Західна преса про війну в Україні: як ЗСУ помножили на нуль «російську велич», що буде після звільнення Херсона, і коли путін нападе на Польщу та Німеччину

Західна преса про війну в Україні: як ЗСУ помножили на нуль «російську велич», що буде після звільнення Херсона, і коли путін нападе на Польщу та Німеччину

Як закордонна журналістика бачить перебіг протистояння з путінською навалою

Західна преса про війну в Україні: як ЗСУ помножили на нуль «російську велич», що буде після звільнення Херсона, і коли путін нападе на Польщу та Німеччину
Пошкоджена внаслідок обстрілів будівля у селі Мощун
Фото: УНІАН

Mind продовжує готувати дайджести найактуальніших публікацій про Україну в топовій іноземній пресі. Ми намагаємося визначити найбільш показові інформаційні тренди, здатні вплинути на рішення іноземних урядів і великих світових компаній щодо України, а також позицію цих урядів і корпорацій, яка може подаватися між рядків найрейтинговіших ділових видань. Попередній випуск можна прочитати тут.

The Atlantic: Україна переконала світ, що росія більше не є наддержавою

Phillips Payson O’Brien – професор в Університеті Сент-Ендрюса в Шотландії, автор книги «Повітряно-морська сила та перемога союзників у Другій світовій війні», 01.07.2022

Російсько-українська війна руйнує велику частину стереотипів, які домінували в дискусіях про міжнародну політику. Ця переоцінка стосується не лише військового аналізу чи питання міжнародних відносин. Йдеться про владу та лідерство в світовому контексті.

Почнемо з поширеного уявлення про зіткнення між великою державою, керованою досвідченим, кмітливим (дехто навіть стверджував, що блискучим) лідером, і маленькою країною, ослабленою національним розколом та очолюваною колишнім коміком. Ці стереотипи поділяли всі так звані «реалісти».

Найвідомішим реалістом є Генрі Кіссінджер – ексдержсекретар США і давній прихильник ідеї «великих лідерів і великих держав». Кіссінджер регулярно зустрічався з путіним і переконував світ у тому, що Київ має піти на поступки, відмовившись від Криму, анексованого москвою 2014 року. Для Кіссінджера було важливо, щоб Сполучені Штати ставилися до росії як до «великої держави» і визнали Україну зоною стратегічного інтересу рф.

За кілька місяців до вторгнення чимало аналітиків, зокрема Джон Мирсхаймер та Стівен Волт, описували російсько-українські відносини як такі, що розташовані в стабільній системі координат «велика держава – мала держава». У цьому аналізі путін був розумним стратегом, який чітко розумів, чого хоче, а українці – слабкими та розфокусованими. Тож для світу начебто було б краще, якби їхній статус визначався сильними.

росія, на думку Мирсхаймера, була однією з «трьох великих держав» у світі, очолюваною «раціоналістом», який просто хотів створити буферну державу на своєму кордоні. Водночас, за словами Волта, Україні доведеться змиритися з підкоренням свого народу російським інтересам, оскільки «війна великих держав приносить набагато більше страждань».

Інші аналітики, такі як Семюель Чарап, навіть вважали, що росія настільки сильна й так легко розтрощить слабку Україну, що Захід взагалі не повинен надавати підтримку Києву, аби не марнувати ресурси.

Усе це виглядало цілком розумно, аж доки рф не вдерлася в Україну, і дихотомія «велика держава – мала держава» виявилася такою, що не відповідає реальності. росія не спромоглася захопити і 20% території України, зазнаючи жахливих втрат у живій силі та техніці, кидаючи в бій дедалі більше старого озброєння. Міць росії виявилася настільки переоціненою, що це дає можливість переосмислити базові чинники, які визначають державу як «велика».

Військовий потенціал рф, включно з ядерним арсеналом, начебто робив її армію однією з найбільших і найпередовіших у світі. Однак ця війна продемонструвала, що армія сильна лише настільки, наскільки сильним є суспільство, економіка та структура влади країни. У цьому разі росія є аж ніяк не великою, а фактично ослабленою державою, що перебуває в глибокому занепаді.

Її економіка є приблизно десятою за розміром у світі – ідентичною з економікою Бразилії. При цьому надзвичайно непродуктивною, оскільки більша частка багатств базується на експлуатації природних ресурсів, а не виробництві кінцевих продуктів. Коли ж ідеться про технології та інновації, росія навряд чи потрапляє до переліку 50 найбільш значущих країн світу.

Диктаторські режими мають тенденцію розкладатися зсередини – тим сильніше, чим довше вони залишаються при владі. Держава путіна підживлювала його власні ілюзії та створила неефективну армію, підточену корупцією.

Ми також мусимо переглянути наше розуміння базових понять моралі. Чимало аналітиків, які сприймали Україну як «малу» державу, а росію як «велику», не готові прийняти той факт, що українські військові та народ чинили опір із надзвичайною завзятістю, тоді як поведінка російських військових вказує на серйозні проблеми з мотивацією. Українці натомість продемонстрували здатність перетворити плани путіна щодо загарбання України на посміховисько.

Тож нам є за що дякувати українцям та переосмислити ознаки «великих» держав у контексті найважливішої місії влади. Військові сили, мабуть, слід розглядати радше як віддзеркалення базових економічних, технологічних і політичних ознак країни. Слабкій, відносно відсталій та сировинній економіці буде важко створити сучасну армію, навіть якщо ця армія має могутню зброю.

Крім того, доведеться бути обережнішими в оцінках здатності авторитарних чи диктаторських режимів вести війну загалом. У мирні часи такі держави можуть здаватися рішучими, але їхні системні недоліки в придушенні інакомислення та заохоченні лизоблюдства можуть призвести до стратегічних катастроф, тільки-но починаються війни.

Російське вторгнення в Україну не було ситуацією, коли велика держава атакувала меншого сусіда. Це приклад великої, глибоко порочної влади, яка вторгається в меншу державу, але дуже віддану своїм цінностям. Резюме просте: баланс сил все ще має значення, але набагато важливіше те, з чого складається цей баланс.


Newsweek Polska: рф вимагає від Польщі та Німеччини позбутися членства в НАТО, або Футурологічна утопія по-польськи (фікшен)

Piotr Oseka, 04.07.2022

  • Сподіваємося, такий перебіг подій ніколи не станеться, але, на жаль, є цілком імовірним (наголошуємо, це політичний фікшен. – Mind):

Захоплення Лисичанська та відкидання українських військ до лінії Сіверськ – Бахмут на початку липня стало останнім великим успіхом росії у 2022 році. Подальші атаки завершувалися майже виключно тактичними поразками.

У середині вересня 2022 року ЗСУ відновили контрнаступ на Херсон, і після кількох днів запеклих боїв до міста тріумфально увійшла бригада морської піхоти. Західні коментатори та політики знову змагалися в оптимістичних прогнозах. Мовляв, москва назавжди втратила стратегічну ініціативу, режим путіна невдовзі впаде під тягарем поразок і чвар у власному павучатнику і таке інше.

За даними агентства Moody's, за рік економіка рф скоротилася майже на 20%. Фото натовпів безробітних, що тиняються під офісами російських центрів зайнятості, облетіли світ. Наприкінці листопада мінторг запровадив картки на основні продукти харчування, щоб хоч якось побороти спекуляцію.

«Аерофлот» скасував рейси в більшості авіасполучень через брак запчастин до літаків. З подібною проблемою зіткнулися автовласники. Вулиці почали порожніти.

Меми про путіна у березових лаптях підкорили соцмережі. Водночас конфіденційні звіти ЦРУ попереджали, що криза є симптомом трансформації, а не колапсу економіки. Капіталістичне процвітання поступалося централізованому плануванню. Заводи оборонного концерну «ростех» працювали в три зміни, а армія, як відомо – найкращий роботодавець на збанкрутілому ринку. Через технологічне ембарго кремль призупинив інвестиції в найсучасніші види зброї, але масово виробляв танки, гармати та ракети радянського зразка.

Проблеми не оминули й країни Заходу. Восени інфляція в єврозоні подолала позначку в 10%, наблизившись до рекордних показників часів нафтової кризи. Високі ціни штовхали соціальні групи до бідності. Францію та Іспанію охопили хвиля бурхливих протестів та брутальні сутички з поліцією. Після того як у США поліція застрелила чорношкірого підлітка, країна перетворилася на арену найкривавіших заворушень за останні три десятиліття. Лише виведення на вулиці бронетехніки зупинило анархію.

Хаос у Європі та США відвернув увагу від українських благань про зброю та боєприпаси. Київ отримував у середньому півтора десятка одиниць важкої техніки на місяць попри реальні бойові втрати, що становили не менше сотні одиниць. Президент Зеленський попереджав, що підтримку потрібно примножувати, але його слухали з роздратуванням, яке наростало.

Склади НАТО були вже вичерпані, а виробництво нових танків і гаубиць вимагало інвестицій, про які виборці не хотіли чути. Усе частіше лунали закили про те, що, як висловився президент Франції, «немає жодних причин штучно затягувати війну».

1 грудня 2022 року світові агентства розповсюдили сенсаційну інформацію про конференцію у Белграді за участю глав МЗС Німеччини, Франції, Італії та Росії. Було оголошено, що москва погодилася розблокувати Одеський порт і пропускати українські зернові судна в обмін на пом'якшення санкцій щодо постачання нафти та газу підписантам угоди. 

Біржові індекси та курс євро стрімко підскочили, попри те що лідери країн Центральної, Східної та Північної Європи засудили Белградську угоду як початок кінця ЄС.

На початку 2023 року бойові дії практично припинилися. Коментатори зійшлися на думці, що в Києва більше немає військ для повернення втрачених земель, а в москви – щоб втримати вже окуповані. У Європі зростав тиск на Київ та москву щодо припинення вогню, що мало заспокоїти інвесторів і відновити баланс національних економік.

Берлін і Париж тиснуть на Зеленського щедрим планом реконструкції, щоб компенсувати Україні втрачені землі. Нарешті у березні 2023 року делегації сторін повернулися до Стамбула. Через кілька днів був готовий проєкт угоди, остаточний вигляд якої мали визначити під час зустрічі Зеленського та путіна. 15 березня Міністерство оборони США повідомило з посиланням на дані супутникової розвідки, що росіяни відводять підрозділи з Донецької та Луганської областей.

Через 24 години ці самі джерела повідомили про новий наступ путіна, який нічим не нагадував невдалу кампанію річної давності. Російські війська з лишком поповнили втрачену техніку, навчилися координувати дії повітряних та наземних частин, реформували логістику та стратегічне планування. Виснажене й знедолене українське військо мусило постійно відступати й здавати нові міста. Незважаючи на драматичні заклики, західна допомога надходила дедалі менше. Долю війни вирішило падіння Києва та Львова в серпні 2023 року.

Але поразка України не означала кінця російської експансії. Імперська ідея, яка тривалий час була маренням кремлівської еліти, набувала дедалі виразніших обрисів. У липні, виступаючи на мітингу воєнізованої організації «Юнармія», путін сказав учасникам: «Ви – росія, і росія піде за вами». 100-тисячний натовп у коричневій формі відповів громовим «Урааа!».

Невдовзі влада «автономних республік», створених на окупованій території Україні, оголосила політичний референдум. 22 жовтня аналогічний референдум відбувся в білорусі. Цікаво, що закон про вибори набув чинності без підпису президента – на початку місяця олександра лукашенка госпіталізували із симптомами важкого отруєння, і кілька тижнів лікарі боролися за його життя.

Результати в обох випадках були схожими: понад 90% українців та білорусів «зажадали» входження їхньої країни до складу росії. Дума одноголосно підтримала прохання «молодших братів» – і 4 листопада 2023 року, на День народної єдності, путін підписав акт про приєднання нових земель. Святкування з помпою провели біля кордону з Польщею, а почесний салют із кількох сотень гармат лунав практично в передмісті Білостока.

У Європі почалися перегони з часом, які нагадували окупацію Гітлером Австрії та Чехословаччини. Хоча Шольц і Макрон публічно заявляли про «силу дипломатії» і «поступову нормалізацію відносин з росією», у кулуарах було визнано, що війна з рф є неминучою.

Країни НАТО подвоїли свої військові бюджети, поспіхом навчали солдат і розбудовували збройову промисловість. Прозріння, однак, прийшло надто пізно: москва вже випереджала суперників на кілька порядків. Попри те що економіка була номінально слабшою, вона мала фактично нескінченні резерви потужності у важкій промисловості.

У листопаді 2024 року Дональд Трамп переміг Камилу Харріс і повернувся в Білий дім. Дорогу до перемоги торували передусім відверті расистські гасла та розпалювання розколу в суспільстві. Ні для кого не було секретом, що президент у своїй зовнішній політиці хотів зосередитися на суперництві з Китаєм, а участь у НАТО вважав зайвими витратами.

У своїй інавгураційній промові в січні 2025 року Трамп висміяв ЄС фразою «Європа не придатна навіть для гольфу», і наголосив на необхідності налагодження відносин із росією. Одним із перших його рішень було звернення до Вашингтона генерала Волтерса, головнокомандувача силами НАТО в Європі, щодо виведення змінних гарнізонів із Польщі та країн Балтії.

У середині лютого 2025 року в Луцькій та Брестській областях почалися маневри «Захід-25», у яких брало участь понад 300 000 військових рф.

Невдовзі російські міста сколихнула серія вибухів, у яких москва звинуватила «українські терористичні центри, що діють у Польщі». На Червоній площі пройшли похоронні церемонії за жертвами терактів, під час яких маршал Шойгу заявив, що «Росія помститься за своїх дітей». Державне телебачення щодня транслювало програми про «польську русофобію» та «історію польського тероризму».

1 березня 2025 року міністр Лавров заявив, що москва має докази підтримки Польщею українських партизанів. «Проте ми знову звертаємося до наших польських партнерів із простягнутою рукою та пропозицією побудувати тривалі добросусідські відносини».

Глава дипломатії представив перелік вимог: росія вимагала від Польщі вийти з НАТО, скоротити сухопутні війська вдвічі, конституційно заборонити існування «нацистських, русофобських і бандерівських» партій і надати москві екстериторіальний коридор до Калінінградської області.

Того самого дня посол Польщі в НАТО подав прохання про запуск ст. 4 Пакту та термінових консультацій за участю всіх членів Альянсу. Прем'єр-міністр Туск, який повернувся на посаду глави уряду після виборів у листопаді 2023 року, заявив: «Польща ніколи у своїй історії не піддавалася шантажу. Ми хочемо миру, але не будь-якою ціною».

Проте над Варшавою невпинно гуснули хмари. Попри те що союзні уряди, за винятком Угорщини, висловили «глибоке обурення» російським ультиматумом, швидко стало зрозуміло, що моральна підтримка – це все, на що варто розраховувати. Польща вимагала розгорнути на своїй території NATO Spire, але заявка застрягла на консультаціях із Військовим комітетом, члени якого побоювалися «ескалації конфлікту».

Генсек НАТО попросив Трампа терміново призначити головнокомандувача силами альянсу (найвищу посаду завжди обіймав американський офіцер), але відповідь усіх приголомшила. Вашингтон відправив не генерала, а держсекретаря, і не в штаб-квартиру НАТО, а в москву.

3 березня 2025 року літак із Джоном Мирсхаймером приземлився в аеропорту Шереметьєво. Шеф американської дипломатії, який прийшов у політику з академічних кіл, був прихильником теорії сфер впливу, закріплених за великими державами, і вважав розширення НАТО через входження до нього країн колишнього радянського блоку стратегічною помилкою. Для росії це був омріяний партнер, для Польщі – катастрофа.

На спільній пресконференції з лавровим Мирсхаймер заявив, що чинна формула НАТО вичерпала себе, й альянс потребує ґрунтовних реформ. Сполучені Штати не відмовляються від гарантій, наданих своїм союзникам, але виключають військову конфронтацію з росією на території колишнього Варшавського договору.

«Я врятував мир у Європі», – запевнив він журналістів після повернення. Через кілька годин перші ракети вразили Варшаву…

Атака почалася о четвертій годині ранку 5 березня 2025 року. Кількасотенні залпи у поєднанні з масованою кібератакою на критичну інфраструктуру та військові системи зв’язку перевершили можливості ще не достатньо розгорнутої системи ППО. Десятки ракет влучили в ціль, знищивши склади боєприпасів, нафтопереробні заводи, радіолокаційні станції і навіть Генштаб.

Після трьох днів ракетних обстрілів і повітряних боїв росіяни перетнули кордон. Дві армії наступали на Ольштин і Гданськ із боку Калінінграда, ще три зі сходу та південного сходу рухалися на Варшаву. Сили, які наступали, нараховували близько пів мільйона вояків, що вдвічі більше, ніж могла розгорнути польська армія. Росіяни також мали кількаразову перевагу в танках, машинах піхоти, САУ та ракетних установках, не кажучи вже про авіацію. Полякам було важко, особливо через брак бойових вертольотів.

Уроки війни в Україні принесли свої плоди. За тиждень російська армія вийшла на лінію Вишкув – Мінськ – Мазовецький і почала обстріл Варшави. BBC і CNN неодноразово показували фотографії розбитих, палаючих будівель і людей, що блукають на платформах метро.

Уже наступного дня Північноатлантична рада проголосувала за застосування ст. 5 Договору, яка теоретично передбачала надання Польщі негайної військової допомоги. На практиці світ бачив лише прояв бюрократичного безсилля та національного партикуляризму.

Кілька днів вирішували, хто командуватиме об’єднаними силами – американці вмивали руки, а англійці не хотіли воювати за наказом французів, і навпаки. Багатонаціональні сили швидкого реагування навіть на папері налічували не більше 60 000 солдат.

У цій ситуації жодна з країн не хотіла посилати своїх вояків на безумовну поразку. У результаті Польща отримала численні декларації про матеріальну та гуманітарну підтримку, але не побачила в небі жодного винищувача союзників. «Виявляється, у НАТО більше абревіатур, ніж солдатів», – гірко резюмував польський посол.

Найбільше занепокоєння Заходу викликала можливість переростання конфлікту на ядерний рівень. Відтак пролунали заяви урядів Великої Британії та Франції про застосування ядерної зброї лише в разі нападу на їхню власну територію. Це викликало паніку серед країн колишнього радянського блоку, деякі відразу оголосили нейтралітет. Менш ніж за два тижні після нападу росії на Польщу структури пакту припинили своє існування.

16-та механізована дивізія та Український легіон відбили ворога на підступах до Варшави, але перед обличчям капітуляції союзників стало зрозуміло, що війну програно. 30 березня президент Дуда та прем’єр-міністр Туск прийняли пропозицію росії щодо переговорів за умови, що вони вестимуться на найвищому рівні.

Обидві сторони оголосили про припинення вогню.

1 квітня 2025 року у Прушкові вже під контролем російської армії мала відбутися зустріч Дуди та путіна. Літак президента росії приземлився в Радомі, звідки назустріч польській делегації вирушила кавалькада військової техніки в супроводі гелікоптерів. Однак коли Дуда й Туск приїхали, виявилося, що російську сторону представляють винятково співробітники ФСБ і про жодні переговори не йдеться. Президента, прем'єр-міністра та членів уряду заарештували за звинуваченням у «терористичній діяльності проти рф» та етапували до москви.

Наступного дня росіяни посилили обстріли столиці та відновили наступ на західній частині країни. 9 квітня маршалок сейму оголосив про капітуляцію, і залишки польських військ перетнули німецький кордон. Російське командування почало створювати окупаційну адміністрацію під багнетами стотисячного корпусу росгвардії, рясно умитого в крові мирного населення.

До Польщі прибули оперативні групи ФСБ, які проводили масові арешти за заздалегідь підготовленими списками. Понад 200 000 політиків, учених, артистів та офіцерів було вивезено до спеціальних таборів у Воркуті та Магадані.

15 квітня окупантський телеканал Polsza-1 оголосив про створення Польського слов'янського союзу, який, згідно з указом путіна, мав виконувати роль тимчасового уряду до виборів. На пресконференції, нібито трансльованій із Любліна (хоча, вірогідно, раніше записаній у москві), з’явилася група активістів, які представляють нішеві ліві та праві групи. Студію було прикрашено символами серпа та молота. Про більшість політиків поляки раніше не чули, але до колабораційного уряду входило також кілька відомих до війни діячів.

Головою міністерства моралі став президент католицького фонду, який бореться за повну заборону абортів, міністерство національної гвардії було довірено одному з колишніх міністрів оборони, а прессекретарем став популярний консервативно-ліберальний оглядач.

Президент Роман Задруга подякував президенту росії за «визволення країни від диктатури західної вседозволеності» та проголосив утворення Польської Народної Республіки – «нової держави, побудованої на фундаменті слов’янсько-християнських цінностей», пов’язаної узами непорушної дружби з братньою російською федерацією».

Незважаючи на припинення бойових дій, російська армія не вийшла з Польщі. Крім розташованих у містах батальйонів ВДВ та росгвардії, значні сили були згруповані вздовж кордону з Німеччиною, на колишніх радянських базах.

«Найгірше позаду», – запевнив канцлер Шольц, але громадськість не поділяла цього оптимізму.

На початку червня 2025 року невідомі закидали «коктейлями Молотова» посольство росії в Берліні. У вогні загинули посол і десяток співробітників. Німецька влада відразу заявила, що «спустошена цим жахливим злочином», але кремль був непримиренним. Було скликано позачергове засідання Радбезу, на якому присутні з ентузіазмом підтримали резолюцію, подану путіним. росія звинуватила в нападі «німецьких неонацистів» і висунула затертий в останні роки ультиматум: Німеччина мала вийти з НАТО, демілітаризувати бундесвер та розпустити політичні партії.

У Берліні спалахнула паніка. Мільйони людей, що сунули на захід, блокували прохід армійським підрозділам, які намагалися створити лінію оборони між Одером і Берліном. Канцлер Шольц вирушив до Вашингтона з «місією останнього шансу». Водночас майже мільйон німців влаштували блокаду бази Рамштайн через чутки про евакуацію американського гарнізону. Скандували «Амери, не йдіть додому!»

Так розпочався новий розділ в історії Європи та світу…


The Economist: Україна готує контрнаступ на Херсон

Редакційна колонка, 04.07.2022

Херсон – брама до Криму, єдиний обласний центр, який росії вдалося захопити з початку війни. Не менш важливою для рф є окупація Каховки, що на лівому березі Дніпра, де дамба забезпечує водою анексований півострів.

Тут ЗСУ вже можуть похвалитися тактичними успіхами. Військовий розвідник каже, що зараз передові частини перебувають за кілометр від околиць Херсона. «Наступні тиждень-два будуть визначальними», – обіцяє він.

Те, що зараз відбувається, ще не схоже на повноцінний контрнаступ. Україна, як і раніше, зосереджена на тому, щоб зупинити неухильне просування російської армії на сході. Південне угруповання ЗСУ не має переваги в співвідношенні 3:1, яку рекомендують стратеги для успішного наступу. Солдати скаржаться на критичну нестачу боєприпасів і піхоти.

«Наше начальство має схильність перебільшувати успіхи на полі бою», – каже Бандерас, командир української розвідки. Це може змінитися, лише якщо на південному театрі бойових дій використовуватиметься більше західних артилерійських і ракетних систем, додав він. Наразі там дислокується лише кілька гаубиць M777.

Сергій, український боєць територіальної оборони, зазначає, що ворог побудував під землею укріплені бункери. Коли вони намагаються витіснити росіян, ті повертаються в більшій кількості. Одну селищну базу захищають чотири підрозділи протиповітряної оборони. Заважають Україні виконувати завдання й місцеві жителі, які не втекли від окупації і яких російські війська використовують як живий щит.

Дехто з місцевих співпрацює з ворогом, каже він. На початку червня було виявлено 40-річного коригувальника, якого видав його «чистий» мобільний телефон. Там була встановлена ​​лише одна комп’ютерна гра – насправді інструмент для запису координат і отримання платежів у криптовалюті.

Відкрита низовина Херсонщини означає, що будь-який український наступ наражається на російську артилерію. Уже зараз говорять про серйозні втрати в районах південніше від Зеленодольська. Особливо дорого коштувала травнева спроба переправитися через річку Інгулець біля села Давидів Брід із метою наступу на Каховку.

Антон, який очолює колабораціоністську владу, каже, що росія тут намагалася «не засмучувати місцевих жителів». Це, мовляв, було свідоме рішення кооптувати населення. Але, якщо окупанти будуть витіснені з Херсона, їх мало що втримає. Усе буде жорстко та швидко. «Росіяни будуть розлючені, але партизанський опір буде таким самим запеклим. Місцеві жителі просто розірвуть росіян», – вважає він.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло