Мічені карти: 12 німецьких діячів, якими зіграв путін
Як і де вони доклали руку до сьогоднішньої безкарності росії
В українській історії розпочалася абсолютно нова доба 24 лютого, у день російського вторгнення. Атака москви на мирну Україну прискорила переоцінку цінностей у всьому світовому суспільстві, а орієнтири Києва стосовно зовнішньої політики отримали як ніколи раніше чіткий та однозначний вектор. Відбитком цього стала безпрецедентна підтримка західних союзників по всіх напрямках – в оборонній, економічній та гуманітарній сферах. Відновлюється також історична пам'ять, викривлена маніпуляціями радянської пропаганди. Одним із проявів цього стала офіційна дата в українському календарі: 8 травня – День пам'яті та примирення, коли Європа та США згадують про закінчення Другої світової війни і перемогу над гітлерівською Німеччиною.
Сьогодні в Європі знову вирує війна. Україна разом із західними союзниками протистоїть путінському режиму, який прагне просувати власні інтереси, ігноруючи міжнародне право та суверенітет незалежних держав. Партнери по обидва боки Атлантики об'єдналися, щоб перемогти російську агресію, яка виявилася загрозою не лише Україні, але й усьому демократичному світу.
У цьому контексті по-особливому сприймається День Європи – свято миру та єдності, яке відзначають у країнах ЄС 9 травня. Цього дня 1950 року було укладено Декларацію Шумана, з якої почалося об'єднання Європи.
Війна в Україні змусила європейських лідерів переосмислити свої цілі, пріоритети та підходи до безпеки. Найяскравіше ця тенденція проявляється у Німеччині – країні, яка побудувала найбільшу економіку серед країн ЄС, але абсолютно прорахувалася у своїй стратегії взаємин із рф.
«Не бракує політиків, інтелектуалів і лідерів бізнесу, які протягом багатьох років утихомирювали москву. Війна росії проти України занурила німецький істеблішмент у болісний самоаналіз, призвела до низки взаємних звинувачень та змусила сумніватися у правильності власних рішень», – пише європейське видання Politico, яке підготувало огляд ключових учасників цього сумнівного процесу.
Mind пропонує своїм читачам адаптований переклад цієї публікації, що викликала неабиякий резонанс у західної аудиторії.
Після багатьох років переконаності в тому, що для контролю над росією достатньо Ostpolitik («східної політики»), німецька еліта тепер одержима іншим питанням: «Як ми могли так помилятися?». Мало коли впевненість країни в собі та своєму місці на світовій арені було настільки раптово зруйновано.
Канцлер Олаф Шольц, соціал-демократ, який змінив у грудні Ангелу Меркель, оголосив про різкий поворот зовнішньої політики Німеччини на 180 градусів. Цей план, який отримав назву Zeitenwende («історичне зрушення»), містить зобов'язання витратити в короткостроковій перспективі на оборону неймовірну, за колишніми мірками, суму у 100 млрд євро.
Згодом паніка серед німецького істеблішменту через помилки в оцінці путіна поступилася місцем критичнішому ставленню до союзників, які вимагають від Берліна демонструвати більшу активність у підтримці України.
Така завзятість є нагадуванням про те, що Німеччина не «продала душу росії» одномоментно – це був процес, що тривав роками, і зрештою вся країна виявилася його співучасницею.
Ось неповний перелік тих, хто найбільше винен у помилковому підході Німеччини до рф та путіна.
Ангела Меркель
Жоден німець не несе більшої відповідальності за кризу в Україні, ніж Ангела Меркель. Факти говорять самі за себе.
Будучи канцлером у 2005–2021 роках, Меркель стала головною рушійною силою відмови надати Україні членство в НАТО. Її думка не змінилася навіть після вторгнення москви до Грузії, жорстоких російських бомбардувань Сирії, анексії Криму, війни на Донбасі, збитого авіалайнера MH-17, бандитського вбивства чеченського опозиціонера у центрі Берліна та отруєння Олексія Навального. Меркель продовжувала наполягати, що з путіним можна домовитись.
Вона була настільки впевнена, що взаємодія з росією – це шлях до миру, що надала «зелене світло» спірному проекту «Північний потік – 2» у 2015 році, незважаючи на окупацію путіним Криму та війну на сході України.
Коли почалася остання війна, Меркель фактично пішла в підпілля. Минулого місяця через свого речника вона заявила, що підтримує своє рішення 2008 року про блокування членства України в НАТО.
На початку квітня її бачили на відпочинку в Тоскані.
Франк-Вальтер Штайнмаєр
Багаторічний соратник та довірений представник опального ексканцлера Герхарда Шредера (див. нижче), Штайнмаєр із самого початку був прихильником енергетичного союзу Німеччини з росією через газопроводи «Північний потік» та «Північний потік – 2». Як і багато соціал-демократів, Штайнмаєр стверджував, що такий підхід є гарантією миру, створюючи взаємну залежність між країнами.
Будучи міністром закордонних справ при Меркель, він продовжував наполягати на правильності такого підходу навіть після того, як росія почала виявляти дедалі більше агресії. Він також відіграв ключову роль у спробах нав'язати Україні дипломатичні рішення, які закріпили б вплив росії в країні (насамперед йдеться про так звану «формулу Штайнмаєра»).
Штайнмаєр, який зараз виконує роль президента Німеччини, нещодавно визнав, що його підтримка «Північного потоку» була помилкою, а також що він недооцінив путіна. Попри це президент України Володимир Зеленський відмовився прийняти його в Києві минулого місяця, що змусило німця скасувати запланований візит. (Днями вони таки мали телефонну розмову та врегулювали протиріччя. – Mind).
Герхард Шредер
Після того як німецький уряд у 2005 році очолила Ангела Меркель, Герхард Шредер міг би піти на пенсію, поїхати до Ганновера і спокійно жити там зі своєю родиною. З погляду політики, його правління на посаді канцлера, можливо, було найуспішнішим за останні десятиліття. Мабуть, його шанували б як «старшого та мудрого» державного діяча.
На жаль, як і багато колишніх політиків, спокійне життя та визнання він проміняв на гроші. Через кілька днів після завершення кар'єри на посаді канцлера він вирішив очолити компанію, яка керує проектом «Північний потік». Будівництво цього газопроводу він сам і схвалив останніми днями перебування на посаді канцлера. Ця надмірна зухвалість виділяє його в когорті інших політиків.
Єдине, що можна відзначити позитивного про Шредера, то це його вірність своїм поглядам. На жаль, об'єктом лояльності є путін. Броманс цієї пари, що не має собі рівних у світовій політиці останніх десятиліть, був би кумедним, якби не був настільки трагічним.
Шредера можна було б пробачити за перший газопровід «Північний потік», адже багато хто на Заході помилявся щодо путіна. Але замість того, щоб відступити, Шредер ще міцніше стиснув обійми, ставши найбільшим захисником російського агресора на Заході, і цю роль він продовжує виконувати.
Шредер зробив донкіхотську спробу укласти мирну угоду, прилітаючи до Москви у березні. Цей візит багато хто сприйняв за не більше ніж спробу зберегти власне реноме. Нещодавно ексканцлер в інтерв'ю The New York Times назвав війну росії в Україні «помилкою», але він відкидає помилковість власних дій. «Я не бачу своєї провини», – сказав він.
Джо Кезер
Хоча політичні лідери Німеччини несуть значну частку відповідальності за надто довірливу політику країни щодо росії, слушним також є і те, що їх до цього підштовхували. І ніхто не тиснув сильніше, ніж Кезер. На посаді керівника промислового гіганта Siemens – з 2013 по 2021 рік, Кезер постійно шукав можливості для розширення бізнесу в росії.
Після анексії Криму в 2014 році Джо Кезер відмовився скасувати поїздку до москви для зустрічі з путіним у його приватній резиденції. Згодом Кезер попередив своїх критиків, що не дозволить «тимчасовим потрясінням надто сильно вплинути на наші довгострокові плани».
Кезер нещодавно вибачився за такі висловлювання, заявивши, що путін його обдурив. «Я був серед тих, хто вірив у принцип Wandel durch Handel, – сказав він, маючи на увазі німецьку стратегію спроб змінити авторитарні країни через розширення торгових зв'язків.
Вольфганг Райцле
Протягом двох десятиліть Райцле очолював індустріально-газовий гігант Linde, визначав його стратегію та ще глибше інтегрував бізнес із росією.
Небагато німецьких топменеджерів були настільки близькі до путінського уряду протягом багатьох років, як Райцле – колишній керівник автомобільного концерну BMW, який зробив кар'єру в газовій промисловості.
Linde він залишив у березні, а минулого року здійснив, ймовірно, найзначніший хід для зміцнення бізнесу в рф: уклав угоду на $6 млрд між Linde і «газпромом» щодо будівництва потужного газопереробного центру в Усть-Лузі, неподалік кордону росії з Естонією. Поки що про скасування проекту не повідомлялося.
У той час як Райцле продовжує зберігати мовчання про ситуацію в Україні, Linde нещодавно опублікувала заяву, в якій йдеться, що компанія «глибоко стурбована гуманітарною кризою, яка виникла». Просто не настільки переймається, аби припинити вести справи з путіним.
Мюнхенська конференція з безпеки
Збоку може здатися, що цей захід – не більш ніж хороший привід для світових еліт, аби отримати задоволення від відвідування баварської столиці. Але такий gabfest також є чудовим місцем для просування бізнесу, знайомств та спілкування. Тому на конференцію до Мюнхена з'їжджаються також представники ділового істеблішменту.
І Хорст Тельчик, який був головним радником Гельмута Коля до того, як очолив конференцію в 1999 році, і Вольфганг Ішингер, колишній німецький дипломат, який взяв кермо влади в свої руки 2008-го, щосили намагалися задовольняти російських чиновників і бізнесменів. Результатом їхньої інформаційно-роз'яснювальної активності стало перетворення росії на легітимного партнера німецького бізнесу попри західні санкції.
За Ішингера до правління Мюнхенської конференції увійшов Герман Греф, виконавчий директор «сбєрбанку», найбільшого банку росії, який під тиском західних санкцій зараз продовжує ізолюватися від світової фінансової системи.
Ще одним постійним учасником конференції був міністр закордонних справ рф сергій лавров, якого тепер багато хто вважає військовим злочинцем. Ішингер вітав лаврова зі сцени у 2018 році як «дорогий Сергію».
Тельчик, що виступав за політику «взаємних поступок» з росією, у 2019 році описав путіна як «чарівного, товариського та відкритого». Коли його нещодавно запитали, чи не хоче він переглянути свою оцінку, він відмовився, бо «на той час путін був саме таким».
Східний комітет німецької економіки
Основний майданчик для виходу на російський ринок Germany Inc. – це організація, відома як Ost-Ausschuss, або Східний комітет.
До цієї групи лобістів, заснованої в 1950-х роках, входить більшість найвідоміших корпорацій Німеччини – від BMW до VW та хімічного гіганта BASF. Після анексії Криму росією група також стала найкращим другом москви в Берліні, виступаючи проти посилення санкцій. На цьому фронті вона значною мірою досягла успіху, так само як і у своєму прагненні домогтися схвалення «Північного потоку – 2» у 2015 році. У відповідь кремль нагородив групу безпрецедентним доступом до найвищих представників російської влади, зокрема до путіна.
У вівторок, 3 травня, глава Ost-Ausschuss Олівер Гермес повідомив про відставку, аби «зосередитися на допомозі своєї компанії орієнтуватися в новому геополітичному ландшафті» (він очолює виробника пилососів Wilo у Дортмунді). Гермес засудив війну «найрішучішим чином», але також заявив, що «взаємна економічна залежність… потенційно сприяє деескалації».
Маттіас Платцек
Колишній глава уряду землі Бранденбург у Німеччині та лідер соціал-демократів Платцек сприймається як «найдобріше та найм'якше» обличчя російської агресії в Берліні.
Маттіас Платцек народився і виріс у комуністичній Східній Німеччині. Він завжди освічувався в «беззастережній любові» до радянського кіно і намагався переконати німців, що їм нема чого боятися росії.
Як постійний учасник ток-шоу на німецькому телебаченні, Платцек почасти стверджував, що росію просто хибно розуміють і що Захід має загравати з москвою, аби посилити довіру. У своїй книзі «Нам потрібна нова східна політика», що вийшла 2020 року, Платцек написав, що міжнародне співтовариство має визнати Крим частиною території росії. Вперше аналогічну вимогу він висунув невдовзі після російського вторгнення у 2014 році. З того часу він переглянув цю позицію.
Наступного дня після лютневого вторгнення росії в Україну Платцек визнав, що помилявся. «Я обманював себе, тому що для мене ця війна була немислимою», – сказав він. Також Платцек пішов з посади голови правління Німецько-російського форуму – некомерційної організації, яку він очолював для розвитку зв'язків між двома країнами.
Георг Рестле
Відомий репортер німецького громадського мовника WDR Георг Рестле є прихильником сумнівного твердження, що у ворожому ставленні до росії винне розширення НАТО на схід.
Попри критику путіна та війни в Україні, яку Рестле нещодавно висвітлював із Києва, журналіст продовжує звинувачувати Захід у протистоянні з росією так само, як і путіна.
«В останні роки довіру було суттєво підірвано, і росія в жодному разі не є єдиною винною», – говорив він глядачам у 2018 році, коли представляв сюжет, у якому НАТО виступило з критикою військових навчань, організованих росією на східному фланзі альянсу.
За два дні до лютневого вторгнення росії в Україну він пожалівся на «ігнорування Заходом інтересів безпеки росії, брехню США про війну в Іраку та місію НАТО в Косово», але також сказав, що це не може бути виправданням «шокуючого порушення з боку путіна міжнародних правових норм».
Фрідріх Мерц
На перший погляд, Мерц, новий лідер німецьких консерваторів, не має жодного відношення до путінської агресії. Проте у ключові моменти дебатів про політику щодо росії в останні роки Мерц, який завоював лідерство в Християнсько-демократичній партії (ХДС) з третьої спроби і після провалених загальних виборів, виявився не на тому боці історії.
Знадобилося отруєння Навального у 2020 році, щоби переконати Мерца, корпоративного юриста, який провів роки у політичній ізоляції після того, як на початку 2000-х його обійшла Меркель на посаді лідера ХДС, що «Північний потік – 2» може бути поганою ідеєю. Вже тоді Мерц, давній прихильник проекту, лише закликав до мораторію на будівництво газогону.
Нещодавно він заперечував блокування платіжної системи SWIFT у росії напередодні вторгнення 24 лютого. Попередивши, що цей крок може бути еквівалентним підриву «атомної бомби» з погляду потенційного впливу на фінансові ринки, Мерц застеріг від закриття росії доступу до системи. Пізніше він змінив курс і тепер наполягає на жорсткішій лінії. Нещодавно він відвідав Київ.
Юрген Хабермас
Для псевдоінтелектуальної спільноти Німеччини немає впливовішої фігури, аніж 92-річний Хабермас, якого багато хто вважає неофіційним головним філософом у німецькій державі.
Протягом десятиліть він був пророком для «лівих». Його остання «перлина мудрості»: Німеччина мала рацію, не відправляючи зброю Україні.
У квітневій колонці для газети Süddeutsche Zeitung, на яку орієнтується космополітична еліта країни, Хабермас поставив хрест на німецькому «вдумливому та стриманому федеральному уряді». Він стверджував, що «безпорадний підхід Німеччини до України у скрутну годину – це не проблема, а відповідь», і що читачі мають ігнорувати «гострі моральні звинувачення німецької стриманості».
Мануела Швезіг
Мануелі Швезіг випало зробити великі справи. Ексміністр у справах сім'ї в уряді Меркель, вона стала прем'єр-міністром землі Мекленбург – Передня Померанія в 2017 році від соціал-демократів.
Багато однопартійців вважали Швезіг, уродженку Східної Німеччини, яка переборола онкологічне захворювання, майбутнім лідером СДПН. Це тривало доти, доки на її шляху не виник проект «Північний потік – 2», що закінчується в Німеччині на території її рідної землі.
Останніми роками Швезіг за будь-якої нагоди намагалася захистити газопровід (як і росію) – аж до створення некомерційного фонду на гроші «газпрому» для захисту проекту від американських санкцій. Швезіг довго ігнорувала війну в Україні чи проблеми, які спровокувала російська агресія. Натомість вона була дуже активною у жорсткій критиці Сполучених Штатів, регулярно звинувачуючи їх у несправедливих нападках на її працьовитих виборців через санкції для компаній, причетних до «Північного потоку – 2».
Нещодавно вона змінила тон, заявивши, що створення фонду для підтримки газогону було помилкою і що путіна потрібно притягнути до відповідальності за вторгнення в Україну. «Ми живемо в нову еру», – сказала вона минулого тижня.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
