(Не)ідеальний шторм: як українські банки протистоять ризикам воєнного часу

(Не)ідеальний шторм: як українські банки протистоять ризикам воєнного часу

І на кого робити ставку державі та бізнесу

(Не)ідеальний шторм: як українські банки протистоять ризикам воєнного часу
Фото: depositphotos.com

Українська фінансова система проходить найсуворіше випробування за всю історію – перевірку на міцність війною. Як показує світовий досвід, вистояти в умовах воєнної економіки можна і навіть вийти із цієї ситуації переможцем. Але для цього потрібно впоратися з низкою нових викликів. Рейтинг надійності українських банків за підсумками першого півріччя 2022 року, нещодавно підготовлений Mind, підтвердив: банківський сектор країни зміг перебудуватися та вижити. Поки що не сталося ані масових банкопадів, ані сплесків неплатежів. А найбільші банки спромоглися переформувати свої бізнес-моделі під нові реалії. З чим довелося мати справу та як на це реагувати?

З якими ризиками довелося зіткнутися банківській системі?

Один із головних викликів, перед яким стоїть українська банківська система, – відсутність страхування заставного майна. Як раніше писав Mind, з 24 лютого 2022 року страхування від воєнних ризиків фактично недоступне для України. Ним можуть скористатися ті бізнеси, які встигли придбати відповідну страховку ще до початку повномасштабної війни.

Сьогодні страхові компанії не страхують від форс-мажорів у вигляді воєнних дій. Це створює додаткову напруженість для всього фінансового сектора включно з лізингом та банківським ринком. Раніше ці ризики перестраховувалися в Лондоні. У міру наближення повномасштабних бойових дій вартість такої страховки почала зростати, а вже 24 лютого придбати її стало неможливо.

«Через закриття можливості страхувати воєнні ризики, з боку банків стала проблемою видача нових кредитів та страхування застав як за новими, так і чинними кредитами. Повноцінну нову страховку на заставне майно оформити неможливо», – розповідає фінансовий експерт Василь Невмержицький.

Ще одним ризиком стала «хиткість» депозитної бази, яка виявилася в переорієнтації населення зі строкових депозитів на вклади «до запитання», тобто ті, які можна вилучити з банку будь-якої миті.

«З тенденцій можна виділити висхідну частку вкладів до запитання в загальній структурі коштів фізосіб, яка наприкінці червня збільшилася до 68%», – говорить Іван Світек, голова правління Юнекс Банку. А станом на 1 липня, як зазначають у НБУ, частка коштів юросіб до запитання становила 83%, фізосіб – близько 66%.

Але банкіри не втрачають оптимізму. «Залишки коштів на рахунках юросіб протягом літа практично не змінюються. Тобто проблем із ліквідністю у банківській системі зараз немає. І, якщо навіть початок війни та серйозна девальвація не призвели до відтоку депозитів, я не бачу, які ще причини можуть змусити українців змінити стратегію заощадження коштів», – наголошує Світек.

У свою чергу кошти фізичних осіб, внаслідок значних виплат військовим мали позитивну динаміку і за час військового стану зросли по системі на 70 млрд грн. При цьому строкові депозити населення відновили позитивну динаміку лише в останні два місяці. Зокрема, в Акордбанку за липень приріст депозитів становив 108 млн грн, за серпень – вже 203 млн грн.

«Ми бачимо, що за останні два місяці такий вид вкладів, як депозити фізичних осіб, почали повертатися до банківської системи. У багатьох банків є приріст як за вкладами в гривні, так і у валюті. Цьому сприяло збільшення відсоткових ставок на ринку на тлі підвищення облікової ставки НБУ й росту інфляції. До того ж значною мірою на зростання вплинув прийнятий у квітні 2022 року закон про 100%-ву гарантію покриття державою вкладів фізичних осіб і ФОП», – зазначив Олексій Руднєв, голова правління Акордбанку.

Позитивно налаштовані й аналітики Нацбанку. Як випливає зі звіту регулятора, у II кварталі цього року банківський сектор повністю пристосувався до роботи в умовах воєнного стану. Обсяг клієнтських коштів продовжував зростати, насамперед гривневих накопичень населення та валютних вкладів бізнесу. Завдяки цьому ліквідність у банків залишалася високою (кошти фізосіб за II квартал зросли на 2,4% – до 787 млрд грн). Вкладники продовжують нести свої гроші до банків. Протягом II кварталу кошти фізичних осіб, бізнесу й бюджету залишалися основним джерелом фондування банківського сектору. Частка цих ресурсів у зобов'язаннях банків на початок липня досягла 88,1%.

Однак основне зростання депозитної бази відбулося виключно завдяки валютним коливань та падінню курсу гривні. За підрахунками фінансового експерта Олени Домуз, фактично з початку року гривневі депозити зросли на 0,1%.

Третій виклик – ризик нагромадження прострочених кредитів. Україна поки що знаходиться в епіцентрі неплатежів за позиками. Причому основна їхня маса припадає не на фізосіб, а на великий та середній бізнес, який просто перестав розраховуватися за боргами. Це може бути не лише наслідком війни, а й початком нової хвилі переділу майна, а також спроб перекласти обслуговування частини боргів на державний бюджет, як це траплялося раніше.

Хоча поки що банки не показують реальних проблем із NPL і «прикривають» своїх великих клієнтів, але рано чи пізно картина стане очевидною. Іван Світек зізнається, що ситуація з кредитами набагато складніша, ніж із депозитами: «Якість обслуговування заборгованості всіма типами клієнтів після початку війни помітно погіршилася. І далеко не завжди для цього є об'єктивні причини. Так, частина позичальників потрапили в дуже скрутну ситуацію, залишившись без житла та роботи. Але багато й тих, хто просто користується моментом».

У зв'язку з цим, на його думку, настав час знімати заборону на застосування банками штрафних санкцій до неплатників, оскільки зараз у позичальників вкрай мало мотивації обслуговувати кредитну заборгованість. «Якщо це питання не почати вирішувати зараз, проблема наростатиме, а банки дедалі активніше проїдатимуть капітал, формуючи резерви на прострочену заборгованість. І це досить суттєвий ризик для банківської системи», – вважає Іван Світек.

Як долати ризики та чого чекати в майбутньому?

Страхування застав. За словами Василя Невмержицького, проблему зі страхуванням банки вирішили різними способами. По-перше, Україну поділили на різні зони залежно від рівня ризиків влучання ракет та інших руйнувань. З огляду на це ухвалюються рішення, чи працювати з клієнтом із конкретного регіону.

По-друге, розширено практику додаткових застав і залучення додаткових бізнесів, наявних у клієнта, до покриття поточних ризиків. Тільки за наявності таких застав у відносно безпечних регіонах банки продовжують обслуговування кредитів.

По-третє, використовується механізм портфельних гарантій. «Їхній сенс у тому, що Міністерство фінансів стає поручителем за кредитами. Саме Мінфін визначає сектори економіки, яким необхідна підтримка – наприклад, аграрний ринок, та видає їм гарантії», – пояснює Невмержицький.

Також, за його словами, в Україні діє Експортно-кредитна агенція (ЕКА), мета якої – забезпечувати зростання експорту та виробництва. Агенція також надає страхові механізми, які продовжують працювати навіть під час війни.

НБУ, у свою чергу, внесли ЕКА до відповідних нормативів, і тепер страховка ЕКА враховується при розрахунку ризику за кредитом. Саме рішення щодо ризику – чи видавати кредит у цих обставинах – ухвалює банк. Отже, поки що гарантом за збитками в частині застав наразі виступає держава.

«Банкам усе одно доведеться списувати частину кредитного портфеля і під це потрібно буде формувати резерви. А резерви – це, власне, збитки. І тут важливо, чи є запас міцності в кожного конкретного банку – прибуток минулих періодів і капітал», – додає Олена Домуз.

Проблемні кредити. Віталій Шапран, член Ради НБУ, зазначає, що падіння якості банківських портфелів за значного зниження ВВП – це класика банківської кризи. «Різні галузі економіки по-різному реагують на зниження ВВП, але у випадку України майже всі галузі відреагували спадом. Війна «подарувала» кредиторам в Україні цілий букет ризиків, і валютний ризик (багато в чому завдяки фіксації курсу) – далеко не найболючіший», – зазначає він.

Так, за словами Шапрана, по-перше, частина банків під час війни зіткнулася із ситуацією, коли операційні ризики клієнтів стають кредитними ризиками банків. Розбомблений завод, елеватор чи фабрика не зможуть обслуговувати раніше взяті позики. «Судово-претензійна робота теж навряд чи допоможе банку: як правило, у таких випадках об'єкт застави знищено. Цей сегмент ризику локалізувати найпростіше. Потрібно визнати, що припинення обслуговування кредиту – це не провина банку чи позичальника. За ці ризики банкам має заплатити агресор», – каже Шапран.

По-друге, усі банки зазнають погіршення якості кредитних портфелів через спад ділової активності, розрив ланцюгів постачання продукції, знищення торговельних зв'язків із Приазов'ям, Луганською та частиною Запорізької області. Цей ризик загострюється і на тлі зростання кредитних ставок. Збитки, які стали реальністю з об'єктивних воєнних причин, можна обнулити рішенням влади або ж компенсувати за рахунок держави та міжнародних донорів України.

«Я порадив би поквапити наших міжнародних партнерів із ЄС з анонсованою раніше допомогою, яка забезпечить приріст ЗВР НБУ й надасть можливість послабити відсоткове навантаження на позичальників через поступове зниження ставок. Другий варіант – це використати досвід ЄС і США часів іпотечної кризи, коли держава пропонувала банкам докапіталізацію у формі субборгу в обмін на відмову від бонусів для топменеджменту, виведення капіталу за кордон тощо», – вважає Віталій Шапран.

На його переконання, подібна програма може пом'якшити удар для банківського сектору. Але також вона матиме емісійну складову, тому варіант із закордонною допомогою та зниженням ставок – найкращий для України.

Управлінські ризики. У країні, де держбанки й установи, що належать вузькому колу осіб, і раніше мали фору, в умовах війни вони ж отримують особливі переваги. Логічно, що на тлі бойових дій держава підтримуватиме власні установи. Так чинили в Австро-Угорській імперії часів Першої світової, і в США часів Другої світової війни. Питання лише в тому, які з банків матимуть пріоритетну підтримку у воєнній українській економіці.

Найбеззахиснішою групою стали приватні українські банки. Завдяки чому зараз і в майбутньому вони зможуть утриматися на ринку? Чи потрібна їм підтримка держави і в якому вигляді? Очевидно, що невеликим приватним банкам наразі складно. «Вони зазнають фізичних втрат майна на окупованих територіях і в районах бойових дій (а це вже площа, еквівалентна території Чехії чи Австрії). Багато клієнтів не в змозі обслуговувати свої боргові зобов'язання. А депозити банки обслуговувати зобов’язані», – перераховує фінансовий аналітик Анатолій Дробязко. І зазначає при цьому, що НБУ все-таки пішов назустріч гравцям ринку, послабивши нормативні вимоги та інтенсивність перевірок.

Фінансовий експерт Максим Кухар вважає, що для влади найкраще рішення зараз – підтримувати приватний бізнес. «Ми бачили 25 років політики НБУ щодо укрупнення банків на користь низки міжнародних і вітчизняних гравців. Ця політика принесла країні багато проблем. Проте – не перемогла. Бізнес воліє дивитися на банкірів як на осіб, які забезпечують їхню роботу, а не як на ще один вид контролерів, які можуть зламати все. Тому дрібні та середні банки ростуть, множаться та процвітають. І для НБУ давно настав час підтримати цю ринкову, корисну економіці тенденцію, а не душити її на користь окремих осіб», – вважає Кухар.

На думку Анатолія Дробязка, зараз не час розпочинати переділ фінансового ринку за рахунок збільшення резервних вимог щодо активних операцій, як це було у 2014–2015 роках. «Ні до чого хорошого це не призведе, і для політичного класу насамперед», – каже він.

Можливе виведення банків із ринку. Закриття низки невеликих банків є цілком імовірним. Але тут все залежатиме від структури активів конкретного банку, кредитного портфелю й того, як він обслуговується, вважає банківський експерт Олена Домуз. «Політика підвищення облікової ставки НБУ говорить про те, що банки мають максимально самостійно справлятися та отримувати допомогу не від НБУ, а від акціонерів», – додає вона.

«Закриття банків у період війни – дорогий для бюджету захід. Тому проблеми почнуть розкриватися через якийсь час після закінчення бойових дій. Усе залежатиме від рівня державно-приватного партнерства, яке складеться після війни на ключових напрямах бізнесу власників банків», – резюмує Анатолій Дробязко.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло