Хто і як «дружить» із Росією. Ч. 1

Хто і як «дружить» із Росією. Ч. 1

Чому Україна не отримала повсюдної світової підтримки в конфлікті з кремлем

Этот материал также доступен на русском языке
Хто і як «дружить» із Росією. Ч. 1
Президент росії владімір путін розмовляє з прем'єр-міністром Індії Нарендра Моді, 2019 рік
Фото: DR

Журнал The Economist в одному зі своїх номерів детально розглянув світові економіки – від заходу на схід і від півночі на південь – з точки зору підтримки росії в РБ ООН. Автори матеріалу дійшли досить цікавих висновків: підтримка рф посилюється в міру наближення до екватора – країнами, що сповідують не демократичні конституційні права, а є авторитарними формами правління. І чим ближче до аграрного півдня, тим більшою була підтримка.

За словами оглядачів, небажання багатих країн вкладати гроші в боротьбу зі змінами клімату, а також повільний та нерівномірний розподіл вакцин від COVID-19, уже призвели до відродження Руху неприєднання, до якого в основному долучилися країни, що перебувають під екватором.

Те, що ціла плеяда держав підтримали російську агресію або відмовилися від слова «війна» щодо подій в Україні, змусило замислитися над тим, хто на сьогоднішній день найактивніше виступає на боці путіна чи перебуває у відносно нейтральній позиції до конфлікту. Цих геополітичних гравців The Economist розділив на чотири основні групи.

Країни Центральної Азії та Білорусь – автократичні за своєю суттю та є «державами-матрьошками» у рамках регіональних об'єднань (ОДКБ, ЄврАзЕС тощо).

Латинська Америка зі строкатою картиною поділу на традиційних прихильників США (наприклад, Колумбія) та антиамериканської дуги (Венесуела, Болівія, Гондурас, Нікарагуа, Сальвадор, Куба).

Країни Малої Азії – держави з певною політичною культурою (Туреччина, Іран та Індія) й «особливим» ставленням до США (Іран).

Індокитай (В'єтнам, Лаос, Камбоджа) – колишні франкофонні колонії, помічені в давньому будівництві фантомів комунізму на теренах регіону.

На думку Фаріда Шапу, дослідника в галузі безпеки з Принстонського університету, росія прагне відновити «статус великої держави», втрачений із розпадом Радянського Союзу. При цьому москва підриває архітектуру безпеки сусідніх країн і переглядає світоустрій, що склався після закінчення холодної війни.

Тепер розглянемо усі ці регіональні групи докладніше.

Латинська Америка

Більш відкриті та демократичні країни стали на бік Заходу, авторитарні – на бік росії. Болівія, Куба, Сальвадор, Нікарагуа та Венесуела утрималися або взагалі були відсутні під час голосування. Інші виступили єдиним фронтом, засудивши вторгнення росії в Україну.

Пріоритети ібероамериканських країн (антиамериканська риторика «лівих» урядів Венесуели, Болівії) насамперед базуються на зіткненні із США.

Ідеологічно протистояння Венесуели впливу США у регіоні можна пояснити зубожінням венесуельців та тиском з боку сусідньої проамериканської Колумбії.

Зустріч голови Білого дому та глави Венесуели Мадуро, який став заручником зростання цін на нафту до історичного максимуму 14–15-річної давності, – це не стільки своєрідний реверанс політиці кремля, як спроби допекти нинішній адміністрації Білого дому. Адже розігрувати карт-бланш на тлі загального зубожіння і девальвації національної валюти – болівара, адміністрація Мадуро, на відміну від харизматичного Уго Чавеса, поки що не здатна.

Патерни російсько-болівійської дружби – це спільні інтереси ідеологічного протистояння США, управління через систему пріоритетів допомоги найбіднішим верствам населення, «полівіння» режиму Болівії.

Болівія знаходиться у лівосторонньому русі латиноамериканських країн. Це викликане збідненням середніх верств населення, зокрема величезної поляризації рівнів доходів (у порядку зростання рівня життя – від високогір'я, де проживає найбідніша частина населення, до рівнинної Болівії, населеної нащадками тих самих європейців, переважно німецького походження). І це проблема останніх десятиліть.

«Локомотиви» континенту з високорозвиненими економіками – Бразилія та Аргентина – також не висловили однозначності щодо «українського питання». Навіть більше, прагнучи дистанціюватися від впливу США – через протистояння, що склалося в регіоні, – вони намагаються загравати з іншими зовнішньополітичними акторами. Наприклад, росією.

У лютому керівництво Аргентини заявило, що вона «відкрита для інших країн», і росія відіграє не останню роль у цьому питанні. Глава Бразилії Жаїр Болсонару відвідав москву в лютому. Тоді він проголосив відносини двох країн «більш ніж ідеальним союзом». Бразилія засудила вторгнення в Україну, проте вона залежить від імпортованих добрив, частина яких йде з росії.

Нікарагуа, Сальвадор і особливо Куба – традиційні противники США та прихильники росії із ідеологічних міркувань. Історично кубинці отримали багато різних благ від СРСР, культивуючи соціалізм як давній і незаперечний курс держави, «експортувавши» Фіделя Кастро чи не як найвідомішого прихильника комунізму в орбіті прорадянських інтересів, який став кісткою в горлі для США.

Центральна Азія

Війна росії в Україні впливає і на країни Центральної Азії. Частина регіону знаходиться в підконтрольних москві інтеграційних об'єднаннях, таких як ЄврАзЕС та ОДКБ. Проте членство в них не призводить до автоматичного схвалення всіх російських військово-політичних авантюр. Зокрема, країни ЦА уникають чіткої підтримки війни в Україні, обмежуючись «нейтралітетом» та розмитими формулюваннями.

Країни, що входять в інтеграційні об'єднання ОДКБ та ЄврАзЕС, у межах яких вплив москви дуже суттєвий, вибудовані за авторитарно-управлінською моделлю (аналогія передання влади за заздалегідь схваленим сценарієм від батька-керівника правонаступнику або династично).

По суті, регіональні структури тримаються на вертикальній взаємодії: РФ у вигляді матриці та країни-сателіти, що вписуються в архітектоніку безпеки – Білорусь, Вірменія та трійка країн ЦА (Казахстан, Таджикистан, Киргизія).

Регіональні об'єднання «матрьошкові» за своїм змістом із головною «матрьошкою» – росією. «Матрьошковість» на пострадянському просторі – основа спільних інтересів країн-учасниць як військово-політичної структури ОДКБ, так і економічної ЄврАзЕС. Основною мотивуючою «матрьошкою» виступає кремль, інші перебувають переважно у підпорядкованому становищі (військовому чи енергоресурсному), вигідному московській руці.

Іран

Співпраця Росії з Іраном нагадує «приємну можливість» дати щигля в ніс дядечкові Сему в найрізноманітніших геополітичних моментах – від ядерної безпеки до передбачуваної допомоги ісламістам і «загроз НАТО» навколо російських кордонів.

Співпраця все більше нагадує гру «дружимо проти когось». Це, власне, і підживлює ірано-російську взаємодію, незважаючи на заперечення росії проти поширення ядерної зброї Тегераном.

По суті, як зазначає низка експертів у галузі міжнародних відносин, рф та Іран пов'язує «дружба» на тлі загальної ворожості до США, можливості ж співпраці в питаннях боротьби з наркоторгівлею, біженців та терористичних угруповань ближче до альянсу опортуністів, що обопільно протистоять впливу США.

На Середньому Сході лише Ізраїль та Лівія проголосували за виключення росії із Ради ООН з прав людини; навіть прозахідні, нафтові країни – Саудівська Аравія та ОАЕ, висловилися у нейтральному тоні (що, вочевидь, передбачає певні вигоди на  світовому нафтовому ринку).

Країни Індокитаю (В'єтнам, Камбоджа, Лаос)

Історично підтримка соціалістичного Індокитаю сягає корінням у допомогу та підтримку Радянським Союзом країн так званої трійки: від військово-мілітарної, безпекової, до економічної складової впровадження соціалізму з «радянським обличчям».

Позиції В'єтнаму та Лаосу в РБ ООН щодо «російського питання» мали вигляд підтримки молодшими братами преференцій – насамперед політичних, пов'язаних із соціалістичним минулим, а вже потім – соціально-економічних.

Власне, паралелі між В'єтнамом, Лаосом, Камбоджею, що спираються на соціалістичні важелі державності, і споконвічний кредит довіри з боку росії (насамперед, завдяки військово-технічній допомозі з 1960-х років та економічній кооперації в пізніші 1980-ті та 1990-ті) здаються непорушними.

Китай

Китай як гегемон з економікою, що розвивається семимильними кроками, схильний задля відстоювання своїх інтересів відігравати роль «нейтральної держави». Насамперед це стосується збереження геополітичного балансу в умовах критичної залежності від глобальної економіки.

Але підпорядковуючи зовнішньополітичну канву прагматичним цілям економічної експансії, КНР відіграє одну з ключових ролей на світових ринках, які ростуть як на дріжджах протягом усього ХХІ століття.

(Продовження тут)

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло