб, вона має площу 603 000 кв. км і ВВП 155 млрд євро.

Фінляндія разюче змінює зовнішньополітичну парадигму з напівнейтралітету та акцентом на консенсусах. Так, торік у грудні підтримка щодо членства в НАТО тут становила лише 24%. За чотири місяці вона зросла до 68%. Більш ніж половина фінських парламентарів підтримують членство в НАТО, хоча ще 2015 року таких було лише 9%.

НАТО вимагає, щоб обидві нейтральні скандинавські країни – Фінляндія та Швеція – приєдналися одночасно, і опитування в обох країнах свідчать на користь такого рішення.

Членство не зобов’язує Фінляндію приймати ядерну зброю, постійні бази чи війська на своїй території, як практикується в НАТО з другої половини 1990-х років щодо будь-якого нового члена. Так само, як свого часу Норвегія та Данія наклали односторонні обмеження на іноземні війська, бази або ядерну зброю на своїй території в мирний час.


The Economist. Фіни відмовляються від «фінляндизації»: «Росія – не той сусід, як здавалося»

Редакційна колонка. 16.04.2022.

Ще в січні 2022 року, коли на кордонах України спостерігалося скупчення ударного угрупування російських військ, Санна Марін – прем’єр-міністерка Фінляндії, наполягала на тому, що країна не приєднається до НАТО, поки вона перебуває на посаді.

Проте вже за три місяці, 2 квітня 2022 року, та сама Марін повідомила фінам, що країна повинна буде прийняти доленосне рішення вже цієї весни, адже «росія – не той сусід, як нам здавалося».

Фінляндія після двох важких воєн із СРСР, на відміну від більшості країн Східної Європи, зберегла свою незалежність і демократію впродовж усієї холодної війни. Ціною цього був нейтралітет. Країна купувала зброю як на Сході, так і на Заході, але залишалася поза союзами. Цей статус став відомим під терміном «фінляндизація».

Після розпаду СРСР у 1991 році Фінляндія разом зі Швецією зробили крок до вступу до ЄС. Після першого вторгнення росії в Україну 2014 року обидві країни активізували спільні навчання та інші форми співпраці з НАТО. У 2022 році напад росії на Україну остаточно переважив шальки терезів.

Ще два роки тому більша частина фінів були проти членства в НАТО. 28 лютого, через чотири дні після вторгнення, опитування вперше показали підтримку більшості. Останній замір суспільної думки 30 березня показав 61% – за, 16% – проти і 23% – не визначилися. Очікується, якщо популярний серед фінів президент країни Саулі Нііністо офіційно висловиться за вступ, підтримка зросте ще більше.

Рішення щодо Фінляндії може бути ухвалено на саміті НАТО в Мадриді 29 червня. Для Фінляндії, якій непритаманні радикальні зміни, це просто блискавично.

12 березня МЗС росії заявило, що членство Фінляндії матиме «серйозні військові та політичні наслідки», зокрема «заходи у відповідь». 8 квітня російський літак порушив повітряний простір Фінляндії, а вебсайти Міністерства закордонних справ та оборони країни зазнали кібератак через трансляцію виступу президента України Володимира Зеленського перед парламентом Фінляндії. Водночас президент Нііністо запевнив, що національний референдум щодо вступу до НАТО не відбуватиметься.

Чиновники НАТО запевняють, що Фінляндія насправді більш сумісна з НАТО, ніж деякі фактичні члени. Андерс Фог Расмуссен, попередник пана Столтенберга, сказав, що заявка може бути схвалена буквально за одну ніч.

У Швеції дебати просуваються повільніше. Головна правляча партія соціал-демократів виступає проти членства в НАТО. Ще 8 березня прем’єр-міністр Магдалена Андерссон заявила, що заявка на членство «дестабілізує поточну ситуацію з безпекою в Європі».

Проте останнє опитування, проведене 1 квітня 2022 року, показало, що більшість громадськості (51%) вперше підтримали НАТО проти 42% у січні; опозиція впала з 37% до 27%.

Колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт каже про Фінляндію: «У них є традиція глибше замислюватися щодо питання безпеки, ніж у нас – із цілком очевидних причин». Але Більдт впевнений, що так само, як Фінляндія наздогнала Швецію, коли обидві країни паралельно приєдналися до ЄС у 1995 році, Швеція діятиме відповідно у векторі НАТО.

Первинно НАТО мало лише 196 км кордону з росією, у верхніх околицях Норвегії. Коли Польща приєдналася до Альянсу 1999 року, ця довжина зросла до 428 км завдяки її кордону з російським ексклавом – Калінінградом. А після приєднання трьох балтійських держав у 2004 році спільний кордон зріс до 1233 км. Якщо Фінляндія зробить крок назустріч, довжина кордону НАТО з РФ подвоїться.

Іронія в тому, що війна, розпочата путіним буцімто для того, щоб стримати НАТО в Україні, призвела до протилежних наслідків, наблизивши альянс сильніше, ніж будь-коли в історії.


The Guardian. Британські дипломати намагаються знайти полоненого в Маріуполі морпіха Асліна

Kevin Rawlinson, Tom Ambrose, 14.04.2022.

Дипломати намагаються встановити зв’язок із Ейденом Асліном – британцем, який воює в ЗСУ. Десь на початку квітня він потрапив до полону в Маріуполі.

Ейден – уродженець Ньюарка в Ноттінгемширі, воював у складі морської піхоти України з 2018 року. Перебував в облозі Маріуполя. Після того як у його підрозділу закінчився боєзапас і продовольство, вони були змушені здатися в полон.

У його твіттері в четвер було поширено фото в наручниках із текстом: «Схоже, вони дісталися до Ейдена». Його мати Енг Вуд впізнала сина через татуювання на руці з написом «щасливі дні». Вона закликала російський уряд ставитися до її сина як до військовополоненого відповідного до міжнародних правил.

Ейден ризикував своїм життям, бо вірить у право українського народу на свободу та демократію, заявив британський парламентар Роберт Дженрік, який опікується пошуками Асліна.

Напередодні морські піхотинці 36-ї бригади, у який служить Аслін, поширили відеозвернення з такими словами: «Нас бомбили з літаків і обстрілювали з артилерії та танків. Ми робили все можливе й неможливе. Але будь-який ресурс може вичерпатися».


The Guardian. Іноземні волонтери про свою місію в Україні

Oliver Conroy, 14.04.2022.

Наприкінці лютого 2022 року Україна оголосила про створення міжнародного легіону для іноземних добровольців. Лише за тиждень українське посольство у Вашингтоні повідомило, що отримало понад 3000 заяв від охочих долучитися до боротьби.

Переважна більшість – чоловіки, але репортери зустріли також жінку-пожежницю та жінок-парамедиків, які сказали, що намагаються знайти фінансового спонсора, щоб покрити квитки до України.

«Що це нагадує вам з історії?» – запитав репортер CNN трьох волонтерів, які прямували з Британії в Україну. «1936 рік – час, коли в Іспанії підняв голову фашизм, – без вагань відповів молодий чоловік. «Якби ми знищили фашизм у 1936-му, то могли б уникнути 1939 року. Якщо ми не зупинимо це зараз, доведеться передати цю боротьбу нашим дітям», – пояснив він.

«В Україні немає жодної ідеології чи політики, є лише хлопці, які не хочуть пропустити справедливу війну», – сказав американський морський піхотинець, який раніше вже був добровольцем у курдських та єзидських підрозділах, які борються з ІДІЛ.

Україна вітає волонтерів, хоча намагається розставляти пріоритети. «Ми повинні брати лише досвідчених ветеранів бойових дій», – сказав український генерал.

30-річний Тей показує шрами на обличчі від вибуху в Афганістані. Він каже, що має навички надання першої допомоги, які можуть бути корисними в гуманітарній чи бойовій медицині, але битися – це те, що він справді вміє краще, і він сповнений рішучості піти на фронт.

«Сюди приходить багато хлопців, які з насолодою ковтають Red Bull. Армія нас підбадьорила – або принаймні сказала, куди йти й що робити», – каже Тей. Співробітники поліції в Амстердамі впродовж 40 хвилин допитували його про військове спорядження та наміри. Він сказав чесно, що їде в Україну, щоб допомогти чим зможе. Зрештою вони відпустили його.

30-річний Рік – колишній десантник. У нього борода й рясні тату на руках. Він пішов до армії в 17 років – «Я був буквально дитиною, але тричі служив в Афганістані».

Він довгий час був на крихітному блокпості в Гардезі, відбиваючись від нападів талібів, і відкрито каже про свій посттравматичний стресовий розлад. Наразі він пожежний і фельдшер у Техасі. Також він практикує інструктаж із вогнепальної зброї.

На відміну від багатьох інших, у Ріка є зворотній квіток; він планує поїхати в Україну приблизно на тиждень як медик або інструктор.

«Я подивився на свого восьмирічного малюка і подумав: якщо його обстрілюватимуть, я сподіваюся, хтось так само, як я, спробує допомогти йому». Рік не планує підходити занадто близько до фронту, хоча зізнається, що написав сину відкладеного листа на випадок, якщо не повернеться.

Група обговорює план: усі категорично не приєднуються до Українського легіону чи будь-яких форм, що вимагають підписання контракту, а натомість налаштовані працювати з іншими американцями в окремих групах.

«Немає сумнівів, що американський полонений, особливо ветеран, стане пропагандистською знахідкою для Кремля», – визнав Метт Галлахер, ветеран і письменник, який нещодавно повернувся з навчання цивільних бійців в Україні.

Вас не турбує, питаю, що якщо росіяни захоплять вас без знаків розрізнення, то оголосять найманцем чи шпигуном і розстріляють на місці? «Росія заявила, що просто буде вбивати будь-яких іноземних бійців, навіть тих, хто є кадровими службовцями української армії. Зрештою, вони можуть говорити все, що захочуть, оскільки технічно нас там не має бути», – зазначає він.

Перемишль – маленьке симпатичне місто за сім миль від українського кордону. Залізничний вокзал переповнений українськими біженцями, а також працівниками гуманітарної допомоги, волонтерами, журналістами, поліцейськими, «Свідками Єгови», євангелістами з Флориди та малопомітними людьми в цивільному.

Після перетину кордону потяг їде до Львова в темряві годинами, часто рушає і зупиняється. Тамтешній вокзал вражає: вбиральні, переповнені екскрементами. Діє комендантська година.

У світлі дня Львів здається більш звичайним містом – чарівним, динамічним і, як на американців, страшенно дешевим. Алекс надсилає мені повідомлення: «Ти б чудово вписався, тому що ти з Нью-Йорка».

«Ми не зустріли жодної людини, яка була б налаштована проти нас, і це багато значить», – каже Алекс.

Скотт працює волонтером на складі, який є центром обміну гуманітарною допомогою. Тонни ліків прибувають із країн по всьому світу, марковані незліченною кількістю мов або взагалі не марковані, тому він допомагає сортувати.

Рік знаходить роботу у військовому госпіталі. Його також наймають, щоб допомагати навчати поводитися зі зброєю та надавати першу допомогу. Його учні – бариста, графічні дизайнери та інженери програмного забезпечення; у підземному бункері він тренує їх чистити зброю. Йому здається, що деякі ветерани використовують війну як шанс зробити те, чого не встигли в армії.

Після кількох днів у Львові Тей та Алекс прямують до Києва. «Моя впевненість насправді зростає, – каже він у дорозі. – Я відчуваю, що я в правильному місці, ніби Бог помістив мене сюди. Я відчуваю надзвичайне благословення, що можу служити людям у такий спосіб».

У Львові Рік багато годин на добу допомагає в лікарні, хоча час від часу має можливість насолоджуватися містом як турист. Алкоголь нібито заборонений, але випадкова українська родина запрошує його до своєї квартири.

У кінцевому підсумку він ночує там, використовуючи Google Translate, щоб спілкуватися, і спить на підлозі. Квартира сім’ї надто крихітна навіть для домашнього улюбленця, тож у дочки є лялька-кішка, яку їй подарували волонтери. Рік у захваті від доброзичливості родини.

Один американський ветеран розповідав Vice News, що за перші три дні в Україні він відчув більше, ніж за всю ротацію в Афганістані.

«Навіть ті, хто має військовий досвід, повинні розуміти, що такої війни не було вже дуже давно, – каже інший ветеран. – Збройні сили НАТО звикли, що в них є повітряна підтримка, медична допомога, матеріально-технічне забезпечення, всі види різного рівня розвідки. Тут, в Україні, у нас такого майже немає».

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло