Західна преса про війну в Україні: більше зброї, більше втоми та одкровення маріупольських жінок
Як закордонна журналістика бачить перебіг протистояння з путінською навалою
Mind продовжує готувати дайджести найактуальніших публікацій про Україну в топовій іноземній пресі. Ми намагаємося визначити найбільш показові інформаційні тренди, здатні вплинути на рішення іноземних урядів і великих світових компаній щодо України, а також позицію цих урядів і корпорацій, яка може подаватися між рядків найрейтинговіших ділових видань. Попередній випуск можна прочитати тут.
Politico: Ракетні системи будуть, але не завдяки, а всупереч…
Paul Mcleary&Lara Seligman, 27.05.2022
Адміністрація Байдена схиляється до того, щоб надати Україні передові ракетні системи великої дальності, але остаточного рішення поки що не ухвалено.
За словами чиновників, ані президент Джо Байден, ані міністр оборони Ллойд Остін наразі не схвалили чергову партію поставок зброї Україні. Водночас те, що американська ракетна система залпового вогню та артилерія високої мобільності має стати частиною пакета військової допомоги, сумнівів немає.
Деякі сучасні боєприпаси для РСЗВ виробництва США можуть досягати дальності 300 км і більше. Проте чиновник адміністрації Байдена попередив, що системи дальньої дії наразі не розглядаються. Сполучені Штати планують постачання ракет дальністю до 60 км. Вони мають ширший радіус ураження, ніж снаряди для гаубиць M777, надіслані в Україну в травні.
Білий дім місяцями вагався, чи надсилати Україні зброю, яка дозволила б розширити наступальні можливості. Вашингтон стурбований тим, що це може спровокувати путіна застосувати хімічну чи ядерну зброю.
Очікується, що наступного тижня буде оголошено новий пакет військової та гуманітарної допомоги. Перший транш у $40 млрд уже підписаний Байденом цього місяця.
Поступові зміни в мисленні відбуваються внаслідок характеру війни в Україні. До російського вторгнення західні уряди вважали, що українським військовим вдасться протриматися не більше кількох днів. Але приголомшлива некомпетентність росії та наполегливий опір України дозволяють українцям успішно оборонятися вже четвертий місяць.
Бойові дії здивували майже всіх – від москви до Вашингтона. Це означало, що західні країни, які мають намір допомогти Києву, змушені постійно переоцінювати характер свої допомоги.
Нині 14 країн використовують РСЗВ M270 виробництва Lockheed Martin, яка вперше була виготовлена для армії США в 1983 році. Мобільна гусенична система може випустити 12 керованих ракет менш ніж за хвилину і швидко змінювати локацію, доки ворожа артилерія не завдала удар у відповідь. Ця мобільність відіграла б величезну роль у боях на Донбасі, які уже переросли в суцільні артилерійські дуелі.
США нещодавно профінансували закупівлю РСЗВ «Смерч» у неназваної країни-союзника для відправлення на український фронт. «Смерч» може запускати ракети на відстань до 60 км. У Білому домі занепокоєні лише тим, чи зможе Україна за допомогою далекобійних ракетних систем завдавати ударів глибоко в російському тилу.
У рамках пакета допомоги на $13,6 млрд, яку Білий дім схвалив ще на початку березня, Україні було забезпечено мільйони одиниць боєприпасів різної номенклатури, сотні безпілотників, 105 гаубиць та близько 200 000 артилерійських снарядів.
На Донбасі гаубиці відіграли ключову роль у розгромі цілої російської бригади, коли та навела понтонний міст і намагалася перетнути Сіверський Донець. Орієнтовно загинуло понад 400 російських солдатів та втрачено десятки танків і бронетехніки.
Politico: Підвал, фільтраційні табори та втеча на Захід. Історія двох жінок із Маріуполя
Christopher Miller, 26.05.2022
Оксана просила не вказувати її прізвища. 24 лютого її колишній чоловік зателефонував і запросив до будинку його батьків, який був побудований після Другої світової війни й мав міцні стіни та підвал. Але вони там не почувалися в безпеці. Почувши, що люди збираються в укріпленому бомбосховищі у Будинку культури, вирішили переміститися туди.
Через два дні в підвальних приміщеннях будівлі вона зустріла інших родичів, зокрема 24-річну племінницю Дашу. У тому підвалі тоді ховалося близько 60 людей. Вони провели наступні три тижні в холодному сховищі, жодного разу не вийшовши на поверхню.
Їжі та води бракувало. Сім’я покладалася на дідуся, якому іноді вдавалося роздобути хліб та ще якісь продукти. Люди тулилися один до одного, щоб зігрітися в темряві й холоді. Протягом наступних днів стіни Будинку культури були обстріляні з артилерії.
Потім російські солдати запхали їх із сотнями інших українців у автобуси, позбавили їжі, води та можливості сходити до туалету і відвезли у фільтраційний табір на кордоні з росією.
Понад 1,2 млн українців, зокрема 206 000 дітей, 2161 з яких є сиротами, були вивезені зі сходу та півдня України до росії з початку вторгнення, каже Людмила Денісова, омбудсман України з прав людини. Ці цифри в основному збігаються з тими, що надає росія. Хоча москва стверджує, що українців просили евакуювати заради їхньої власної безпеки. Попри докази протилежного, посольство росії у Вашингтоні написало в Telegram, що табори є лише «пропускними пунктами для мирних жителів, які залишають зону активних бойових дій».
Ці «притулки» розташовані в п’яти з восьми федеральних округів Росії, включаючи Північний Кавказ, Сибір і Далекий Схід. Деякі знаходяться за Полярним колом.
Згідно з інформацією українського уряду, росія щодня примусово депортує від 15 000 до 25 000 українців з підконтрольних російським військам районів сходу України. Денісова вважає, що, окрім спустошення міст, москва прагне замінити українських мешканців підконтрольних населених пунктів росіянами та заповнити деякі малонаселені райони росії українцями. Обидва заходи, за її словами, мають на меті «стерти нашу національну ідентичність».
Оксана та Дар’я спілкувалися з POLITICO, вже знаходячись у Латвії та Швеції відповідно, де обидві тепер перебувають у безпеці. 15 березня, коли вони вже 20 днів переховувалися в маріупольському укритті, туди увірвалися російські солдати та наказали всім жінкам і дітям сісти в автобуси. Чоловікам наказали залишатися. Дар’я не знає, що з ними сталося. На її очах росіяни навіть розлучили інваліда похилого віку з його дружиною.
Денісова сказала, що чоловіків часто відвозять в окреме місце, де обшукують та оглядають. «Вони дивляться на татуйовання»: чи немає таких, що вказують на приналежність до українських військових чи націоналістичних організацій. Вони також перевіряють, чи немає мозолів і синців на руках і вказівних пальцях від користування зброєю.
Автобуси відвезли Оксану та її дітей, а також Дар’ю та її сестру Марину на схід від Маріуполя. Поїздка зайняла кілька годин. Вони зупинилися біля села Безіменне в 25 км від російського кордону. І дорослих, і дітей фотографували з різних ракурсів, зняли відбитки пальців і долонь.
Тоді всіх змусили розблокувати свої телефони, які були підключені до комп’ютера. Росіяни сканували фотографії та заходили до акаунтів у соцмережах. Усе це було зроблено для того, щоб перевірити, чи мають вони зв’язок із українським урядом та військовими, розповіла Оксана.
Дар’я сказала, що її спеціально запитали, чи пов’язана вона з «Правим сектором», бо росія вважає його екстремістським угрупуванням, який контролює Україну.
Оксана розповіла, що її дітей також допитували співробітники ФСБ, яких особливо хвилювали фотографії її дочки-підлітка на телефоні з художнього конкурсу, на якому вона два роки тому посіла друге місце. Спонсором конкурсу виступило МВС України. «Коли вони знайшли ці фотографії, одразу запитали: «Яке ви маєте відношення до цієї структури?» Усіх запитували про війну. «Хто винен? Хто правий, а хто ні?» – розказує Оксана.
Жінки розповіли, що допит тривав до вечора. Деякі люди давали відповіді, які росіянам не подобалися. Їх вивозили в окрему місцевість і «більше ми їх не бачили».
Близько опівночі Оксану та її дітей, а також Дар’ю, Марину та їхню бабусю посадили в автобуси й повезли далі на схід. На вулиці було морозно, а ковдр із собою не було. Люди тремтіли в холодних автобусах.
По прибутті одразу розпочався черговий раунд допитів – цього разу російськими прикордонниками. Дар’ї та Оксані ставили запитання про те, що, на їхню думку, знищила українська армія та якою зброєю. «Я сказала, що ми всі ці дні сиділи в бомбосховищі, тож нічого не бачили, нічого не знали», – розповіла Оксана.
Після того як вони відповіли на всі запитання, їх повторювали раз у раз в іншій послідовності. «Питання завжди були однаковими. Вони просто намагалися ввести людей в оману і змусити їх у чомусь зізнатися», – розповіла Оксана.
Кожен допит тривав від 30 хвилин до години. Були допитані сотні людей, усе це тривало протягом ночі та закінчилося близько 11 ранку. Далі людей повернули в автобуси. Наступною зупинкою став Таганрог, портове місто Ростовської області.
Дар’я та її сестра Марина змогли зібрати гроші на втечу через друзів та мережу волонтерів у росії, які допомагали українцям. Дісталися потягом до Москви, а потім – до Санкт-Петербурга. Звідти пройшли до Івангорода поблизу кордону з Естонією, де змогли перетнути річку Нарву. Це сталося через п’ять днів після початку їхньої примусової евакуації з Маріуполя.
Інших вивозили далі в росію та розміщували у тимчасових приміщеннях. Оксана забула паспорт, тікаючи зі своєї квартири. Тож росіяни відокремили її з двома дітьми від племінниць і змусили сісти на потяг, який відвіз їх до москви, а потім до міста владіміра. Коли вони прибули туди 19 березня, їх зустрів натовп російських тележурналістів, які прагнули показати, як влада допомагає українським біженцям.
«Ми були втомлені, голодні, жалюгідні й, звичайно, немиті. Ми місяць провели в підвалі, їздили цілими днями, а потім нам ці камери та мікрофони пхали в обличчя, – згадує Оксана. – Я почувалася, неначе в якомусь зоопарку».
За її словами, місцева влада дала кожній родині по 10 000 рублів, або близько $150, і сказала, що вони мають подякувати за допомогу на камеру. Відтак Оксану та її дітей супроводили до крихітної кімнати, де вони жили упродовж наступного місяця.
За цей час, за словами Оксани, вони пережили щонайменше чотири допити. Щотижня до них приходив чиновник та агент ФСБ, щоб запитати їх про їхні почуття до українських військових, та вимагали записати дітей до школи.
Але в школі, розповідає Оксана, її старшу дочку учні дражнили через те, що вона біженка, а двоє вчителів агресивно поводилися з нею за те, що вона українка. Навчальна програма включала ревізіоністські уроки історії про те, що Україна є несправжньою країною, а утворенням росії – тобто чимось, що можна – і навіть потрібно – забрати.
Одного разу приїхала група російських солдатів із новинарями-телевізійниками і витягнула дочку Оксани з класу. Її та ще кількох українців завели до маленької кімнати, де просили розповісти, як їх врятувала російська армія.
«У моєї доньки після цього була просто істерика, – каже Оксана. – Вона не хотіла, щоб їй ставили ці запитання на камеру».
18 квітня вона наказала своїм дітям пакувати валізи. Використовуючи спеціальний дозвіл, який їй надали, щоб знайти роботу в місті, Оксана з дітьми покинула житло, сказавши, що збирається відвідати далеких родичів, які живуть неподалік.
20 квітня вони прибули в Івангород і спробували переправитися через Нарву. Але російські прикордонники відмовили їм, бо Оксана не мала паспорта. Друга спроба наступного дня також не вдалася.
Вони звернулися за порадою до знайомого, і він допоміг їм знайти інший шлях. Але щоб безпечно доправитися до Латвії, знадобилося чотири дні, два потяги та таксі. Оксана попросила не розголошувати, як саме їм вдалося втекти з росії – через побоювання, що розкриття маршруту може перешкодити іншим українцям зробити те саме.
Оксана, Дар’я та решта їхньої родини тепер проживають у Латвії та Швеції, проте визнають, що хочуть повернутися в Україну, коли це буде безпечно.
«Дім є дім, – каже Оксана. Але, згадуючи російські бомбардування Маріуполя, зітхає: – Але що від нього залишилося?»
The Economist: Жодне рішення не може бути нав’язане Україні без згоди українців
Редакційна колонка, 26.05.2022
Війна в Україні вступила у свій четвертий місяць. Неспровокована агресія путіна зустріла відповідь, на яку мало хто очікував. Велика, але некомпетентна армія росії була відкинута з півночі країни та Харкова.
Але вона все ще становить значну загрозу на сході Донбасу та на півдні, де в її руках перебуває «сухопутний коридор», що з’єднує анексований Кримський півострів із самою рф.
Серед європейських та американських політиків дедалі міцнішає думка, що настав час розглянути питання припинення вогню та мирних переговорів. Деякі кажуть, що війна закінчилася б швидше, якби путіну надали «вихід», який дав би йому підстави оголосити таку собі перемогу.
Ніхто не хоче нескінченної війни. Чим довше це триватиме, тим більше буде спустошена економіка України, і тим невідворотніших наслідків набуде відсутність постачання зерна у світі. Але наївно уявляти, що путін готовий укласти мир тут і зараз. Президент Зеленський цього тижня попередив, що переговори дадуть росії час на те, щоб перегрупуватися й атакувати знову. Метою України залишається повернути всю свою територію, наголосив Зеленський.
Він закликав західні держави надіслати Україні більше новітньої зброї, щоб його країна могла дати відсіч загарбникам. І висловив стурбованість, що Захід ще недостатньо одностайний у підтримці України.
Він правий за всіма пунктами. Світ опиниться у великій небезпеці, якщо агресію не буде покарано. Якщо путіну вдасться зберегти за собою окуповану територію, це підживить його хижацькі наміри, як це сталося 2014 року.
Якщо зараз Захід зменшить підтримку Зеленського і підштовхне його до передчасних переговорів, найімовірніше, путін закріпить свої здобутки. Зрештою, у нього виникне спокуса погрожувати Грузії, Молдові чи одній із країн Балтії.
Принциповим є те, що жодне рішення не може бути нав’язане Україні без згоди українців. Зеленський навряд чи залишиться на посаді, якщо здасть територію, щоб задовольнити апетити жадібного сусіда.
путін зупиниться, якщо зазнає серйозної поразки. В іншому разі – продовжуватиме робити все можливе, аби надалі калічити Україну. Він вважає західноорієнтовану демократію прямим викликом його автократії і не дасть українцям жити спокійно. Тому Захід має продовжувати допомагати Україні, допоки кінцевої мети не буде досягнуто.
The Economist: Коли й за яких умов закінчиться війна?
Редакційна колонка, 27.05.2022
Війна в Україні, каже президент Володимир Зеленський, буде виграна на полі бою. Коли припинити боротьбу і на яких умовах, вирішувати лише Україні, переконані на Заході.
Дискусія точиться навколо витрат, ризиків та зисків від продовження війни. Так, Німеччина закликала до припинення вогню. Італія поширює план політичного врегулювання. Франція говорить про майбутню мирну угоду без «приниження» для росії. Проти такого підходу протестують Польща та країни Балтії, за якими стоїть Британія.
Найважливіший на сьогодні спонсор України – США – ще не визначив чіткої мети. Сполучені Штати витратили на підтримку України майже $14 млрд, а Конгрес щойно виділив ще $40 млрд. Америка зібрала військові пожертвування з більш ніж 40 інших країн. Але ця допомога не є безмежною.
Зауваження Ллойда Остіна, міністра оборони США, додають двозначності. Після візиту до Києва минулого місяця він заявив, що Захід має допомогти Україні «перемогти» і «послабити» росію. Однак через три тижні, після телефонної розмови зі своїм російським колегою – міністром Шойгу, він закликав до «негайного припинення вогню». Утім Пентагон наполягає на тому, що політика не змінюється.
Ще одним ударом стала редакційна стаття в New York Times, в якій стверджується, що поразка росії нереальна і небезпечна. Тоді Генрі Кіссинджер, колишній держсекретар, заявив, що переговори мають розпочатися протягом двох місяців, щоб уникнути «потрясінь і напруженості, які буде нелегко подолати».
«Оптимальним» було б повернення до лінії 24 лютого, тоді як «винесення війни за межі цієї точки означатиме війну проти самої росії», – заявив він на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Росія, за його словами, відіграє важливу роль у балансі сил у Європі, і її варто «утримати» від союзу з Китаєм.
У Давосі Зеленський наголосив: «Україна воюватиме, поки не поверне всю свою територію». Але він також, здавалося, залишив собі простір для компромісу. За його словами, переговори з росією можуть початися, коли Україна вийде на лінію 24 лютого.
«У довгостроковій перспективі Європі потрібно буде знайти спосіб жити поруч з росією», – каже президент Франції Еммануель Макрон. Прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас заперечує: «Набагато небезпечніше поступитися путіну, ніж провокувати його».
Зараз Україна налаштована рішуче. На передовій нарешті з’являється нова західна зброя. Але Михайло Подоляк, головний переговорник Зеленського, каже, що його дедалі більше турбує «втома» від війни у деяких європейських країнах.
«Вони не говорять цього прямо, але це схоже на спробу змусити нас капітулювати. Будь-яке припинення вогню означатиме появу замороженого конфлікту». Він також зауважив відчутну «інертність» у діях Вашингтона, адже зброя надходить геть не в тих кількостях, які потрібні Україні.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
