Хто і як «дружить» із Росією: роль Китаю

Журнал The Economist в одному зі своїх номерів детально розглянув світові економіки – від заходу на схід і від півночі на південь – з точки зору підтримки росії в РБ ООН. Автори матеріалу дійшли досить цікавих висновків: підтримка рф посилюється в міру наближення до екватора – країнами, що сповідують не демократичні конституційні права, а є авторитарними формами правління. І чим ближче до аграрного півдня, тим більшою була підтримка.

У першій частині матеріалу розглядалися основні висновки цього дослідження щодо країн Латинської Америки, Центральної Азії, Ірану та країн Індокитаю. Друга частина була присвячена іншим центральноазійським країнам, а також країнам БРІКС та африканському континенту. Тепер пропонуємо вашій увазі докладний аналіз стосунків росії та Китаю.

Китай

Зовнішньополітичний вектор Китаю в умовах світу, що глобально змінюється, нагадує «великого дракона» дипломатії, інтереси якого, спираючись на національні особливості та менталітет, упираються в подальший стратегічний розвиток країни.

Фактично Китай завуальовано критикує Захід за розширення НАТО і небажання прислухатися до москви в питаннях сфери безпеки і, судячи з усього, що сильніша риторика Вашингтона про приєднання до санкцій, то сильніша протидія Пекіна (а можливо, і колабораціонізм «Пекін – москва» як протистояння в глобальному плані Вашингтону).

Китайські націоналістичні кола також апелюють до інтересів своєї зовнішньої політики та агресії з боку росії, проводячи паралелі на площину відносин Китаю та Тайваню.

У чому принцип помірності КНР у РБ ООН щодо «українського питання»? У КНР розуміють, що за інших рівних прецедентів зміни статусів анклавів (Криму, «ЛНР» та «ДНР») на основі референдумів цілком можливо запустити маховик тайванської проблеми. І водночас Китай напирає на територіальні претензії в суперечці з Індією, у якій москва не є виразником інтересів КНР.

У зв'язку з цим москва змушена діяти в нав'язаній зовнішніми гравцями односторонній китайській політиці протистояння союзникам США на чолі з Японією, і, враховуючи складові дружби з Китаєм, лавірувати у відносинах з Індією.

Очевидно, що на період збереження блокади з боку Заходу росія не матиме іншого виходу, крім як все більше залучатися до політичної та військової співпраці з Пекіном. Важливість для КНР російського ресурсного, технологічного, економічного та військового потенціалу в контексті протистояння зі США ставить країну в рамки підлеглого становища. Реальною політичною метою стане лише збереження потенціалу для відновлення російської «стратегічної автономії» за можливого у віддаленій перспективі ослаблення блокади.

Питання про військовий союз із КНР, швидше за все, найближчим часом не виникне. Але гіпотетично все ж таки не можна виключати виникнення формального російсько-китайського військового союзу або ситуаційної військової взаємодії у разі військових криз у Тихоокеанському регіоні. Або ж, наприклад, звернення до статті 9 російсько-китайського Договору про добросусідство, дружбу та співпрацю 2001 року. Стаття передбачає у разі виникнення загрози для однієї із сторін проведення термінових консультацій щодо усунення подібної загрози. Це цілком реально у разі кризи навколо Тайваню, коли КНР виявиться зацікавленою в російській «ядерній парасольці» для запобігання американській інтервенції.

Дружба між москвою та Пекіном з погляду економіки

З блокадою росії з боку ЄС процес переорієнтації на Китай набагато прискориться – КНР буде висунуто на роль головного партнера, а торгівля у найближчі три–п'ять років лише набуде динаміки. Причому нарощування російського сировинного експорту до Китаю може стримуватись нестачею відповідної інфраструктури: пропускною спроможністю залізниць, трубопроводів, портових терміналів.

Відповідно до низки міжнародних оглядачів «Голосу Америки», після запровадження безпрецедентних санкцій демократичними країнами рф змушена шукати «систему життєзабезпечення» в особі Китаю.

Висунення КНР на роль єдиного чи головного покупця деяких видів російської продукції та торгівля за юані, ймовірно, означатиме деякі цінові втрати для російських експортерів, а китайський ринок стане «сурогатним» в умовах загальної блокади. Загальна зацікавленість рф упирається в співпрацю з китайськими компаніями, які мають сильні позиції в машинобудуванні, інформаційних та комунікаційних технологіях, авіакосмічній промисловості, що перебувають під різного роду американськими санкціями.

Китайські партнери, у тому числі й підсанкційні, здатні зайняти багато важливих сегментів російського ринку, що звільняються європейськими та американськими компаніями. Це передусім продаж та виробництво в росії автомобілів, споживчої електроніки, промислового обладнання.

Очевидно, що обидві країни «провисають» в аерокосмічній галузі, де Китай, як і росія, залежить від імпортної техніки. Як і в росії, його власні цивільні авіаційні програми (ARJ21, C919) відчувають залежність від західних компонентів та вразливі до санкційного тиску, що вже існує. Активізація кооперації у заміщенні західної цивільної авіатехніки для обох країн є ахіллесовою п'ятою.